Ксенофобія – ненависть та страх

Ксенофобія - 1) нав’язливий страх перед незнайомими обличчями; 2) ворожнечість, нетерпимість та ненависть до чогось або когось чужого, незнайомого, незвичного, іноземного («Новейший словарь иностранных слов и выражений», 2007).

Коли мова йде про стосунки між людьми, поняття «ксенофобія» вживається в своєму другому значенні. В тому, де ворожнечість, нетерпимість та ненависть.

Для того, щоб стати об’єктом ксенофобії, багато не потрібно. Достатньо мати національність чи колір шкіри, сексуальну орієнтацію чи вік, ставлення до релігії чи традицій інші, ніж має ксенофоб.

Різновиди ксенофобії можуть мати різні назви. Расизм, гомофобія, ейджизм та інші. Психологічний механізм цих явищ є однаковим. Ненависть та нетерпимість (які є різновидами обличь агресії) до «інших» можуть проявлятися з різною інтенсивністю. Та їхнє підґрунтя буде однаковим. Під агресією завжди знаходиться страх.

Для людей, які пережили на власному досвіді агресивне ставлення (через ксенофобію) до себе, це твердження може звучати абсурдно. Як може нападник відчувати страх?!

Також як до абсурду можуть ставитися до цього агресори. Мовляв, я в жодному разі не боюся об’єкту своєї агресії! Просто не терплю або ненавиджу.

Частка «-фобія» (фобія – страх) зовсім не випадково є присутньою в слові «ксенофобія» та назвах різновидів нетерпимого ставлення до тих, хто відрізняється від «-фоба» за якоюсь ознакою. Те, що під агресією лежить страх, є особливістю людської психіки. Людина зазвичай може не усвідомлювати його та щиро вважати, що «просто» не любить або ненавидить об’єкт фобії. Це ставлення часто виправдовується раціональними зовні причинами.

Такі переживання є характерними для членів суспільств (спільнот), що ґрунтуються на відсутності поваги до індивідуальності та утиску особистості. Які мають жорстке поняття про «нормальність», соціально схвалюють однорідність та неухильно карають за відхилення від оголошених норм. Тобто тоталітарні (кримінальні за способом мислення) суспільства та спільноти.

В подібному середовищі людина, яка відрізняється від інших, скоріше викликатиме таку реакцію: «Інакший – чужий – небезпечний – ворог (загроза виживанню)!» На відміну від: «Інакший – цікаво – в цьому ми відрізняємось, а в цьому схожі – сусід (відсутність загрози)». Різниця між реагуванням зумовлена світоглядом. Швидкість реакції є настільки великою, що людина не встигає усвідомити та назвати словами всі ланки її ланцюга. Лише остання ланка стає доступною та проявляється назовні: «ворог» чи «сусід».

Зводити витоки нетерпимості до одного лише страху буде некоректним. В неї «намішано» багато переживань відповідно до історії розвитку конкретної особистості. Страх виступає підґрунтям та двигуном.

Які неусвідомлені страхи можуть бути загальними у випадку нетерпимості до іншого?

Страх якимось чином стати дотичним до об’єкту ненависті («заразитися»). Страх, що самого -фоба сприйматимуть як того, хто ліберально ставиться до «не таких, як ми». Страх самому стати об’єктом утисків у випадку, якщо «не таке» визнають нормою. Варіант, що можна жити поряд і не ненавидіти та не утискувати одне одного людині з тоталітарним (кримінальним) мисленням на думку не спадає.

Врешті-решт індивідуальні страхи підпорядковуються страху перед власною спільнотою. Знаючи, як карається приналежність до «не-норми», члени спільноти намагатимуться усіляко відмежуватися від маргіналів. Тому що за найменшою підозрою покарано буде вже їх.

Страх є ірраціональним явищем, тому раціональними аргументами впливати на нього дуже важко. Наприклад, люди, які мають гомофобію, можуть бути проти того, щоб вчителем їхніх дітей була людина із гомосексуальною орієнтацією. На раціональному рівні це пояснюють побоюванням за дітей. Й ті ж самі люди абсолютно спокійно реагують на гетеросексуального вчителя протилежної статі, ніж їхня дитина.

Якщо в суспільстві бути відкрито агресивним ксенофобом стає непристойним (або така поведінка свідчить про перебування на невисокому соціальному щаблі), страх перед спільнотою маскуватиме ксенофобію раціональними поясненнями. Напевно, багатьом з нас знайомі висловлювання на кшталт: «Я нічого не маю проти…» Після слова «проти» йдуть визначення людей, що мають іншу національність, колір шкіри, сексуальну орієнтацію тощо. Потім говориться про те, що «серед них» є хороші люди. Що особисто сам промовець має знайомого/друга/ділового партнера «з них». Що хіба «вони» не мають прав та навіщо піднімати цю тему/виступати в публічному просторі/вимагати змін на законодавчому рівні.

Промовець цих стверджень може щиро вважати себе не ксенофобом. Та його висловлювання, в яких жорстко протиставляються автор та «вони», свідчать про побутову ксенофобію.

«Підгодовує» ксенофобію та її страхи такий психологічний феномен, як тенденція до штучного спрощення світу.

Іноді для того, щоб розібратися в чомусь в різноманітному та складному світі дійсно потрібна схематизація. Вона допомагає на перших кроках пізнання. Та у випадку тоталітарного мислення вся різноманітність є втиснутою в схему «свій-ворог». Все, що відрізняється від норми, є ворожим. Інформація, отримана колись, залишається істиною назавжди. Спроби отримання сучасних знань соціально засуджуються. Нова інформація беззаперечно відкидається. Оскільки вона протирічить усталеному способу життя, то неусвідомлено сприймається як загроза. Й та частина нашої психіки, яку ми успадкували від тваринного світу, «видає» агресивну реакцію. Серед носіїв даного мислення добре почувається невігластво та прихильність до ствердження «так було завжди».

Ксенофобія «живе» в царині світогляду. Тому від неї неможливо звільнитися в момент прийняття законодавчих актів про рівні права та заборону дискримінації. Потрібен час на світоглядні зміни. На усвідомлення того, що різноманітність - це не страшно. Що отримані сьогодні знання про світ та людей не є кінцевими. На те, щоб звичною реакцією на незвичне став не страх, а цікавість.

Можливо, еволюція свідомості потребуватиме не одного десятка років. Головне, як казав герой психологічно-антирасистсько-детективного роману В.Фолкнера «Порушувач праху», не зупинятися.

Опубликовано 2019-02-12 в 13:05:16