Користь та обмеження популярної психології

Словосполучення «популярна психологія» в колі професійних психологів та психотерапевтів часто вживається як лайка. Або із зневажливою інтонацією.

Та хай би там як, потенційні клієнти психотерапевтів й психологів продовжують читати статті (або слухати виступи) популярного рівня. Професіоналів теж буває помічено за неважким читанням. Інакше яким би чином вони знали про існування явища, яке мають зневажати!

Тексти, що їх об’єднано загальною назвою «ПП», є різного ґатунку. Серед них є ненауково-еклектичні; є ті, які із психологією не мають нічого спільного; є такі, які містять в собі зрозумілі пояснення та дійсно корисні поради. Історії про те, як люди давали собі раду, емоційно чіпляють, є достатньо короткими та мають «happy end».

Популярна психологічна інформація може як стати на заваді усвідомлення потреби людини в професійній психологічній допомозі (та вчасного звертання за нею), так і допомогти під час розв’язання життєвих утруднень. На результат використання поп-психології впливає те, наскільки такі рекомендації відповідають ситуації, яка склалася у клієнта.

Хоч «ПП» дуже приваблює наочною простотою і невідворотністю щасливої розв’язки, варто усвідомлювати, що головним словом в словосполученні є «популярна». Тобто призначена для широкого загалу. Як загальні поради з гігієни. Наприклад, якщо людина, яка має проблеми із шлунком, стане виконувати пораду мити руки після вбиральні та перед їжею, її якість життя може покращитися. У випадку, коли шлункові проблеми було викликано необізнаністю в гігієнічних нормах. Якщо ж причина проблем є індивідуальною, людина має звернутися до фахівця. Та мити руки все одне потрібно.

Популярна психологія не може, - й не повинна – надавати глибоких знань. Інформування про певні психологічні та соціальні феномени, сприяння дотриманню «психологічної гігієни», - на мій погляд, це є дуже гідним завданням. На жаль, трапляється, що в простір популярності вводяться штучно спрощені складні поняття. Або їх представляють читачеві, перекрутив зміст на 180̊ . Або пропонують поняття з якоїсь однієї теорії (в психології їх дуже багато й ключове слово тут «теорія») в якості абсолютної істини. В такому випадку вся безневинність законного поверхневого рівня поп-психології втрачається. Починається міфологізація та просування псевдо-знань.

Ось декілька прикладів понять та настанов, що потерпали від поп-перекручування.

Психотип.

Ми, люди, є складні істоти, із складною поведінкою. Бува, наші реакції важко передбачити. Бажання якось спростити собі життя у спілкуванні з іншими людьми можна зрозуміти. Різні дослідники людської поведінки намагалися створити перелік психотипів. За яким можна було б визначити, на яку реакцію слід очікувати в певній ситуації від представника певного психотипу. Поведінка конкретної людини виходить за обмеження будь-якої типізації. Та спокуса спростити складне (та впливати на поведінку інших) є дуже великою. Й доводиться чути на початку роботи від клієнта твердження про те, що, мовляв, маю такий психотип, тому так реагую. А моя близька людина має інший і реагує іншим чином. Що мені робити, щоб змінити її реакцію?

Психотерапевти, зокрема особистісноорієнтовані, не працюють з психотипом. Ми працюємо з тим, що реально існує. З особистістю людини, яка звернулася за допомогою.

Перефразуючи анекдот, можна сказати, мовляв, як так – слово є, а психотипу немає!

Нещодавно мені довелося читати вимоги до вакансії, в яких було володіння методиками з виявлення психотипів співробітників.

Переліки психотипів існують (див. вище про існування великої кількості теорій в психології).

Розділення людей на психотипи сьогодні є суто утилітарною схематизацією. Яка підлаштовується під потреби конкретної галузі: до якого типу належить цей покупець, споживач, співробітник тощо. Мета типізації – знання «кнопок», на які потрібно натискати, впливаючи. Переліки зазвичай розраховані на велику кількість людей й мають певний відсоток помилок.

В особистому спілкуванні (та індивідуальній роботі) ми маємо справу з конкретною людиною, а не з її схемою.

Тим паче, що дослідники-розробники теорій в своїх типізаціях обов’язково нагадували про те, що представників психотипів в чистому вигляді не існує.

Ставитися до людей так, як хотілося б, щоб вони ставилися до тебе.

Гідний, гуманістично орієнтований вибір ставлення до людей. Проявляється у відповідній поведінці, у вчинках, сповнених поваги до особистості іншої людини. Звідки ж тоді гіркі нотки образи в голосі клієнта? Вони бринять, коли людина розповідає про те, що намагається ставитися до людей та вчиняти з ними так, як хотілося щоб вчиняли із нею. Але у відповідь отримує суцільне не те. Може це «правило ставлення» є занадто прекрасним для реального життя? Може, повернутися до звичного егоїстичного способу життя, якщо ці люди такі погані?

Наявність образи свідчить про те, що настанову сприйнято на поверхневому рівні. На рівні, де все має спрощені рішення. На цьому рівні мудрі слова, висмикнуті популістами, набирають вигляду гарантії. Коли людина за своє буквальне дотримування правила очікує гарного ставлення оточуючих. Тобто мова йде не про духовність, а про банальну ситуацію купівлі-продажу. Тільки тут грошима та товаром виступає відповідне ставлення.

Коли ж приділити «правилу ставлення» стільки часу та власних зусиль його осягнути, скільки воно варте, виявиться, що почуття образи тут просто не може з‘явитися. В якому б джерелі ми не прочитали: «Вчиняй з іншими так, як би ти хотів, щоб вчиняли із тобою», - в кінці речення буде крапка. Тому ще це є власний вибір зрілої особистості. Дана особистість не намагається таким чином вплинути на вчинки інших людей. Вона приймає рішення тільки щодо себе. Як вчинятимуть інші люди, є їхнім вибором.

Позитивна психологія та позитивне мислення

Хто ж не чув чи не читав текстів про те, що потрібно мислити позитивно, дивитися на світ позитивно; що все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими, і що саме цьому вчить позитивна психологія.

Позитивно мислити та дивитися на світ дійсно є корисним. Застосування позитивної психології в практиці дає гарні результати.

Та позитивна психологія - це не про: «Это очень хорошо, что сейчас нам плохо!» Позитивне мислення не в тому, щоб запевняти себе, що біль чи втрата не є такими. Або чорне – це біле.

Позитивний погляд на світ – це не є безпідставний нескінченний оптимізм. Який виявляється самооманою.

Навіть Полліанна ( Елеонор Портер «Полліанна»), яка є літературним символом оптимізму, і яка вміла навчити своїх сусідів бачити хороше в тому поганому, що з ними траплялося, не змогла побачити «плюси» у власній трагедії.

В цьому контексті слово «позитивне» має значення не «хороше, добре». Воно має сенс, близький до того, в якому використовується у фотографії. Там «негатив» є спотвореним відбитком реальності, таким, де чорне й біле помінялися місцями. А «позитив» це правдивий відбиток реальності. Де біле є білим, а чорне – чорним.

Позитивна психологія – це про здатність бачити свій світ таким, який він є. Коли є сміливість визнати наявність як хорошого, так і поганого, тоді з’являється можливість щось змінити. Штучна усмішка та самоомана тут не допоможуть.

За умови свідомого використання популярна психологія може принести достатньо користі. Дати психогігієнічні поради загального характеру, розважити, спонукати шукати більш докладну та професійну інформацію про поняття чи явища; пробудити бажання прочитати першоджерела, на які посилаються автори; навчити відрізняти правдиву інформацію від фейкової, тощо.

Свідоме використання сприятиме чіткому баченню обмеження, де закінчується царина популярної психології та настає час професійної.

Опубликовано 2019-03-01 в 16:41:19