На захист фрази «Я тебе почув»

Останнім часом неодноразово доводилося чути, що слова: «Я тебе почув/почула», - викликають роздратування. Що вони сприймаються як прояв неповаги або «відмахування». Що викликають у співрозмовника агресію на адресу того, хто їх вимовляє.

Чому ж фраза, яку рекомендують спеціалісти з ефективної комунікації для спілкування без агресії та непорозумінь, спрацьовує таким чином? З точністю до навпаки.

Спробуймо розібратися. Кінцевий результат будь-якої дії (та ставлення до нього) залежить від мети, що її хоче досягти діяч. В посібниках з комунікації результатом фрази: «Я тебе почув/почула», - є досягнення мети – цивілізоване спілкування. Тому ця фраза містить великий обсяг сенсу. Я тебе почула – тому що я чесно слухала те, що ти говориш. Я тебе почула, тому що в момент слухання була зайнята саме слуханням. А не обмірковуванням своєї влучної відповіді. Або репетируванням подумки зазубреної. Або обуренням (якщо твоя точка зору не співпадає із моєю) й пошуком «вбивчих» контраргументів. Або нетерплячим очікуванням закінчення твоєї промови. Тому що я теж маю що сказати з цього приводу й хочу це зробити якнайшвидше.

Я тебе почула – і все. Крапка. Я мала на увазі саме те, що сказала. Все, що відбуватиметься далі: прийняття до уваги або дискутування, взяття часу для обмірковування, - відбуватиметься після паузи. Ми із співрозмовником відкрито повідомимо про це одне одного. Здається, це так просто.

Та часто не виходить із паузою. Виявляється, що насправді почути співрозмовника складно й часом незвично. Як це – не заперечувати, не переконувати. Навіщо вислуховувати до кінця, коли для мене вже все є зрозумілим? Хіба не є моїм священним обов’язком у випадку, коли співрозмовник неправий (з моєї точки зору), відкрити йому очі на це?!

Почути співрозмовника і зупинитися на цьому виходить тільки тоді, коли існує внутрішня готовність пережити існування іншої точки зору. Коли для мого світогляду наявність іншої думки в принципі є нормальною. Коли я не сприймаю висловлювання іншого погляду як особисту загрозу, яку потрібно знешкодити прямо зараз. Коли я розрізняю ситуації висловлювання-вислуховування, дискутування, захисту, переконування тощо. Для цього недостатньо просто визубрити фразу з посібника й говорити її. Незалежно від того, чи доречною вона є в конкретній ситуації. Потрібен певний рівень усвідомленості.

В комунікації беруть участь дві сторони (буває більше). Ефективність спілкування потребує вкладу всіх його учасників. В нашому випадку потрібна готовність обох сторін до оголошення своєї-чужої точки зору без негайного оцінювання та згоди-заперечення. Один з учасників комунікації може цілком свідомо вживати фразу: «Я тебе почув». Та інший може мати за звичну (для себе) та очікувану від інших поведінку - оцінювання. Ситуація, коли співрозмовник просто визнає його точку зору, буде для такого учасника незнайомою. Якщо в світосприйнятті людини незнайоме несе загрозу, реакцією на подібну ситуацію може бути агресія. От і маємо роздратування у відповідь на слова, що призначені допомагати мирному спілкуванню.

Фраза: «Я тебе почула/почув», прийшла з англомовних посібників і в нашій реальності має дві особливості. Лексичну та культурну.

Вона є калькою з англійської та за своєю будовою є незвичною для нашого вуха. В звичайному житті ми так не говоримо.

Культура суспільства, в якому написано посібники з ефективної комунікації (з вищевказаною фразою), історично містить в собі ідею поваги до індивідуальності. Концепція безоцінюваного прийняття вже має багаторічну історію. Право на висловлення своєї точки зору має реальне втілення в даній культурі. Вірогідність того, що співрозмовник сприйме: «Я тебе почув», - саме так, як припускають автори посібників, є достатньо великою.

В нашій культурі наразі маємо наївну віру в існування єдиною «правильної» точки зору. Звичку бути оцінюваними на предмет правильності та оцінювати інших.

Можливо, з огляду на неписані норми, що ще існують, після слів про почуте потрібно додавати щось на кшталт: «Мені потрібен час це обміркувати», або: «Просто зараз я не можу нічого відповісти. Мені потрібно подумати», «Я маю іншу точку зору». Або ще щось, що пояснить співрозмовнику (який ще не готовий для такого спілкування) те, що за умовчанням ховається за багатостраждальною фразою.

Важливо пам’ятати про доречність. Зважати на конкретну ситуацію та особливості свого співрозмовника. Цю ж саму думку, що закладено в: «Я тебе почув/почула», можна донести за допомогою інших слів.

Коли ж «Я тебе почула» лунає на нашу адресу, варто спробувати нічого не домислювати. Не приписувати тому, хто говорить, поганих намірів. Просто почути, що нам сказала інша людина.

Опубликовано 2018-09-19 в 14:02:12