Конфіденційність та анонімність в психотерапії

Конфіденційність та анонімність є важливими елементами безпеки клієнта. Психотерапевти їх гарантують та зобов’язані забезпечити своїм клієнтам. Водночас клієнти та потенційні клієнти отримують інформацію про психотерапевтичну роботу. Можуть прочитати в різних джерелах про певні конкретні випадки. У виступах в професійному колі та для широкого загалу практичні психологи та психотерапевти наводять приклади своєї роботи. Самі клієнти можуть розповідати про те, що відбувається в процесі їхньої психотерапії комусь з свого оточення.Яким чином в таких умовах психотерапевт забезпечить клієнтові анонімність та конфіденційність? Що вважати порушенням, а що нормою?
Здається, відповіді на ці запитання є за умовчанням зрозумілими. Та іноді буває корисним конкретизувати те, що здається загальновідомим. 

Конфіденційність

Для безпеки клієнта терапевт робить все, що залежить саме від нього. Найперше – залишає в кабінеті все, що відбувається між ним та клієнтом. Буває, деякі люди, коли дізнаються про професію психотерапевта, починають його розпитувати. Просять розповісти «про цікаві випадки». Або про те, хто саме звертається та з яких причин. Терапевт може надати загальну інформацію, наприклад, середній вік клієнтів чи гендерне співвідношення, чи короткий перелік проблем, із якими він працює. Це не є порушенням ані конфіденційності, ані анонімності. Якщо ж починають просити розповісти щось конкретне, психотерапевт має відмовити. Причому людина може дійсно не розуміти, чому їй відмовляють. В таких випадках я, наприклад, прошу подумати, чи прийшов би мій співрозмовник до такого психотерапевта. Який буде розповідати про його терапію всім цікавим. Аргумент завжди спрацьовує.

Правило конфіденційності працює й стосовно родичів клієнта. Непокоючись за свою близьку людину, вони можуть бажати дізнатися у психотерапевта, що ж відбувається в терапії, що клієнтом обговорює із спеціалістом. Цю інформацію може надати їм тільки сам клієнт. Якщо захоче. В тому обсязі, в якому вважатиме за потрібне.  Від психотерапевта її отримати не зможуть. Під час роботи з сімейною або подружньою парою трапляється, що одному з членів пари на певний час рекомендується індивідуальна терапія. В цьому випадку також витримується конфіденційність. Психотерапевт не розповідає другому члену пари те, що «спливає» в індивідуальній роботі. Це може опрацьовуватися, коли пара знов збереться в терапії разом. Щодо дитячої терапії та терапії неповнолітніх формат передбачає регулярні батьківські зустрічі. На них з батьками обговорюється процес терапії, стан на день зустрічі, можуть надаватися рекомендації. Попередньо психотерапевт обговорює з клієнтом – дитиною або підлітком, - яку інформацію і в якій формі буде повідомлено батькам.

Анонімність

Як вже було сказано, інформація про роботу з клієнтом все ж виходить за межі кабінету. Психотерапевт має регулярно представляти свою роботу на супервізію. Також психотерапевтичні випадки освітлюються в професійних доповідях, книгах та статтях. В статтях, виступах та інтерв’ю психотерапевтів для популярних видань.  Чи є це порушенням безпеки клієнта та професійної етики?Ні, за умовою дотримання анонімності клієнта.

Метою представлення випадку на супервізію є розв‘язання складнощів, які виникли у самого терапевта під час роботи. Прояснення запитань, отримання рекомендацій від колег щодо своєї роботи. На супервізії не обговорюється «поведінка клієнта». Вона сфокусована на роботі психотерапевта. Про свого клієнта психотерапевт надає мінімальні відомості. В супервізії також діє правило конфіденційності. Все, що стосується клієнта, залишається супервізійному кабінеті.Коли психотерапевтичний випадок наводиться в професійних доповідях або популярних виданнях, впізнавання особи клієнта має бути мінімізованим. Ім’я або змінюється, або зовсім не згадується. В описі людини залишають тільки ті ознаки, які є важливими для даної психотерапії (стать, вік, сімейне становище тощо). Їх максимально змінюють, зберігаючи загальний зміст випадку.
Якщо для терапевта є дуже важливим представити певні конкретні ознаки, він має запитати у клієнта, чи той згоден. Зазвичай перед початком сумісної роботи психотерапевти повідомляють клієнтові про умови зберігання конфіденційності й анонімності. Та психологи є живими людьми й можуть створювати свої стереотипи. Після певної кількості повідомлень в терапевта може з’явитися враження, що інформація про безпеку клієнта є загальновідомою. Або - що людина одночасно стає клієнтом та володарем такої інформації. Тому психотерапевт, обговорюючи умови співпраці, не вербалізує «загальновідоме правило». В роботі ж  буде його дотримуватись. Якщо клієнта/потенційного клієнта це питання турбує, краще відверто запитати. Яким саме чином спеціаліст забезпечуватиме дотримання конфіденційності та анонімності. Все, що стосується конкретного випадка, можна обговорити більш докладно із психотерапевтом, до якого звернулися.

Опубликовано 2018-09-12 в 16:17:38