Допомогти чи спричинити допомогу

Достатньо часто до психотерапевтів звертаються із запитаннями про те, як допомогти близькій людині. Ситуації бувають різні. В якихось випадках насправді допомоги потребує той, хто звернувся (але не визнає цього). В інших - людині дійсно потрібна інформація від спеціаліста. Вагому частку таких звертань складають запитання про те, як допомогти подрузі чи приятельці, яка страждає через те, що її залишила кохана людина.

За запитом щодо третьої особи психотерапевти не працюють. Та загальні рекомендації давати можуть. Отже, як допомогти подрузі?

Коли ми бачимо, що людині, до якої нам небайдуже, погано, то прагнемо допомогти. Коли ця людина є нашою подругою, а погано їй через те, що покинув коханий, то вважаємо допомогу обов’язком дружби.

Та замість реальної допомоги часто «спричиняємо добро», яким бачимо його із своєї точки зору. Не враховуючи змін в світосприйнятті об’єкту наших зусиль.

Світ людини, яка перебуває в пригніченому стані після певної події (зазвичай ситуації втрати), змінюється. При цьому людина може не приймати свій теперішній світ та ідеалізувати минулий.

Втрата має бути відгорьованою (незважаючи на реальні особисті якості невірного коханого). Це потребує певного часу. В більшості випадків щира дружня підтримка є достатньою допомогою для того, щоб впоратися із важкими переживаннями та повернутися до життя.

Та бува, час спливає, а стан подруги не змінюється у кращий бік. Або змінюється з поганого на більш поганий. Традиційні засоби дружньої допомоги вичерпано. Перед нашим внутрішнім зором починає майоріти слово «депресія».

Перше, що спадає нам на думку в такому випадку, це «піти на друге коло» й подвоїти зусилля з торсання подруги. Друге – що маємо діяти якось по-іншому (та починаємо шукати інформацію про те, як саме). Або що подруга потребує допомоги спеціаліста (зазвичай поради щодо звертання по професійну допомогу вона відхилятиме).

Що ж можна зробити в такій ситуації та чи можна щось зробити?

Можна перестати пояснювати. Немає сенсу казати щодо коханого, який покинув подругу, : «Він тебе не вартий». Ви зараз по-різному бачите світ та сприймаєте його прояви. Ваш світ залишився таким самим, яким був, а її – змінився.

Зараз у пригоді можуть стати такі явища, як прагнення особистості до послідовності й прагнення стабільності. Як стверджують спеціалісти з соціальної психології, ці потреби є «зашитими» в нас, хоч і не усвідомлюються.

Оскільки зміна особистого світу порушує відчуття стабільності, то ви можете бути для подруги таким острівцем стабільності. Який нікуди не дівається. Який завжди поряд. Так, інші стосунки (з коханим) зруйновано. Та у ваших стосунках острівець залишається на місці.

Людина, яка рухається від пригніченого стану до депресивного, поволі зменшує свою активність. Прагнення до послідовності допоможе вам поступово, крок за кроком, збільшувати обсяг спілкування та активності. Наприклад, сьогодні ви зайшли до подруги чи зателефонували. Потім запропонували кудись вийти. Якщо відмовляється виходити – не наполягайте, заплануйте вихід «на наступний раз».

Дуже добре зайняти якоюсь справою, щось робити разом. Зробити так, щоб саме вам була потрібна її допомога. Вибирати справи, які подруга зараз в змозі виконувати і які в неї добре виходять.

Наприклад, якщо для неї (в теперішньому стані) ходити по магазинах є нормальним, то: «Допоможи мені вибрати сукню, книжку, косметику тощо». Якщо воліє сидіти вдома: «Допоможи мені (наприклад) щось спекти, давай не по телефону, а я до тебе приїду, ти будеш мені казати, що робити».

Таким чином ми, по-перше, підтримуємо відчуття стабільності: «Я поряд». По-друге, ваша подруга може щось контролювати (на відміну від ситуації з людиною, яка її покинула). Тобто це вона вже допомагає, вона вирішує, як робити. Все це потрібно робити потихеньку, з розрахунку на те, подруга зараз може.

Ви запропонували, щоб із вами зв’язувалися в будь-який час, коли погано? Пильнуйте, щоб не трапилося так, що ви підміняєте собою спеціалістів (якщо їй потрібні). Щоб не «замкнули» на собі.

Щодо звертання до спеціаліста ви можете тільки проінформувати, що вони є. Що, можливо, варто звернутися. Що, мовляв, ти потребуєш допомоги більш кваліфікованої людини, ніж я. Може, спробуємо, ти завжди можеш це перервати.

Важливим є казати про свої переживання: «Я непокоюся», - а не повідомляти свою оцінку стану людини: «Ти така сумна, безпорадна, так себе поводиш».

В залежності від особливостей особистості подруги та її стану можна використати такі варіанти: «Я непокоюся; я бачу зміни; я непокоюся через те, як ти змінюєшся; може, тобі варто поспілкуватися із тим, хто знається на цьому стані; я твоя подруга, але я не знаюся». Формулювання можуть бути іншими, адже ви краще знаєте свою подругу. Головне – не обвалювати їх всі одразу. Людина в стані, близькому до депресивного, не в змозі сприйняти (та опрацювати) великий обсяг інформації. Так працює наша фізіологія.

Першого разу сказали щось - й не переконуйте. Зараз ви тільки «вкинули» інформацію. Наступного разу скажете вже (умовно) три речення. Ще наступного – три з половиною.

Коли (або якщо) подруга звернеться до психотерапевта/психолога, ваша підтримка залишиться важливою. Тепер вона стане ресурсом. Адже проходити психотерапію не є легким. Людина потребуватиме сили для подальшої психотерапевтичної роботи та успішного її завершення. Ваша дружня підтримка сприятиме знаходженню цих сил.

А чітке усвідомленням того, що ви є подругою, а не психотерапевтом, допоможе зберегти ваші сили й вашу дружбу.

Опубликовано 2019-05-23 в 12:54:44