«Тупі запитання» психотерапевта

Клієнти приходять до психотерапевта (маю на увазі гуманістичну, тобто немедичну психотерапію) розібратися із складною ситуацією в житті. Отримати допомогу в вирішенні питань, на які вони вже втомилися шукати відповідь. Вибратися із кризи або впоратися з важкими переживаннями.

Після досягнення взаємної домовленості починається робота. Й тут люди, для яких цей    досвід звертання за психологічною допомогою є першим, можуть не розуміти, що відбувається. Навіть дратуватися та сумніватися, чи за правильною адресою прийшли.

Замість того, щоб одразу братися до вирішення проблеми, психотерапевт починає задавати «дитячі» питання. Або запитувати клієнта про те, що на перший погляд не стосується предмета розмови.

«Дитячі» - це ввічливе позначення таких питань. Є ще одне ввічливе клієнтське позначення: «дивні».

Насправді клієнти вважають «дивні питання» тупими або дурнуватими. Про це ми говоримо набагато пізніше, коли терапія вже має свою історію, подолані перші перешкоди та побудовано довіру між психотерапевтом та клієнтом.

Чому дратують «тупі» питання та навіщо психотерапевт їх задає?

Кожен з нас має певний набір понять, що є зрозумілими за умовчанням. Вони тісно сплетені з нашим світоглядом та життєвим досвідом. Ми співіснуємо з ними так довго, що вже не потребуємо слів для описання цих понять самим собі. Вони викликають миттєві асоціації та перед нами постають цілі картини.

Те, яким чином розуміють та вживають ці поняття інші люди, може слугувати нам маркером «свій-чужий». Де «свій» це «такий, як я», а «чужий» - це «той, хто відрізняється від мене».

В існуванні такого набору, як в багатьох психологічних феноменах, немає нічого поганого або хорошого. Справа в тому, яку функцію в житті людини він виконує. Якщо допомагає провести «експрес-діагностику» навколишнього середовища, це одне. Якщо будує стіни світоглядної в’язниці суворого режиму – інше.

«Дивні» запитання допомагають відчути, що саме «не спрацьовує». Трохи розкачати ці стіни. Адже перед тим, як звернутися за допомогою, зазвичай клієнти намагаються упоратися із своїми утрудненнями самостійно. Їхня поява в кабінеті психотерапевта говорить про те, що старі звичні засоби подолання не діють.

Терапевт ставить запитання щодо конкретних слів, які тільки-но пролунали з вуст клієнта. Він не поринає в абстрактну дискусію щодо словникового значення понять. Та разом із клієнтом розбирається, яке значення має поняття в мові саме цієї людини. Із саме її життєвою історією.

Бува, відповідь, яка починається з приголомшеної паузи, як вимушена дія (кому ж хочеться відповідати на тупе запитання), переростає у справжнє відкриття.

«Що таке для вас любов? «Правильно вчинити», - це як? Що ви маєте на увазі? Чому ви вважаєте, що це є ненормальним? Нормальні люди – це які? Хто ці «всі» (коли лунає фраза клієнта: «Всі це знають!»)? «Справжній чоловік» - це який? А «справжня мати»? Що – «це» (коли: «я це ненавиджу; хочу втілити; не розумію, ніколи не буду робити… »)? Чому не можна?» - ці запитання можуть навіть лякати. Вони пропонують обґрунтувати те, що «було завжди» (до речі, «завжди» - це скільки років? Чи жив хтось реальний завжди?).

А якщо обґрунтувати не вдасться? Що тоді робити із ставленням до свого минулого досвіду? Відчуття (поки ще не усвідомлення) цієї можливості може викликати роздратування. З психологічної точки зору подібна реакція є закономірною. Роздратування – різновид агресивної реакції (агресія живиться страхом) на загрозу. В нашому випадку маємо загрозу звичному, тому що «було завжди».

Навіть якщо психотерапевт «причепився» до абсолютно (як здається) загальновідомого (теж як здається) слова, що промовив клієнт, це не робить запитання дурнуватим. «Загальновідоме» слово було сказане у певному контексті. Його вибір має свою історію, яка може бути важливою для роботи.

Запитання психотерапевта ( в тому числі майже анекдотичне: «Що ви маєте на увазі?») своєю метою мають прояснення настанов, які не усвідомлюються клієнтом, але мають певний вплив на якість його життя. В даному випадку знання про те, як розуміють щось «всі люди» не допомагають. Навпаки, стають на заваді самопізнанню.

Отже, коли психотерапевт перепитує щодо (здавалося б) абсолютно загальновідомої речі: «А що для Вас є …?» - він не прагне роздратувати. Та не є непоінформованим щодо того, що «всі знають». Він прагне зрозуміти мову свого клієнта та за можливістю прояснити те, що поки є закритим.

Опубликовано 2019-02-25 в 16:58:13