Активна пізня дорослість. Конфлікт: інтерес чи правота

Конфлікти є невід’ємною частиною нашого життя та спілкування. Абсолютно нормальною частиною й наслідком людської потенції до змін.

«Конфлікт» означає зіткнення інтересів, а навіть одна й та ж людина має різні інтереси у своєму «вчора» та «сьогодні».

На жаль, на побутовому рівні слово «конфлікт» часто прирівнюється до слова «сварка». Ба більше – сварка може сприйматися закономірним наслідком факту зіткнення інтересів.

Якщо таке сприйняття конфлікту й дії, що з нього витікають, людина практикує достатньо довго впродовж життя, то до віку пізньої дорослості в неї може з’явитися навичка автоматично реагувати агресією на будь-які зіткнення своїх інтересів із інтересами інших людей. Протилежна сторона навряд чи буде мирно реагувати на агресивні прояви. Таким чином замість спроб розв’язання конфлікту отримуємо прагнення за будь-що змусити опонента відступити. Визнати нашу правоту, та ще й зізнатися в тому, що сам він є неправим.

В хід йдуть взаємні звинувачення та перехід на особистості. Якщо стикаються інтереси представників різних поколінь, то старші можуть посилатися на свій вік та досвід, вимагаючи поваги (й, звісно, відступу). Молодші аргументуватимуть своєю сучасністю й неспроможністю старших зрозуміти молодь. При цьому обидві сторони будуть впевнено робити основну помилку атрибуції, коли свою поведінку ми пояснюємо ситуацією, а поведінку іншої людини – її особистими рисами.

Неймовірно, але самі інтереси, через зіткнення яких все почалося, при такому розвитку подій відходять на другий план. Або зовсім забуваються. В пріоритеті тепер стає перемога над опонентом.

В нашому щоденному спілкуванні є дуже мало ситуацій, коли співрозмовника дійсно потрібно перемогти. Здебільшого, навіть коли наші інтереси є діаметрально протилежними, можна знайти загальну «нейтральну територію». Або обмежити спілкування із такою людиною (чи зовсім його припинити). Можливості мирного розв’язання конфліктів, що відбуваються кожного дня в житті дорослих людей, є дотепно показаними в серіалі «Медіум» (США, 2005-2011).

З чого починається розв’язування конфліктів в реальному житті? З дуже важливої речі, про яку дуже просто сказати та написати, та складно втілити – з усвідомлення. Того, що конфлікт не виливається автоматично в битву. Буває, це усвідомлення протирічить світогляду, що вже склався в людини.

Прийнявши для себе реальність мирного розв’язання конфліктів, можна рухатися далі. А саме - пам’ятати, що метою розв’язання конфлікту є … розв’язання конфлікту. Тобто врахування інтересів сторін, а не зміна світогляду опонента.

Щодо інтересів, то кожна сторона має певні аргументи. Для кожної сторони вони є суб’єктивно вагомими та гідними відстоювання. Тому ствердження про те, що саме наші причини є важливішими, нічого, окрім підвищення «градусу агресивності», в спілкування не принесе.

Часто буває, що, окрім різних інтересів, сторони ще й аргументи озвучують «різними мовами». Одна сторона раціональною (формальною), інша – емоційною. Це ще більше ускладнює можливість домовитися. Адже для «раціональних» є незрозумілим, як можна не розуміти логічного; «емоційні» не чують аргументів формальної логіки; а якщо обидві сторони перейдуть на мову емоцій, то почнеться «базар».

На перший погляд, тут міститься протиріччя з думкою спеціалістів із спілкування про те, що співрозмовники мають говорити однією мовою. На другий і третій стає зрозумілим, що ніякого протиріччя в даному випадку не має. Адже коли в ситуації вже є напруження, додаткові емоції тільки підсилять його.

На шляху до мети – розв’язання конфлікту, потрібно виконати завдання зниження напруження. Так у давні часи моряки, які потрапляли у шторм, лили за борт олію або жир. Жодної магії в цій дії не було й шторм вона не припиняла. Та жирна плівка, яка утворювалася на поверхні води, давала змогу «перевести подих», проминути небезпечне місце й продовжити боротьбу із стихією.

Під час конфлікту таким «втихомиренням шторму» може стати щире визнання важливості для опонента його власних аргументів. Пошук чогось спільного, наприклад, те, що для нас обох є важливим предмет конфлікту, вже є «спільною територією». З неї можна починати шлях обговорення того, що ми можемо зараз зробити.

Різна кількість представників кожної з сторін, що конфліктують, вимагає іншої тактики, ніж коли в конфлікті беруть участь двоє людей. В жодному разу не варто намагатися відповідати всім, тим паче, підвищуючи голос. Перекричати групу ще нікому не вдавалося. Краще виокремити людину, яка користується авторитетом (чи є керівником), й спілкуватися із нею. Важливим є просуватися до розв’язання конфлікту таким чином, щоб дати можливість керівнику «зберегти обличчя» перед підлеглими. Те ж стосується спілкування наодинці. Як було сказано вище, нашою метою є розв’язання конфлікту, а не зміна світогляду опонента. Тим паче, не перетворення його на ворога через образу.

Коли конфлікт починає розв’язуватися (якщо все ж дійшло до сварки, то вона починає вщухати), буває, хочеться вказати співрозмовнику, де він був неправий. Чи занотувати, що, мовляв, якщо б він одразу став на шлях домовляння: «Ми ж говорили!».. Краще втриматися від «підкидання хмизу у вогнище». Адже все ще є дуже гарячим й може знов спалахнути.

Усвідомлення того, що наявність у людей різних інтересів та зіткнення цих інтересів не веде обов’язково до битви, вивільняє багато енергії для повноцінного життя. Воно допомагає вчитися мирному розв’язанню конфліктів.

Конфліктні ситуації стають можливістю попрактикуватися в мирному розв’язанні й проаналізувати, що вдалося зробити цього разу та над чим ще потрібно попрацювати.

Опубликовано 2019-10-09 в 17:18:48