ЧАС ІДЕ, ВІЙНА ТРИВАЄ, НАПРУГА НАКОПИЧУЄТЬСЯ…ПРО ТЕ ЯК РУХАТИСЯ ДАЛІ.

З плином часу все більше накопичується і відчувається напруга і у тих людей, які були вимушені виїхати з України і в тих, що їх зустрічають, приймають, допомагають, рідні чи чужі б вони не були.

Одразу обмовлюся, що нищевикладене стосується не всіх, і не має на меті засудження або критику. Навпаки, даною статтею я намагатимуся пояснити підводні наріжні камені, які викликають внутрішні конфлікти у одних людей і непорозуміння між іншими.

- …О Боже, що я тут роблю? Мені нічого не подобається. Я хочу, щоб все було як раніше…

- …Ви що знущаєтесь, я не жебрачка, я не буду ходити в гуманітарці…

- …Дурні правила в цій Європі, чого я мушу їх виконувати…і сміття сортувати також не буду!..

- …В Україні було набагато краще, хочу щоб б було, як було…

- …Ні, я тут не зможу /не хочу вчити мову, шукати роботу, адаптуватися до умов…

- …Мене всі бісять, вони продовжують жити звичним життям, коли моє життя змінилось кардинально, всі навколо якісь дивні…

- …Я просто хочу додому….не хочу нічого робити, не хочу, не хочу, не хочу…

У небайдужих оточуючих це може викликати відверте нерозуміння та відчуття роздратування, адже здається, «ми ж тобі в усьому допомагаємо: і житло, і їжа, і мовні курси…

- Чому вони себе так поводять? Їм же все дали, основне - живі, все інше наживне.

- Чому у них такий вираз обличчя? Чому така поведінка? Звідки такі претензії?

- Що не зроби, що не дай – все мало, все не те, чому вони не задоволені? вже немає сил терпіти…

І тут я пропоную розрізняти випадки відверто ганебної поведінки, браку культури та вдячності, які важливо засуджувати та зупиняти. І приклади, коли внутрішнє емоційне напруження, як айсберг, приховано й намагається бути стриманим всередині, а на зовні проявляється в нехарактерних думках, відчуттях та поведінці.

Справа в тому, що для того щоб переналаштуватись на нову реальність, сприйняти нові умови існування необхідний час і в буквальному сенсі усвідомлення, сприйняття цієї ж реальності через всі свої емоційні фільтри. Простими словами це як перехворіти, вилікуватися (добре вилікуватися) і жити далі.

Але деякі люди на свої переживання та тяжкі емоції намагаються не звертати увагу, часто приховати від самих себе, уникнути, придушити, перестрибнути, тим самим тільки їх посилюючи та поглиблюючи.

Оскільки зі складними почуттями, зокрема із почуттям суму та печалі багато хто не хоче стикатися, не звик, стидається, і тому не вміє їх проживати, пропускати через себе і відпускати з себе - невизнане, недозволене та непрожите почуття втрати може перенаправлятися: - в агресію у спілкуванні з близькими, партнерами та дітьми, сусідами, людьми, яким зараз добре (в той час коли вам погано);

• в агресію по відношенню до себе;
• неконструктивні думки, поведінку, пасивну агресію;
• у відчуття апатії, знесилення, відсутності бажань, браку енергії для діяльності, відчуття роздратування на все що оточує;
• у незрозумілому прагненні тікати далі, знецінювати власний потенціал, можливості і перспективи;
• знеціненні всього реально хорошого: життя, наявності свідомості, можливостей бачити, чути, думати, говорити, великої підтримки навкруги (адже тримаємо в фокусі, що ніхто нікому нічим не зобов’язаний) тощо;- в відчутті фрустрації та прокрастинації, відчутті безперспективності, втраті сенсу та бажання рухатися далі, відчутті відкладеного життя;
• психосоматичних відчуттях та розладах і т.д. і т.п.

Крім того, може здатися дивним, але після потужного стресу, коли вже все навколо відносно безпечне, тоді коли життю та цілісності вже нічого не загрожує, психіка як раз і починає ловити «відхідняки» та нервувати з того, що до недавнього часу здавалося взагалі easy.

Для цього є декілька причин.

1. Після великого емоційного напруження логічно має відбутися і відбувається певний спад (мабуть знайоме кожному відчуття виснаженості).
2. Від шоку усвідомлення небажаної реальності нас захищають психологічні захисти. Але вони не можуть і не повинні діяти постійно. Згодом їм на зміну приходить справжнє усвідомлення, яке тільки починає нам показувати де ми опинилися і що з нами сталося.
3. Тіло пам’ятає все і відчуває все. Тому певні фізіологічні прояви і відчуття натуральні.

В це же час, іншим людям, які допомагають, співчувають, може здаватися, що якщо над головою не літають кулі, не зриваються міни, то й на, страхи, тривоги і депресію не має причини, що почуття апатії, пустоти і глибокого суму просто не допустимі, на кшталт «не гнівіть Бога», що тужити, нити, бути в розгубленості неприпустимо і соромно. Але це не так.Наведу основні «задекларовані» психологічні проблеми, що виникають у людей, які були змушені виїхати зі своєї країни:

1. Посттравматичні стресові розлади у людей, зокрема дітей, із травматичним досвідом, пережитим на Батьківщині чи процесі міграції. Основні прояви: порушення сну та поведінки.
2. Стрес акультурації, як реакція на нові соціо-культурні умови у приймаючій країні.
3. Різні невротичні розлади, у тому числі, депресії, суїцидальність, тривожні розлади, страхи, як реакція психіки на пережитий стрес.
4. Психосоматичні розлади: погіршення фізичного самопочуття, на основі дії стресових факторів.
5. Криза ідентичності.Це глобальний пласт соціальних проблем, який, на жаль, не може вирішитись і покритися гуманітарною допомогою волонтерів. Люди, які були змушені покинути свою країну через війну та приїхати в іншу – потребують комплексної, всебічної та своєчасної, в тому числі психологічної допомоги та підтримки та довготривалої реабілітації.

Не хочеться повторюватися, але зустрічі з реальністю, а з нею усвідомлення втрати, відчуття болю та проживання певної депресії не оминути. І тут справа в тому, як саме ці складні почуття, стани та періоди конструктивно проживати і рухатися далі, а не застрягати в емоційному болоті, погіршуючи власних стан та відносини з оточуючими.

Отже, як не перехитрити, а прожити депресію та рухатись далі…

1. По-перше, потрібно визнати, що довелося зазнати величезний негативний стрес, і психіка мусить його перетравити і відреагувати.
2. По-друге, визнати і усвідомити масштаб втрати. Втрат зазнали всі і кожен. Вони масштабні та всеохоплюючі. У когось на війні син чи брат, і це втрата. У когось вщент зруйноване житло, а з ним все що дорого, цінно, плекалося, береглося та накопичувалося роками. Люди рятуються, рятують дітей, виїжджаючи за кордон і розлучаються одночасно з найближчими, ріднею, великим родом. Я вже не говорю про те, що хтось втратив роботу, хтось тільки оформив іпотеку, хтось зробив ремонт, придбав авто, вклав у бізнес тощо… хтось збирався одружуватися, вагітніти, подорожувати, лікуватися і …так далі, і тому подібне.
3. По-трете невизначеність. Це джерело тривоги. Адже тривога, як почуття завжди спрямована в майбутнє. А майбутнє неясне і неозначене. Всі місця, з якими раніше пов’язував своє життя, сьогодні в небезпеці. Звідси - відчуття втрати контролю над своїм життям, та перспективою діяльності, втрата зв’язків. У житті кожного відбувається глобальна переатестація світогляду, самосприйняття та цінностей.

Тому

• однозначно та принципово, чесно та з повагою до самих себе розмежовуйте та визначайте, в чому саме для вас зараз горе, про що ваша депресія, як спосіб боротьби і прожиття складних життєвих обставин, а де починаються неконструктивні внутрішні процеси та розпущеність.

Підкреслю, адекватно проживати депресію – це усвідомлювати свою втрату, сумувати за нею, жаліти себе з цього приводу, підтримувати себе, шукати підтримки у інших, дозволяти підтримувати себе.

• Дотримуйтесь правил екологічності, щоб від вашого горя ніхто зайвий не постраждав. Наведу приклад: екологічна поведінка - це шукати людей (земляків, однодумців, волонтерів, психологів, знайомитися з новими людьми), там де б ви не були, в соціальних мережах, в соціальних центрах для можливості отримати допомогу, бути почутим, прийнятим, захищеним. Нормально просити про підтримку близьких та друзів, попередньо озвучивши, який саме вид підтримки ви очікуєте. Нормально знаходити способи самодопомоги для себе: медитації, читання, прогулянки, спорт для зняття емоційної напруги.

Не екологічна поведінка: зриватися на близьких, друзях, дітях, людях навколо; самостверджуватися, знецінюючи інших, іншу країну, інший досвід, допомогу: «бо…та тут капець як…от у нас в 100 разів краще»; знецінювати себе, свій досвід, свою країну, свої можливості: «там дома вже нічого хорошого не буде, з нами, українцями завжди так, ми нікому не потрібні, ми скрізь третій сорт…». Не нормально вести себе безпомічно і намагатися обдурювати людей, скористатися їх турботою, допомогою, відкритістю.

Нормально сумувати, говорити про свій сум, плакати, висловлювати свої думки вербально та письмово (власний щоденник, соціальній мережі, блоги тощо). Цілком допуститим також є зниження темпу, активності, прояв навіть певної пасивності та апатії. Важливо дозволити собі прожити це все в повній мірі. Але регламентовано! До якогось терміну. Наприклад, я страждаю до суботи / під час терапевтичної сесії / годину вдень з 13.00 до 14.00 і т.п. А в суботу йду на ринок, купую розсаду і саджу помідори, де б я не була, хоч би у Франції.

• Шукайте та знаходьте адекватні способи вираження почуттів. Висловлюйте свою думку в соціальних мережах, пишіть статті та пости на хвилюючі вас соціальні теми. Слухайте та співайте українських пісень. Читайте українських класиків. Цікавтеся історією. Малюйте картини, створюйте ляльки мотанки, вишивайте, готуйте, саджайте квіти тощо.

• Все що не вбиває, робить сильніше. В даному контексті це справді так. Подивіться на себе і придивіться, в яких аспектах ви отримали новий досвід: їхати за кермом по закордонних автострадах, вирішувати питання в соціальних службах, спілкуватися з людьми на незнайомій для вас мові, робити роботу, яку раніше не знали. Хваліть себе і надихайте рухатись далі.

• Спирайтеся на свої плани та задачі майбутнього, які не залежать від місця вашого теперішнього перебування. Наприклад, бути уважною мамою потрібно скрізь, вірною дружиною також. Можна де б ви не були продовжувати освіту, навіть якщо за певних умов вона перетворилася в самоосвіту.

Декілька слів підтримки та порад друзям, родичам, волонерам, небайдужим допомогаючим:

• Не ототожнюйте свою допомогу з ліками проти депресії. Допомога важлива, але важливий час та бажання самих людей йти далі, а не залишатися вічно постраждалими.

Пам’ятайте: Ви можете допомогти, але не врятувати. Все навколо – життя - і кожен його проживає як схоче, як вміє, як вирішить. Хтось прийме допомогу, подякує і згодом допоможе іншим, а хтось використає, знецінить і так буде раз за разом.Слідкуйте за балансом. Якщо ви допомагаєте, то можете і маєте право розраховувати на вдячність та повагу. Живіть своїм життям, дотримуйтесь традицій, знайомте з правилами вашого дому. Не треба створювати тимчасову гостинність, і спеціальні умови, які скоро себе вичерпають. Намагайтесь прямо і якомога детальніше проговорити умови та межі вашої гостинності та допомоги. Всі люди різні. А люди із різних країн тим паче. Говоріть, підказуйте, як у вас прийнято в домі та країні. Якщо ці правила і умови не підійдуть люди просто знайдуть інші варіанти. Це нормально.Пам’ятайте, ви ні в чому не винні, ви можете співпереживати, співчувати, активно допомагати, але не повинні страждати, тому що родичам з України зле.

• Виключайте гіперопіку. Не намагайтесь все робити за людей, яких ви приймаєте. По-перше трудотерапія найкращі ліки від депресії. По-друге участь в якихось справах і вирішенні питань вже й стануть самі по собі початком адаптації і психологічного прийняття нових реалій.Якщо емоційно погано і важко - не накопичуйте і не терпіть. Зробіть паузу. Дайте собі час відпочити і відновитися. Поділіться своїми думками, переживаннями, спостереженнями з кимось - друзями, іншими рідними, психотерапевтом – звірте свою реальність, отримайте підтримку, вона Вам теж дуже важлива, адже ви віддаєте свої сили і ресурси.Точно знайте, що багато людей усвідомлюють і цінують щирість і масштаб вашої допомоги та підтримки, вдячні за те, що поступаєтеся своїм комфортом, пускаєте в свій дім та своє життя, ділитесь хлібом насущним, розділяєте з нами труднощі, емоції, сподівання та надії.

Бажаю всім нас сил та мужності.

З вірою в українців та Перемогу України! Героям слава!

З повагою, психолог, психотерапевт Тетяна Яненко

Дата публікації 2022-11-25 в 18:12:29