Доля як похідна Характеру

Ця стаття є теоретичною основою одного із занять у Групі особистісного зростання з однойменною назвою. У ній містяться фрагменти, які можна використовувати як вправи, спрямовані на усвідомлення «сильних» і «слабких» рис характеру людини, і навіть на корекцію життєвого сценарію у разі, якщо таким буде ваш вибір.

Спочатку буде доречним викласти деякі міркування щодо задуму цієї статті та водночас допомогти читачеві краще в ній розібратися. З огляду на те, що тема взаємозв'язку долі та характеру настільки глибока і велика, автор не претендує на її фундаментальне розкриття в такому невеликому за обсягом матеріалі.

В основу роботи покладено його досвід ведення Групи особистісного розвитку протягом десяти років. А його точка зору значною мірою сформувалася під впливом концептуальних положень гештальт-терапії (Ф. Перлз), трансактного аналізу (Е. Берн) та оригінального терапевтичного підходу М. Антоненка.

У мирний час, здається, що досить багато людей живе начебто на приглушеному рівні життєвої енергії. Хоча, загалом, вони не надто глибоко страждають, але при цьому вони тільки з чуток знають про істинно творче життя.

Непомітно для себе вони перетворюються на автомати, що тривожаться, а можливо, і «вийшли» такими з дитинства. У той же час світ пропонує кожному багато можливостей для більш змістовного та щасливого життя. Люди-автомати безцільно блукають, погано розуміючи, чого вони хочуть, і ще гірше - як цього досягти.

Вони бояться спокуситися і захопитися, вони не відчувають збудження та азарту, вирушаючи у захоплюючу дорогу життя. Як правило вони  живуть конформістськи, пристосовуючись до сильніших і найвпливовіших світу цього (або доступної частинки світу, якщо хочете), символічно обмінюючи свій страх і невпевненість на гарантії ситості та достатку. Їхня особиста ідеологія, до речі, вільна від тягаря під назвою «совість», готова виправдати будь-яку малодушність і зраду. А їхня здатність до мімікрії безмежна.

Для них період веселощів, задоволення та розвитку давно минув, залишившись десь далеко в далекому та рожевому дитинстві. Вони мають намір вихолостити саме життя, переступивши межу "зрілості/дорослості". Ареал їхньої «осілості» – світ профанного. А для нього, як відомо, властиве прагнення жити боязко і смиренно, ніколи не виходячи за межі дозволеного «золотою серединою». Їхнє кредо – «як усі». Їхнє гасло – «Геть індивідуальність!»

Профанне – це світ достатку та безпеки, де практично немає місця ризику, грі, справжнім, а не «штучним» почуттям. Боячись розтратити життєву енергію, вони її заощаджують. Тільки холодний розрахунок, лише ставка на запрограмований результат. За «журавлями в небі» не ганяються, натомість стискаючи «синицю» стискають в руках можуть непомітно її задушити. Їх лякає незвичайне і незвідане. Привселюдно ганьбить гріховність, рамки якої в їх розумінні надзвичайно широкі. Самі потайки потроху грішать і так само поодинці прагнуть спокутування.

Люди роблять масу рухів, але вираз їхніх облич говорить про відсутність будь-якого реального інтересу до того, що вони роблять. Найчастіше вони нудьгують, зберігаючи кам'яні обличчя, або турбуються і дратуються з будь-якого приводу. Схоже, що вони втратили свою дитячу спонтанність, втратили здатність відчувати та виражати себе безпосередньо та творчо.

Зате як переконливо вони розповідають про свої проблеми! І при цьому дуже погано їх вирішують. Розум їх зайнятий тим, аби якомога «успішніше» звести життя до словесних та інтелектуальних вправ, простіше кажучи, до болтології. І зрештою, життя проживає їх, а не навпаки.

У них в запасі завжди повно раціональних пояснень, нерідко з психологічним ухилом. Енергія та час переважно витрачаються на розборки з минулим та спроби сконструювати нежиттєздатне майбутнє. І в такий спосіб у жертву приноситься справжнє. Залишається його куций огризок – виконання безрадісних і давно набридлих обов'язків.

Буває, що усвідомлення людьми-автоматами свого життя настільки обмежене, що вони навіть не розуміють, чого їм хочеться, що вони відчувають і що роблять зараз.

А що усвідомлюєте та відчуваєте зараз Ви? (У цьому місці читач може зробити паузу та зазирнути в себе, щоб зустрітися з тим, що є…)

Отже, що таке доля?

Одні кажуть, що це щось, написане кожному на роду, своєрідна лінія життя. Ворожки, наприклад, читають її по руці чи на картах, астрологи – по зірках. Хтось вважає, що доля – це цілковито витвір рук господніх. І в цьому випадку від людини мало що залежить або взагалі нічого.

Такий підхід, очевидно, є свідченням реактивного, тобто залежного від зовнішніх сил характеру Людини Наслідка. У її житті все відбувається, трапляється, а вона, подібно до статиста, лише реагує на події. Ініційованої нею власної активності в такому разі  вкрай мало.

А ви як вважаєте?

Прояснити ситуацію з долею допоможе така вправа.

Вправа «Моя доля»

Прохання кожному учаснику групи (з таким самим успіхом ця вправа може виконуватися індивідуально з використанням диктофона або за допомогою запису відповіді на папері (екрані дисплея) на хвилинку замислитися та коротко розповісти про свою долю у формі міфу, метафори, у категоріях висновків та спостережень, а не конкретних дій).

Приклад. «Моя доля – це бурхливий роман, у якому є злети і падіння, зради та вірність. Вона схожа на детектив, з погонями та пригодами».

Або «моя доля - це світла історія про те, як маленька дівчинка одного разу перетворилася з гидкого каченя на принцесу-лебідь».

Або «моя доля – суцільне свято та відпочинок». Або «я мав важке дитинство, дерев'яні іграшки, прибиті до підлоги. І єдина радість, яку мені дозволяла мама, то це плакати на похороні...»

Постарайтеся відстежити свої почуття, як у момент виконання вправи, так і по її завершенні.

У давнину казали: посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю.

А як Ви ставитеся до вислову древніх?

Говорячи про взаємозв'язок долі та характеру, вважаємо за необхідне помітити: всі події, що відбуваються в житті людини, можна умовно розділити на три категорії.

Перша - неминуче і незалежне від її волі (сам факт народження, поява на світ саме в цій сім'ї, в цю епоху, в цьому географічному місці, стать і, нарешті, смерть).

Друга категорія - простір випадку, що визначається, як те, що може, так і не може статися. Саме цю категорію подій давні греки називали алією – долею. До речі, на випадок ставлять любителі азартних ігор, звичайно, якщо вони не шулери.

І третя категорія подій охоплює все, що перебуває під владою самого індивіда.

Так ось ми пропонуємо замість поняття «доля» (як правило, що розуміється як все життя людини) застосовувати поняття «життєвий сценарій», маючи на увазі простір подій з вище зазначеної третьої категорії. Ми виходимо також із переконання, що його обсяг не константний. Він може бути збільшений, а сама якість життя змінена шляхом усвідомлених зусиль самої людини, в тому числі і за рахунок освоєння частини території «випадкового».

Досвід століть та особистий суб'єктивний досвід підказують, що життєвий сценарій свідомо чи мимоволі пише сама людина. Вона його реалізує як режисер, як виконавець. Вона ж підбирає інших дійових осіб та декорації. В даному випадку всі персонажі – активні дійові особи, а не статисти як у випадку з долею.

Щоправда, є деяка важлива умова. Щоб стати творцем свого щастя, людині необхідно прокинутися, тобто скинути з себе пута гіпнозу повсякденності та прийняти відповідальність за те, як складається життя.

Відповісти питанням, як відбувається «пробудження», надзвичайно складно. Будда мав свій шлях, Ісус – свій …

Для простих смертних найчастіше «перелам» у долі настає внаслідок переживання взаємозалежних криз – краху відносин із коханою людиною, краху особистого міфу (образу, внутрішньої ідеології) та інших. Одного дня людина може сформувати цілісний гештальт: я лише розігравав роль, вдавав з себе, намагаючись переконати себе в тому-то й тому-то, але тепер повинен зізнатися, що все це було хибно і марно.

Наведені вище міркування актуальні насамперед тим, хто має дефіцит віри у себе. Потім, трохи пізніше, їм під силу зрозуміти й ухвалити основи «польової» парадигми. Відповідно до неї, людина формується, стає і функціонує, власне кажучи, як людина лише у взаємодії з іншими людьми, з історією, культурою, традиціями. Тобто абсолютної свободи та автономії не існує. Ми всі так чи інакше один від одного залежимо і один на одного впливаємо. Тому є сенс говорити про регулювання ступеня цієї залежності. Ось де поле особистісного зростання та розвитку індивіда.

Ну, а тепер від долі звернемося до характеру. Почнемо з визначення. Відповідно до однієї з точок зору, характер – це поєднання стійких форм та особливостей поведінки, що визначають ставлення суб'єкта до навколишньої дійсності.

Це, по суті, сума умовностей, сума адаптаційних реагувань, що сформувалися в дитинстві, які здебільшого не відображають нас і не підходять до теперішнього життя. До прикладу, наведемо кілька видів характеру – нав'язливий, агресивний, депресивний, нарцисичний, лицемірний, гордий та інші.

Характер, вважають деякі психологи, це закостеніла, нежива форма. Саме слово характер походить від грецького «charaho», що означає «вигравірувати». Відповідно, він означає те, що у людині постійно щодо поведінки, емоцій і мислення.

Ще характер можна розглядати як контрманіпулятивний апарат, як результат примусу, що повторюється тривалий час в ранньому періоді життя. Тому, говорячи про характер і проблеми людини, ми з повним правом можемо говорити, що для подолання труднощів, які виникають, буде потрібний ГНУЧКИЙ характер. І, відповідно, гнучка поведінка, що відповідає змінам умов. Це аж ніяк не дорівнює безхребетності та конформізму, як могло відразу здатися.

"Гнучкий" в даному випадку означає - "реагує відповідно до контексту. Тобто коли буде потрібно - непохитно жорстко, коли це виправдано - м'яко і тактовно. І щоразу, як вчинити - вирішує сама людина, а не її заскорузлий шаблон».

Часто індивід, на догоду характеру, ігнорує реальність, не змінюючи себе, не адаптуючись до умов. Він не розуміє, що людина не може рости у вакуумі, без близькості і тертя з іншими людьми, без розчарувань, без поразок і перемог.

Знаючи природу характеру, ми можемо стверджувати, що проблеми людини виникають через дефекти характеру, які виражаються у конфлікті, невідповідністі цілей, устремлінь, бажань звичним способам їх досягнення.

Таким чином, невроз і являє собою наслідки закостенілих реагувань людини на зовнішні умови, що змінилися і постійно змінюються. Наприклад, звик з дитинства отримувати задоволення, не прикладаючи до цього ніяких зусиль. Ставши дорослою, така людина зазвичай ображається на близьких і весь білий світ за те, що вони не дають просто так нічого, що хотілося б їй отримати.

Або людина виросла в авторитарній сім'ї, де пригнічувалася її воля, будь-який протест батькам і навіть можливість виявляти свої емоції, перш за все, гнів. В результаті, швидше за все, вона виросте безхарактерною, не здатною відкрито висловлювати свої почуття. Згодом вона може стати на заваді самій собі, не мати по-справжньому довірчих відносин з іншими людьми, може вважати себе жертвою.

По відношенню до рівня норми характер може бути: нормальним, збалансованим; акцентованим, з надмірним проявом деяких рис; психопатичним -  риси на рівні патології.

Отже, якщо характер (людини) помістити у несприятливі умови, т. зв. фруструючу ситуацію, реакцією у відповідь буде невроз з відтінками рис, що дуже нагадують вихідний характер, рис до цього дуже прихованих і контрольованих (компенсованих). Виходить, що кожен з нас схильний до неврозу, але не кожен відреагує невротичними симптомами – апатичністю, плаксивістю, гнівливістю, непосидючістю, втратою сну, істерикою, перепадами настрою, булімією чи анорексією тощо.

Люди жорсткої структури саме так і відреагують, гнучкі – зможуть знайти вихід із кризових ситуацій менш болісно. Вони не такі буквальні і конкретні, їх сприйняття до певних меж умовно, метафорично. Вони не бояться побачити світ з різних точок зору, прийняти його багатовимірність, у тому числі протилежності.

А тепер практика...

Вправа в парах «Який мій характер».

Учасники обирають собі пару (читач може виконати цю вправу самостійно, виклавши свої думки на папері або записавши їх на диктофон), розсаджуються і по черзі виконують вправу. Завдання – протягом 5 хвилин розповісти партнеру головне про свій характер, про те, які риси допомагають у житті, а які стають на заваді. Завдання партнера – слухати та ставити уточнюючі питання, які допомагають першому номеру краще зрозуміти себе. Потім учасники пари міняються місцями.

Шерінг. Обговорення підсумків вправи та питання учасникам: які риси свого характеру вони хотіли б змінити? Для чого? 

За досвідом роботи з клієнтами зауважимо, що, як правило, в основі їхніх запитів є прояви невротичних розладів.

Прийнято вважати, що потенційні невротичні розлади (істерична реакція, обсесивно-компульсивний розлад, неврастенія, а простіше кажучи, невроз), закладені в самому характері, точніше, в його невротичній структурі. Механізм дуже простий: невроз передається з покоління до покоління у вигляді виховання. І якщо точніше, то передачею дитині невротичного стилю реагування.

Патологічний стиль відносин, закладений у характері, лежить в основі всіх наших конфліктів, міжособистісних проблем та страждань, оскільки на будь-який стрес характер дає звичний спосіб реагування, що сформувався в дитинстві.

Психологічна допомога в такому випадку  виражається у сприянні людині на шляху усвідомлення нею свого характеру, тобто способу функціонування, способу контакту з об'єктами поля. Це по-перше. І, по-друге, позбавлення старих способів, а також набуття спонтанності, творчого ставлення до себе та навколишнього середовища.

Якщо врахувати, що саме життя великий психотерапевт, то частина людей плідно використовує досвід життя та гнучко реагує на зміни ситуації, змінюючи свій стиль життя та характер – до певних меж, звичайно.

Водночас було б великою помилкою вважати, що дитина є жертвою виховання у сім'ї, і це вже вирок назавжди. Коли про це заявляє дорослий, пред'являючи претензії батькам, то це говорить про його позицію жертви, пасивність та відсутність реальних зусиль щодо зміни свого життя. Саме життя кидає йому виклик: чи зможеш ти використати шанс і стати Людиною?

Додано на сайт 2025-04-28 в 15:22:09