«Сенс життя - шукати чи створювати самому?»

Ця стаття може бути цікава, і хотілося б вірити, що буде корисна всім тим, хто хоча б одного разу ставив собі такі питання:

- чи потрібно людині взагалі задаватися питанням сенсу життя - ну, живеш собі і живи далі, не заморочуйся?

- наскільки актуальним для вас є питання щодо сенсу життя?

- чи шукаєте ви його в літературі, працях мудреців і великих мислителів або, маючи від природи здатність до спостереження за реальністю і навіть рефлексії, тобто спроможності аналізувати і робити висновки, створюєте та конструюєте свій сенс самі?

- що дає людині усвідомлення сенсу життя? Як це впливає на її долю?

Питання про сенс людського життя належить галузі метафізики, і люди задаються цим питанням здавна. При цьому цікаве спостереження полягає в тому, що, якщо людина хоче дізнатися сенс життя, це означає, що вона його не знає (!)

На звичайному світському рівні скільки б трагедій можна було уникнути, якби люди не були так обмежені у своїх можливостях - і зовнішніх (об'єктивних), і внутрішніх (особистісних) - побудувати своє життя розумно і осмислено, прийняти на себе відповідальність за реалізацію сенсу свого життя та втілити цей сенс у реальності.

Багато психологів і філософів вважають, що прагнення пошуку та реалізації  сенсу  життя є вродженою мотиваційною тенденцією, властивою всім людям і воно ж є основним двигуном поведінки та розвитку особистості. Для того, щоб жити і активно діяти, людина повинна вірити в смисл, який міститься в її вчинках. «Навіть самогубець вірить у сенс – якщо не життя, то смерті», інакше він не зміг би ворухнути і пальцем для того, щоб реалізувати свій задум.

Як показує мій досвід консультування, відсутність сенсу породжує в людини стан екзистенційного вакууму. Необхідною ж умовою психічного здоров'я є певний рівень напруги, що виникає між людиною, з одного боку, і локалізованим у зовнішньому світі об'єктивним смислом, який він має здійснити, - з іншого.

При цьому розділ на «погані» чи «хороші» сенси психологи не проводять. Корінь питання міститься в етиці, моралі, у тому, що кожна людина для себе та суспільство загалом вважають добрим або злим. І все-таки останнє слово, як кажуть, залишається за самою людиною, якщо вона є Причиною стосовно подій свого життя, тобто його господарем та творцем.

Отже, сама постановка такого питання, як, скажімо, «який сенс мого життя?», свідчить про те, що вона не є господарем свого життя. І в цьому випадку, швидше за все, набагато важливіше постаратися зрозуміти, як і чому людина не є господарем свого життя? Це більш актуальне, точніше сказати, головне питання для неї.

В принципі, осягнення сенсу доступне будь-якій людині, яка має свідомість, незалежно від статі, віку, інтелекту, освіти, характеру, середовища та ... релігійних переконань. Проте цей сенс доступний на певному рівні. Зміни у житті її особисто і життя суспільства будуть, природно, впливати на розуміння і прийняття сенсу. А зміни у сенсах, відповідно, певною мірою впливатимуть на характер життя даної людини.

Однак питання знаходження сенсу - це питання не пізнання, а усвідомленого вибору (!) І на цьому моменті варто наголосити особливо. Не людина ставить питання про сенс свого життя - життя ставить його перед нею. Натомість людині (кожному з нас) доводиться щодня і щогодини відповідати на нього - не словами, а діями.

Шляхи, що дозволяють людині зробити своє життя осмисленим:

• • за допомогою того, що ми даємо життю (у сенсі нашої діяльності та творчості);
• • за допомогою того, що ми беремо від світу (у сенсі переживання цінностей – у спрощеному вигляді – що ми вважаємо злом, а що добром);
• • за допомогою позиції, яку ми займаємо по відношенню до долі, яку ми не в змозі змінити (наприклад, стать, фізіологію, батьків, зовнішні кризи, війна, інвалідність, стихійне лихо, обмеження волі тощо).

Наразі пріоритет належить цінностям творчості, діяльності, праці, творенню. І «правильної» постановкою питання є не питання про сенс життя взагалі, а питання про конкретний сенс життя даної особистості в даний конкретний момент, бо кожна ситуація несе в собі свій сенс, різний для різних людей, але для кожного він є персоніфікованим.

Іншими словами, завдання полягає у виборі найкращого з кількох альтернатив. Наприклад, сенс відвідування психологічної групи (а я таку веду) та участь у ній  в певний конкретний момент відрізнятиметься для кожного з учасників. Для когось – він полягає у пошуку свого сенсу життя на даному її відрізку, для когось – у зустрічі з друзями, для когось – у подоланні нудьги чи втоми від буднів, для когось – у намаганні справити враження на групу і т.д.

Коли людина ставить питання про сенс життя, то, швидше за все, мається на увазі конкретне життя людини. Саме тієї людини, яка ставить запитання. Отже, людина ставить питання про сенс свого життя. Цікаво тут те, що хіба не повинна сама людина краще за інших знати сенс свого життя? Адже це її життя. Хіба вона не повинна тоді знати краще за всіх інших, що відбувається з її життям і, більше того, в чому сенс її життя? Хіба може стороння людина краще знати важливі аспекти, бажання, погляди, плани, інформацію тощо про життя іншої людини?!

Споконвіку, чому свідченням історія людства взагалі та історія релігій, зокрема, існували і зараз існують люди, які вважають, що сенс життя відомий і даний нам, і його тільки треба пояснити іншим – «незнаючим». Вони пояснюють людям, у чому сенс їхнього життя. Але мені ще жодного разу не пощастило зустрітися з тими, кому їхні «тлумачення» покращили стан існування. А людина продовжує ставити питання про сенс. І вона це робить тому, що досі не отримала відповіді.

Що нам ще підказує досвід? Не лише від особи до особи, а й від ситуації до ситуації цей сенс змінюється. Гештальт-підхід трактує сприйняття сенсу як усвідомлення можливості  на фоні дійсності, усвідомлення того, що можна зробити стосовно цієї ситуації. Це все той же його величність вибір, від якого нікуди не подітися.

Однак знайти сенс – це половина справи, необхідно ще здійснити його. Тож сама людина відповідає за здійснення унікального сенсу свого життя. Хтось скаже перед Богом, хтось перед своїм внутрішнім богом, тобто своєю духовною сутністю, совістю, своєю системою цінностей.

Реалізуючи сенс свого життя, людина ЗДІЙСНЮЄ тим самим саму себе. Так звана самоактуалізація через це є побічним продуктом здійснення сенсу. Хтось цього сенсу не бачить, живе собі і живе, не замислюючись, навіщо він робить чи не робить певні речі. І його життя як правило «багате подарунками випадку», тим, що, по суті, не залежить від людини.

"Кожна людина, кожна рослина та кожна тварина має єдину вроджену мету - реалізувати себе" - вважав Ф. Перлз. А Віктор Франкл (родоначальник логотерапії) вважав, що «життя людини не може втратити сенс за жодних обставин, сенс завжди може бути знайдений». Більше того, стверджував він, «людина вільна знайти та реалізувати сенс життя, навіть якщо його свобода помітно обмежена зовнішніми обставинами».

В. Франкл визначав людину як істоту, яка постійно вирішує, чим вона є і чим буде наступного моменту. Людина вирішує за себе, будь-яке рішення є рішенням за себе, а рішення за себе завжди формування себе. Практично в унісон йому Леонтьєв вторив: «Я не тільки роблю відповідно до того, що я є, але стаю відповідно до того, як я роблю».

По відношенню до реалізації сенсу життя доречно використати формулу «бути – робити – мати». При цьому «мати» має на увазі досить широкий діапазон – особистісних якостей, духовних принципів, сили та натхнення, щастя чуттєвого, матеріальних благ тощо.

Певною мірою сенсом життя людини вважатиметься умовно «успішне» (нормальне) проходження ним вікових циклів. Тобто відповідь виклику, що пов'язаний з проходженням періодів: дитинства, шкільного, юності, молодості, середнього віку, зрілого віку, кожному з яких актуальні свої специфічні завдання. Наприклад, навчитися взаємодіяти з людьми, знайти себе у групі, здобути професію, завести сім'ю та дітей, підняти їх, займатися творчістю, розкрити свої таланти, послужити вітчизні, людству тощо.

Говорячи про сенс життя, деякі автори, зокрема Ж. Славінський, наводять свою ієрархію реалізації смислів. Це мотиви, спонукання чи потреби людини. Усього їх вісім, починаючи з найбільш загальної, першої і до вищої - восьмої.

1. Перша – спонукання до існування як особистості. По суті, це прагнення самозбереження, виживання.
2. Друга – спонукання до існування у вигляді сексуальної активності та виживання за допомогою сім'ї, включаючи виховання дітей.
3. Третя – спонукання до існування у складі груп індивідуумів (школи, клубу, суспільства, міста, нації, релігійної групи тощо).
4. Четверта – спонукання до існування як частини людства.
5. П'ята – спонукання до існування царства всіх живих істот – рослин, тварин та подібних до них.
6. Шоста - спонукання до існування у вигляді фізичного всесвіту, що складається з матерії, енергії, простору та часу.
7. Сьома – спонукання до існування у формі духовного буття – атмана, душі тощо.
8. Восьма - спонукання до існування у формі бескінченності чи бога. Вона також називається божественною рушійною силою.

У життєвій грі, за твердженням Ж. Славінського, жодна з рушійних сил не є єдиною активною; вони перекриваються. «В значній мірі людина повинна використовувати нижчі рушійні сили, тобто розігрувати ігри на їхніх рівнях і реалізовувати їх цілі, перш ніж вона зможе перенести свою увагу в основном на вищі рушійні сили та їх цілі».

Якщо вона досягає успіху з першою рушійною силою (а це означає, що вона засвоїла життєві уроки, які здобуваються в межах цієї теми), то може перейти до наступної. Якщо ж людина не піднімається сходами все зростаючого причинного зв'язку і відповідальності, вона зазнає значно більших труднощів, ніж це необхідно. І, ймовірно, зазнає невдачі. Наприклад, якщо вона прагне тільки до містичних станів свідомості, нехтуючи всім іншим, то, майже напевно, зустрінеться з хаосом у всіх нижніх рівнях (суперечки з сім'єю та оточенням, почуття образи, незадоволеність та конфліктна ситуація), який викликає сумніви та нав'язливе питання : «Що ж я роблю поганого, якщо бажаю істини і тільки істини, проте зі мною таке відбувається?».

Серйозні невдачі з рушійними силами призводять до компенсації зі зворотним ефектом. Невдача з першою рушійною силою викликає надмірну зосередженість свідомості на восьмій. Особисте життя релігійних фанатиків надзвичайно обмежене. По суті його немає. Багато «успішних» у любовних зв'язках абсолютно нікчемні у професійному плані, і навпаки.

Для прояснення позиції самої людини стосовно сенсу її життя можна використовувати таку вправу. Вона виконується у групі (особистісного зростання чи терапевтичної).

Вправа в парах: У чому сенс мого життя? І як я його знайшов (або не знайшов поки що). Як шукаю?

Учасники розбиваються на пари і по черзі промовляють із партнером озвучені питання про свій сенс життя - настільки, наскільки вважають можливим для себе ступінь відкритості. Другі номери слухають, повторюють, що вони почули і як зрозуміли, запитують, якщо їм щось незрозуміло в оповіданні партнера. На кожного приділяється 7-10 хв. Потім партнери міняються місцями.

Шерінг за підсумками вправи.

Питання для шерингу:

• Наскільки важко чи легко було пред'являти сенс свого життя перед іншою людиною?
• Що вам стало зрозуміліше про свій зміст у ході виконання вправи?
• Що б ви хотіли змінити чи скоригувати?
• Які подібності між собою та партнером ви помітили, що ви могли б взяти собі для обмірковування на замітку з того, що він розповів?

Останнє редагування 11-01-2025 в 06:47 за Києвом