Чому злий комбатант - це добре...

Чому я нормально відношусь до агресивності комбатантів. І навіть тішуся з цього.

Чи повинні люди, які перебувають у зоні бойових дій, бути «нормальними»?

Мова про комбатантів, медиків, волонтерів. Про тих, хто довго виживав серед постійної небезпеки смерті. Це можуть бути і цивільні.

Зараз почастішали звернення дружин, до яких у відпустки на кілька днів приїжджали чоловіки.

Злий. Різкий. Грубий. Нервовий.

Завжди пропоную уявити, як чоловік у ситуації бою реверанси кладе… І інтуїтивно оцінити, чи це буде нормально…

Так ні – не нормально. І за два дні стати іншим – не нормально. Точніше неможливо.

Перше, що важливо чітко зрозуміти: на війні в мозку включені інші кнопки, ніж у мирному житті. Категорично інші, завдання яких – не дати людині загинути насамперед і подолати ворога. Військовий з фронту не може і не повинен бути схожим на людину з тилу!

Гормональний фон зовсім інший. І механізм цей древній і має лише три варіанти: адреналін, норадреналін і змішаний. Саме на фронті ті, хто відповідає на загрозу норадреналіном.

У норадреналіну завдання просте – викликати гнів, агресію та готовність до бою. -

Додайте до цього, що ситуація загрози життю, в якій їм доводиться виживати, вирішувати завдання 24/7 і вже довгий час.

Гнів і лють – стратегія виживання у ситуації нелюдського напруги, втоми та страху. Вмикати – вимикати цю кнопку «розуміючи, з ким спілкуєшся» – неможливо. Це складний механізм перебудови. І виходити і заходити до неї за «замовленням» неможливо.

За словами Джорджа Фоллера (психотерапевта, який спеціалізується на роботі з військовими, рятувальниками, поліцейськими), дослідження показали, що кожен військовий найбільше боїться, що люди, які не на передовій, не впізнають, не зрозуміють чи забудуть ці жахи, і тоді вони повторюватимуться. А гнів, за їхніми відчуттями, допомагає їм доносити ці побоювання надійніше.

Вербалізація та спокійні довгі проповіді у стані гормонального зашкалу просто НЕ МОЖЛИВІ.

Якщо воїн ще в зоні воєнних дій – агресія, можливо, єдине, що тримає його на плаву.

Пояснити йому, що гнів стосовно витівок цивільних недоречний, що так не треба, що в мирному житті є важливе призначення - заробітки, податки та забезпечення армії,  таким чином  заспокоїти (а ще на дай Боже, підключити спеціальні техніки аутотренінгу, дихання) і зробити його спокійним та об'єктивним – це означає позбавити його можливо єдиної стратегії, коли дозволяла йому бути на плаву  у бойовій ситуації. Фактично вбити.

А от якщо після повернення у мирне життя через якийсь час гнів не йде – ось тоді це проблема. І в ній теж важливо пам'ятати – гнів – це неможливість вербалізувати той жах, який залишається із солдатом назавжди і страх, що це повториться. Потрібен час, розуміння та кохання. Кнопки поміняються обов'язково. Ну а у складних випадках – допоможе психотерапія.

Можна не чекаючи наслідків зайнятися "вимиванням" стресу. Наприклад, техніками регульованого дихання.

Дата публікації 2023-06-15 в 16:03:35