Асорті інструментарію психолога

Для початку винесемо за дужки висновок, який претендує на роль вищої форми узагальнення щодо практичних прийомів та способів, які застосовуються психологом у роботі з клієнтами. Отже, найкращим «інструментом», за визнанням багатьох іменитих майстрів і навіть тих, хто тільки починає свій шлях у сфері душевного здоров'я, є він сам – фахівець – людина, яка має теоретичні знання, практичні навички, людську чуйність і психологічну інтуїцію.

Він, звісно, ​​не бог. Він – той, кого реально потребує клієнт. І той, хто йому реально може допомогти вийти на якісно інший спосіб побудови буття – з особистою свободою вибору життя – для радості, творчості і щастя.

Нині ж, після ліричного і трохи пафосного вступу, звернемося до банальної прози життя, тобто тих декількох, на мій погляд, характерних випадків, з якими має справу психолог у своїй практиці.

Зауважу, що наведені приклади і спостереження не претендують на якусь класифікацію і академічність, що цілком оформилася. Це швидше, як було зазначено у назві статті, асорті. І читач має право вибрати, що йому із запропонованих інгредієнтів припаде до смаку, а до чого він так і залишиться байдужим.

Епізод перший досить поширений. Клієнт з перших хвилин сесії повідомляє про свою повну безпорадність. Як відреагувати психологу на таку заяву?

Ймовірно, представники різних шкіл терапії, мають з цього приводу свої міркування та свої напрацьовані варіанти дій. Але з чим ми, по суті, маємо справу? З реальною чи уявною безпорадністю? Зрештою, що означає для клієнта безпорадність? Якщо ви зможете висловити розуміння його душевного стану, а потім поцікавитеся, як ця безпорадність для нього проявляється, завіса таємниці може поступово відкритися.

Доповнити картину вам можуть допомогти питання про те, як було раніше, до настання безпорадності? З'ясувати, як функціонувала людина – чого бажала, чого прагнула, що для цього робила, які стосунки у неї були з іншими людьми, як почувала себе і т.д.?

В результаті такого спільного дослідження заявлена ​​безпорадність може набути цілком конкретних рис.

Окрім вищеописаних областей дослідження, підтримка клієнта і допомога йому може виражатися в уточненнях, які прояснюють, що він відчуває «тут і зараз», що думає про себе, і, якби у нього була єдина можливість щось змінити в поточній ситуації, що б це могло бути…

Як бачите, тактично психолог неухильно підводить клієнта до прояснення його очікувань від зустрічі. Психолог може навіть кілька разів, уточнюючи та перепитуючи, попросити клієнта кілька разів повторити свої очікування, окреслити контури бажаного для нього результату від поточної зустрічі та терапії загалом. Я вважаю, що такий прийом, коли клієнт сам говорить і чує власну мову, служить усвідомленню ним становища і себе у зв'язку з цією ситуацією.

Первинний запит клієнта згодом може бути переформульований у бік більшої прагматичності та актуальності. У світлі об'єктивного розуміння, переосмислення та інтеграції всього різноманіття виявлених фактів, на основі професійної інтуїції та віри в творчі сили самого клієнта терапія має всі шанси бути зосередженою на завданнях, які набагато ширші, ніж подолання безпорадності.

Клієнту може бути запропонований шлях, проходячи який він прийде до розуміння того, що сам він і є причиною власного досвіду, і він сам здатний його змінювати(!) Саме в такій постановці – з прицілом на майбутнє.

Для психолога, на мій погляд, важливо донести до розуміння клієнта думку та переконаність у тому, що всі засоби та всі ресурси для позитивних змін у його житті перебувають у ньому самому(!) А роль психолога полягатиме в тому, щоб допомогти йому дістатися цих внутрішніх важелів змін і ефективно ними скористатися, повірити в себе.

Зрозуміло, якщо психолог дотримується парадигми, відмінної від «я здоровий, він - хворий», йому вдасться дати відчути клієнту, що фахівець деякий час супроводжуватиме його на життєвому шляху. «Деякий час» аж ніяк не константа. Тривалість цього відрізку часу залежатиме від цілого ряду моментів, починаючи зі ступеня тяжкості випадку і закінчуючи швидкістю змін, що настають в актуальному житті клієнта.

Епізод другий. «Его» клієнта запалено та вражено, він відчуває свою ізольованість, фіксований виключно на своїх бідах та невдачах. По закінченні діагностики, стрімкої чи розтягнутої у часі (залежно від тяжкості випадку та професійної спрямованості фахівця), клієнту можуть бути задані приголомшливі питання, тобто питання, що висмикують з його звичного патерну, типу: «Яка від вас користь іншій людині? В чому вона виражається чи може виражатися?

Несподівана та різка зміна дискурсу часом здатна творити дива. Принаймні, клієнт зможе побачити «зворотний бік Місяця», тобто вийти на рівень розуміння своєї проблеми об'ємно, з усіма нюансами і деталями, які в силу різних причин були для нього приховані.

Щоправда, для застосування зазначеного прийому знадобиться «ґрунтовне знання матеріалу» і точно вивірений момент для інтервенції. До того ж, обачність та здорова частка прогностичності поведінки клієнта ніколи ще не шкодили гуманістичним цілям терапії.

Епізод третій. Клієнт ґрунтовно застряг, зациклився на ухваленні для себе якогось рішення, як то кажуть «ні туди, ні сюди». Що потрібно у цій ситуації від психолога? А ось що: зберігати спокій, розслабленість, почуття впевненості та сфокусованості на процесі (застрягання - теж процес). Він може поцікавитися, які варіанти обмірковує клієнт? Які в нього можливості? Які можуть зустрітися перешкоди та як їх можна подолати?

Для збереження об'єктивного сприйняття психологу необхідно вміти звільнятися від деяких думок та почуттів. Наприклад, від своєї «правоти» та «неправоти» клієнта у конкретній ситуації, від особистої упередженості та теоретичної ортодоксії, тобто вміти переходити у нейтральну позицію.

Пліч-о-пліч з цією навичкою йде здатність психолога, допомагаючи іншим, занурюючись у їхні важкі переживання, піклуватися про себе(!) Мова йде про здатність звертатися до почуттів іншої людини, розуміти їх і поважати, не відчуваючи при цьому їх особисто. Мені здається, що прояв емпатії служить збереженню «незамиленості» сприйняття і неупередженості, тоді як зануреність у співпереживання грає на руку втраті об'єктивності.

Звичайно, ми торкнулися далеко не всіх типових випадків у психологічній практиці. Їх безліч. У міру можливостей замальовки на цю тему з'являтимуться і надалі.

Додано на сайт 2025-02-05 в 10:14:59