Пігулка

Нічого випадкового у нашому житті не буває:ні подій, ні людей.

Коли у нашому оточенні з’являється людина, якій ми раді, як кістці у горлі, це знак. Знак того, що процес лікування почався. Ця людина для нас є пігулка. Яка буде лікувати, наприклад, високомірність. Комусь іншому інша людина буде лікувати невпевненість у собі. Хтось когось буде лікувати від боягузтва. Або від уникання конфліктів.

Високомірність буде лікуватися приниженням. В оточенні весь час буде людина, що висміює наші високомірні вчинки.

Для лікування невпевненості оточення буде створювати ситуації, в яких треба приймати якісь рішення. Брати відповідальність на себе.

Для лікування боягузтва за допомогою людей-пігулок, ми вимушені роботи сміливі вчинки.

Ті, хто уникає конфліктів, буде жити в них постійно. До того часу, поки не навчаться розв’язувати конфліктні питання. А не уникати їх, замовчуючи те, що не подобається.

Яскраво це помітно в партнерських парах. Недарма кажуть, «Парує же ж господь!» Якщо один з партнерів жлоб, другий буде транжира. Якщо один принципово-категоричний трезвєнік, другий буде професійним алкашем. Лікується те, чому ми надаємо занадто велике значення. Ідеалізуємо.

Процес лікування несмачний. Пігулки смачними не бувають. І болючий. Особливо, коли намагаємося уникнути лікування. З часом і хвороба стане хронічною. Тобто, подібна ситуація буде відбуватися в інших місцях з іншими людьми. Так званий, біг по граблях. Або психологічна смерть зі стражданнями. Для початку. А потім і фізична. Бо якщо не лікуємо душу, починає хворіти тіло. І наше перебування на Землі закінчується. Або через хробу. Або через нещасний випадок.

Психологічне нездуження, як і фізичне, краще, приємніше і значно дешевше попереджати, ніж лікувати.

Як тільки у нашому оточенні з’являється людина, вчинки якої нас дратують, все – ми інфіковані. Треба негайно з’ясовувати, що підхопили.

Якщо бути чесними з самими собою, то ми завжди знаємо, що саме хапанули: гординю, марнославство, презирство до інших чи щось інше. А якщо не знаємо, треба уважно слухати оточуючих. Вони нам цим будуть дорікати. І як можна швидше починати лікуватися самому. Або звертатися за допомогою до фахівців. Якщо хочемо жити,звичайно.

І головне. Треба дякувати людям-пігулкам, що приходять до нас. Неважливо як: чи кажучи їм слова вдячності, чи ні. Наші думки матеріальні. Ці люди наш посил отримають обов’язково. Бо завдяки їм в нас з’являється шанс жити з задоволенням.

І дякувати собі, що допомогли комусь. Бо цей процес взаємний. В один і той самий час ми лікуємо один одного. Я така тому, що ти є.

Все це я пишу не тільки тому, що начиталася розумних книжок. А тому, що все випробувала на собі. Несвідомо, звичайно. Я так запустила свою хворобу, не бажаючи лікуватися, що опинилася на межі життя і смерті. Психологічної. Яка називається існування. Знаю ці страждання на своїй шкірі. Дуже болюча штука.

Та я вибрала ЖИТТЯ. З різними смаками та задоволенням. І вирішила допомагати наважитися жити і жити на повну тим, хто цього хоче.

З повагою до кожного з вас, ваших страждань і вдячністю за взаємне лікування, Галина Руднева. 

Опубликовано 2021-03-05 в 07:36