Наше минуле

Коли мені було років 13-14, я купила собі товстий зошит. На той момент він мав назву “Общая тетрадь”. На 96 аркушів. В мене вже були трохи тонкіші на щоденники. Та цей зошит був особливим. Як я зрозуміла значно пізніше.

В цей зошит я почала записувати, клеїти, просто вкладати рецепти та поради з газет та журналів. А також рецепти з вуст людей, що пригостили мене своєю стравою. І вона мені сподобалася. Меню для своєї майбутньої сім’ї. Інтер’єр мого майбутнього дому. Корисні поради на будь-які випадки життя.

Ви думаєте, що це просто зошит з рецептами та порадами? Ні. Це життєпис. Мій особистий життєпис. Історія мого життя. Гортаючи сторінки цього зошиту, я згадую коли, де і з ким це було. Що відбувалося у моєму житті на той момент. Що переживала. Особливо рецепти, що записані моєю рукою.

Це рецепти, що записала зі слів мами, коли назавжди їхала з батьківської домівки. Цього року вже 33 роки як. І мами вже нема 12 років. А я все консервую за цими рецептами. Без жодних корекцій. Бо це мамині. Торкаюся рукою сторінки і бачу той момент, коли мати казала, перебираючи свої записи, а я писала.

А це “Салат из баклажан Галкин”.

А це тісто від Рими, що лежали з нею у лікарні на сусідніх ліжках. Ніколи не використовувала той рецепт. А Риму, її обличчя і лікарню бачу наче і зараз там.

А це “Бисквіт (Діна)”.

А це.....А це.....А це.....А це.....А це.....А це.....А це.....А це.....А це.....

Ми маємо поважати свою особисту історію. Бо завдяки тому, що з нами відбувалося, ми зараз такі, які ми є. І це стовідсотково найкращий варіант.

Ми маємо поважати ті труднощі і складності, що зустрічалися на нашому шляху. Бо це випробування, завдяки яким ми пізнаємо себе. Свої можливості та здібності.

Ми маємо захищати свої переживання від бажаючих їх знецінити.

“Тю, чого ти переживаєш через цю шльондру? Забий на неї. Вона того не варта. Живи далі. Диви скільки інших гарних дівчат.”

“Цей довбойоб не вартий твоїх сліз і безсонних ночей. Знайди собі когось путящого.”

..

..

У кожного з нас свій життєвий шлях. Свої випробування. І у цьому світі (припускаю, що і в іншому теж) ми абсолютно самотні. Навіть при наявності рідних і близьких (душевно) людей, там, в середині, ми завжди залишаємося сам на сам зі своїми переживаннями. І прожити (пережити) їх можемо тільки ми самі. Ніхто не спроможний зробити це замість нас. Як би і хотів би.

Ми маємо пройти через випробування “шльондрою”, щоб помітити, що у нас інші сімейні цінності.......

Ми маємо пройти через випробування “довбойобом”, щоб побачити, що я не така вже немічна і тупа, як я про себе думала і він намагався мене запевнити.

Ми маємо пройти через випробування самотністю, великою кількістю людей, успіхом, поразкою, дружбою, відданістю, зрадою.......

Ми маємо пройти через всі випробування , що трапляються на нашому життєвому шляху, щоб помітити свою мужність, боягузтво, сміливість, розгубленість, впевненість, розпач, привабливість, компетентність, професійність, обмеженість.....

І нарешті прийти до себе.

Дозволити собі бути собою. А іншим дозволити бути іншими.

Прийняти себе такою/таким, як є. Зняти з інших проекції наших очікувань.

І тоді випробування на нашому життєвому шляху зникнуть. Залишаться тільки виклики, які будемо приймати залюбки. Ми будемо йти легко, впевнено, задоволено.

Це можливо. Я знаю точно. Доведено. Мною. Так живу я. І ті, хто мені повірив.

Опубликовано 2022-03-28 в 17:21:15