ЯК БОРОТИСЯ З ДИТЯЧИМИ РЕВНОЩАМИ?

Бажаючи мати 2-3 чи навіть бідьше дітей, батьки, звичайно, хочуть дружну, гармонійну, згуртовану сім'ю. Проте не завжди вона нагадує вам вашу "рожеву мрію". Що ж робити, коли стосунки ваших дітей не радують: вони весь час сваряться? Як зрозуміти, що вони ділять, чого їм не вистачає - адже у кожного є все необхідне, і люблять їх начебто однаково? А ділять дітлахи не іграшки, які не привілеї і не обов'язки. Вони борються за батьківську увагу, саме її домагаються своїми постійними сварками братики і сестрички, яким начебто належить не скандалити, а міцно дружити і завжди захищати один одного.

Тим більше, що увага увазі не рівня: їм хочеться не тільки повсякденної турботи, не перевірки «чи поїв, чи погуляв», не «розвиваючих заходів», а щільної емоційної близькості, що, на жаль, не всі батьки можуть дітям забезпечити: по-перше, не у всіх самих вистачає тепла, щоб ним ділитися, по-друге, всі ми люди зі своїми турботами і проблемами (а в добі лише 24 години). Тому, в умовах дефіциту уваги, дітворі хочеться привернути її всіма доступними способами, в тому числі - і скандалами:  хоч негативний, але яскравий і помітний результат!

Найбільш часті сварки на грунті ревнощів у дітей з різницею менше 2 років. По-перше, чим більша різниця у віці, тим менше приводів для конкуренції: молодшому і в голову не прийде змагатися в силі і розумі зі старшими на 6-10 років братом або сестрою, та й сфери інтересів занадто різні, щоб стати конфліктними.

А по-друге, діти молодшого дошкільного віку ревнують і сваряться частіше, так як не можуть в повній мірі зрозуміти важливість існування ще однієї дитини в житті батьків, і у них поки відсутнє розуміння цінності чогось іще життя, окрім власного - так уже влаштована дитяча свідомість. Коли різниця у віці не більше 3-4 років, то і старший, і молодший малюк - обидва в однаковому становищі, з однаковими правами в родині, і в силу незрілості психіки вони не можуть впоратися з собою - тому ну ніяк не можуть не боротися за першість між собою.

Це - явище вікове, і це проходить - приблизно років до 5-6, коли акценти з Я змішаються спочатку на тата-маму (фаза Едіпа / Електри, коли відбувається статева ідентифікація дитини), а потім, після 6-7 років - на однолітків, коли головною метою життяя стає завоювання вже не батьківської уваги, а положення в світі кола друзів, самоствердження в середовищі ровесників (а значить - поза сім'єю).

А ось якщо до шкільного віку діти не "переростають" свої ревнощі і постійні сварки (окремі конфлікти не беруться до уваги) - значить, неправильною було реакція батьків на таку поведінку дітей, і тоді вони «входять в роль»: один стає агресором, другий - жертвою (притому спочатку часто ролі передаються дітьми по черзі один одному, але потім - міцно закріплюються, тому що виникає вже звичний сценарій відносин, і з нього важко вирватися).

Як же «розрулювати» ці непрості ситуації батькам? Строго карати винуватця, наводити приклади з досвіду інших родин, позбавляти солодкого, ставити в куток, не втручатися взагалі? Як бути?

Акцент слід робити не на тому, щоб дошукатися «хто перший почав» і «хто більше винен». Один міг вдарити першим - але «постраждала» сторона могла майстерно спровокувати агресію. Тому, якщо сварка сталася - значить, винні обидва - в тому, що не вміють, як казав Кот Леопольд, «жити дружно» і домовлятися (крім зовсім явних випадків, коли все відбувалося на ваших очах і ви абсолютно точно можете визначити для себе, хто має рацію, і хто - ні). І якщо посварилися - то обидва і повинні бути покарані прийнятним для вашої родини чином, і, головне - однаково.

Головна помилка, якої тут треба уникати - карати частіше когось одного (цього робити не можна, щоб ролі «агресора» і «жертви» не закріплювалися). У таких відносинах зазвичай обидва бувають «молодці», - тому їх слід не стільки карати (покарання – це теж увага, але з протилежним знаком), скільки вчити бути командою. Разом проштрафилися - разом отримали. Навчилися співпрацювати - разом пораділи винагороді. У їх же інтересах буде навчитися взаємодіяти, особливо якщо ви чітко і дохідливо озвучите цю позицію, і будете на ній наполягати щоразу, коли піде черговий «виверт».

Крім того, важливо не забувати про заохочення: наприклад, щедро преміювати за «день без сварок» - ну або для початку хоча б за півдня (якщо ситуація зовсім вже складна: обидві дитини легко збуджуються і насилу гальмуються, слабо контролюючи свої дії, як це буває, наприклад, з дітьми-холериками і з гіперактивними дітьми). Причому щедрість премій за «правильну» поведінку повинна бути куди більшою, ніж сила покарання за «неправильне» - позитивне підкріплення набагато дієвіше негативного, а позбавлення чогось значимого працює куди ефективніше, ніж негативні покарання.

Від дорослих, таким чином, потрібна чіткість позиції, а також методичність і послідовність в дотриманні заведених правил. До речі, - це корисно і самим батькам: діти - відмінні тренажери нашого терпіння!

І не будемо забувати, що і наші власні, дорослі слова і вчинки можуть спровокувати дітей до подібної «недостойної» поведінки. Ревнощі в першу чергу викликають порівняння - зіставлення розуму, краси, сили, успіхів дітей. Найчастіше цим грішать батьки, які задоволені первістком, бо вклали в нього масу зусиль, - і зовсім не планували другого. В цьому випадку ревнує молодший - він розуміє, що до рівня старшого йому ніколи не піднятися, принаймні - в очах батьків. Або інша ситуація: улюбленець-молодший, який виглядає набагато більш успішним на тлі нескладного первістка, якого до пуття ще не вміли любити і виховувати молоді батьки. Пам'ятайте про це і не створюйте своїми руками ситуації, в яких всі будуть тільки програвати: не порівнюйте! Кожен з ваших дітей - унікальна особистість зі своїми особливостями і перевагами: головне - вміти їх побачити і дати зрозуміти дітям, що ви цінуєте їх обох. Нехай молодший або старший не такий сильний в математиці, зате він - добрий, душа компанії і відмінний товариш, і ще невідомо, що в житті знадобиться більше.

На окрему увагу заслуговують випадки, коли:

1. Ревнощі спровоковані появою другої дитини в новому шлюбі, коли старший боїться, що малюка будуть любити куди більше за нього самого, адже саме його тата любить мама, а він, старший, - лише нагадування про невдалий «колишній шлюб». Щоб старший не відчував себе зайвим на вашому святі життя, важливо пам’ятати:

- ніколи не відгукуйтеся нешанобливо при маленькій дитині про її рідного батька, яким би він не був насправді (якщо все зовсім погано, то краще взагалі нічого, як про покійного, ніж постійні згадування про те, який він негідник);

- чого б це вам не коштувало, з подвоєною енергією давайте зрозуміти старшому, як багато він для вас значить і як сильно ви його любите. Пропустите момент - і на те, щоб «зламати лід», вам буде потрібно і сил, і часу набагато більше.

2. Друга дитина народжується хворою. Звичайно, це трагедія для батьків, але вона не повинна перетворити в трагедію і життя старшої дитини - вона не винна, що так сталося. Життя в сім'ї не повинне зупинитися, і весь сімейний уклад не повинен просочитися духом лікарні і горя, інакше сім'ї буде вже не один хворий малюк, - такими стануть усі. Здорову дитинку варто розглядати в такій ситуації як безцінне джерело розради, як сонечко, яке дарить своє світло і батькам, і дитинці, що потребує особливої уваги.

З повагою, дитячий і сімейний психолог Наталія Царенко. 

Опубликовано 2021-04-01 в 19:48:10