ПРИЗНАЧАЮ ТВОЇМ ДРУГОМ...

Дитячі відносини не можуть уникнути нашого дорослого втручання – адже ми відповідаємо за фізичну та психологічну безпеку і комфорт своєї дитини. Але от на якому рівні можливо це втручання, і чи варто йти так далеко, щоб не просто давати поради, але й обирати друга своїй дитині – давайте розбиратися.

        • Про батьків, які обирають друзів своїм дітям.

Нерідко батьки беруть на себе сміливість (втім, вони висловлюються по-іншому: беруть на себе клопіт) вибирати друзів своїм дітям самостійно.

Тут існують дві моделі: знайти друга-копію і знайти друга-антипода.

Друг-копія хороший тим, що схожий як брат або сестра характером, звичками, інтересами - найчастіше, навіть зовні у них буває багато спільного. «Призначаючи» дитині в друзі таку ось копію, батьки прагнуть полегшити своєму малюку життя, вважаючи, що з таким другом у нього не буде конфліктів. Ну, або майже не буде. Однак слід врахувати, що при схожих характерах і проблеми будуть схожими (наприклад, обидва запальні, тому часто сваряться, або обидва мляві, безініціативні - так і будуть вони тягнутися по життю як «ні риба, ні м’ясо»), не навчаючись один у одному вирішенню слабких сторін, а підсилюючи їх один у одного. А іноді якості двох друзів будуть хоч і схожими, але абсолютно несумісними, і дружба не складеться (наприклад, якщо обидва - яскраво виражені лідери, почнеться боротьба за владу і в кращому випадку результатом стане нейтралітет, а в гіршому - колишні друзі можуть стати ватажками конкуруючих груп).

Керуючись цими міркуваннями, батьки нерідко намагаються подружити свою дитину з «антиподом», дзеркальною протилежністю: тихого - з спритним, забіяку - зі спокійним, боягуза - зі сміливим. Однак тут слід подумати про те, хто в парі насправді (а не на перший погляд) сильніше духом, і хто кого буде міняти - адже якщо подружити хулігана з миролюбним хлопчиком, не факт, що хуліган через півроку сам стане взірцем толерантності - цілком можливо, ми отримаємо вже парочку порушників порядку, один з яких буде лідером, а другий - підлеглим.

Однак спроби спеціально «подружити» свою дитину з будь-ким з боку батьків зустрічаються все ж рідше, ніж прагнення «роздружити» своє чадо з «неправильним» приятелем.

Перш ніж організовувати кампанію проти «нехороших друзів», слід гарненько проаналізувати, чому ж саме такий друг з'явився у вашої дитини, що саме в ньому може залучати, і чого, таким чином, вашому сину чи доньці не вистачає?

Тихий хлопчик дружить з заводієм всіх витівок? Може, йому просто бракує впевненості в собі?.. «Домашня» дитина йде в компанію «дворових телепнів», які начебто нічим путнім не зайняті? Але, можливо, тільки там він знаходить безумовне прийняття, може, тільки там його сприймають таким, як він є - без критики, без надмірно високих вимог, які висуваються вдома? А от хороша і позитивна дівчинка товаришує з тією, в якої репутація «хамки». Можливо, її захоплює та легкість, з якою ця дитина дозволяє собі говорити те, що насправді думає, не оглядаючись на численні правила гарного тону і всі ці «ой, що ж подумають інші»?

Отже, задумайтеся, який емоційний дефіцит заповнює ваша дитинра поруч з «неприйнятними» друзями.

Крім того, тверезо оцініть ступінь їх впливу. Одна справа, якщо це «вимушена» компанія за відсутністю кращого, коли сама дитина розуміє, що цей приятель не дуже-то їй і близький, не так уже й цікавий і справжнім другом вважатися не може - і інша справа, якщо вона «вживається» в субкультуру поганої компанії або «прикипає» до нової подруги, не тільки захоплюючись, але й переймаючи її погані риси.

Що ж робити в такому випадку? Правило одне - ніколи не забороняти «в лоб»: «Ноги її у нас не буде» або «Щоб я більше цього Петра поруч з тобою не бачила!!!» У цьому випадку дитина, якщо їй не 3 роки (та й то під питанням) з дуже великою ймовірністю зробить навпаки - тому що вже що-що, але вибір друзів - це зі сфери суто особистих свобод, і це інтуїтивно відчувають навіть зовсім маленькі діти.

Якщо ви розумієте, що нічим хорошим ця дружба не скінчиться, скористайтеся прийомом «підлаштування»: «Петрик цікавий хлопець, але як ти думаєш, чому в такий-то ситуації він повівся так-то? А як повів би себе тато? А ти сам? А чому?» Тобто необхідно обговорювати все, що стосується законів моралі, етичних норм - звичайно, на рівні, доступному вашій дитині за віком. Якщо «друг» матюкається, краде, обманює - це привід для вашого активного, але розумного втручання, тому що ви як батьки як ніхто інший зацікавлені в тому, щоб ваше дитя сприйняло саме ваші життєві ідеали, а не сумнівні цінності Петрика, батьки якого його вихованням не займаються. На відміну від вас. ))

        • «Ми в дитинстві на сусідніх горщиках сиділи», або дружба з дітьми батьківських друзів.

На відміну від «призначених» батькам друзів, в цьому випадку відносини між дітлахами зав'язуються природно і також нерідко переростають в справжню дружбу. Передумов для цього безліч: раз батьки дружать - значить, у них спільні інтереси, подібні життєві цінності, погляди на виховання близькі - тому і діти вбирають все це, що називається, з молоком матері.

Однак так трапляється не завжди. Дружба не виходить нерідко з вини самих же дорослих, якщо вони привносять в спілкування дітей дух нездорової конкуренції. Цьому згубному процесу особливо сприяють некоректні порівняння на зразок: «А ось Настунька вже читає, а ти? Навіть літери вивчити не можеш!», «Настя така слухняна, мамі допомагає завжди, а ти перечиш кожному моєму слову!», «Настюша перемогла на конкурсі дитячих малюнків!» і, нарешті, «Настя вчиться на одні п'ятірки!» - цього буде цілком достатньо, щоб вчорашня подруга зненавиділа ні в чому не винну Настю на віки вічні.

Крім того, всупереч популярній думці про те, що «яблучко від яблуньки недалеко падає», нерідко це виявляється не зовсім так, і навіть зовсім не так - трапляється, що діти не схожі за характером на своїх батьків, що й не дивно: і гени наполовину інші, і виховання відрізняється... Ось і виходить, що, хоча дві нерозлучні подружки люблять одна одну з дитинства, але одна з них ледве-ледве може переносити дитину іншої: і шкодна вона, і ниє весь час, і егоїстична... В цьому випадку прихований батьківські негатив прочитується нашими дітьми інтуїтивно, «у спадок», передається дитині, і відносини дітей не складаються.

Ну а наступного разу ми поговоримо про сварки й примирення – як це відбувається у дітей, та чи варто (а також коли і як) втручатися дорослим.

Опубликовано 2020-10-01 в 14:11:11