Чи буде шлюб успішним? Секрет у тому, як міняються чоловік і дружина протягом життя.

В шлюбі існує одна цікава проблема: з плином часу партнери міняються. У разі, якщо вектори цих змін збігаються - все нормально, якщо ж ні - виникають кризи, причому нерідко з розряду фатальних.

Іншими словами, якщо обидва в парі займаються освітою, або удосконалюються кожен у своїй в професії, або ж розвиваються духовно, або навпаки - дружно спиваються або на пару провертають фінансові афери, їх союз буде на порядок міцніше тих пар, у яких вектор розвитку особистостей протилежний. Коли ж все йде за схемою «лебідь, рак і щука», - самі знаєте, де віз.

Навіть у випадку, коли змінюється тільки один з партнерів, а другий «завмирає» в розвитку, союз часто буває приречений.

Найбільш часто зустрічаються такі ситуації:

Чоловік і дружина разом вчилися у вузі (рівний старт), потім вона завагітніла, взяла академвідпустку, чоловік пішов працювати за принципом «де заплатять» або «куди візьмуть» - щоб елементарно прогодувати сім'ю, а дружина народила, довчилася, працює за фахом, професійно розвивається, чоловік же «паше» все там же... Такий шлюб, як правило, приречений на проблеми. І не тому лише тільки, що вона «стерва невдячна» - просто вони вже різні люди. Навіть якщо їй буде комфортно з ним - не факт, що йому буде комфортно з нею - часом чоловіки дуже болісно реагують на значно вищий соціальний статус дружини.

Ситуація «навпаки»: одружилися ще будучи студентами (знову ж таки - рівний старт), але потім дружина осіла в декреті, потім народила другу дитинку, далі повністю увійшла в роль домогосподарки, інтереси стиснулися до серіалів, прогулянок з дітьми і балаканини з подружками, - а в цей час чоловік закінчив-таки вуз, влаштувався на хорошу роботу, став професійно зростати... Фінал той же, що і в ситуації, описаній вище: рано чи пізно йому стане елементарно нудно і з'явиться відчуття гирі, прив'язаною до ноги - а вона, ображена в найкращих почуттях ( «Я тобі всю молодість віддала!») - так і не зрозуміє причин.

Варіант третій: успішний бізнесмен одружується на юній «кралі», оскільки має хибне уявлення про те, що «для престижу потрібна саме така дружина». Дружина пурхає по салонах, в голові у неї легкий бриз і нічого більше, а в цей час у чоловіка починається горезвісна криза середнього віку, і в 45-50 він спантеличується питанням: «А поговорити?» І починає шукати спільності інтересів, душі, розуму - і ось маємо парадоксальну ситуацію, коли молоденька чарівна дружина виявляється колишньою, а наступна дружина навіть старше на десяток років, але вона - особистість, а не просто «весела картинка» ...

Отже, ще раз підсумуємо: у векторі змін вся справа - він повинен у подружжя збігатися.

Є ще й такий нюанс: погано, дуже погано, коли єдині зміни одного з партнерів полягають в тому, що він (частіше вона) завжди прогинається, поступається своїми планами і інтересами, а другий приймає це як належне... Навіть в моделі «Пігмаліон і Галатея» Пігмаліон, якщо він не самозакоханий ідіот, повинен вчасно вловити момент, коли Галатея стає рівною йому за рівнем, і змінити роль контролюючого «бога» на роль рівноправного партнера, інакше союз розпадеться. При цьому все одно, хто - чоловік або дружина - грають роль Пігмаліона... А втім, людина, що обирає таку роль свідомо, практично ніколи не готова від неї добровільно відмовитися, і інколи безмежна влада над залежною і більш «слабкою» половинкою штовхає «володаря» до жорстокого поводження, адже така ситуація провокує на розвинення найгірших рис особистості, включаючи садизм.

Адже що таке контроль? Прагнення утримати в покорі. Чому людина може відчувати подібне прагнення по відношенню до близьких? Тому що не впевнена в собі, в своїх силах, в тому, що може бути цікава і приваблива своїми особистісними якостями, а не зовнішніми заходами впливу та примусу.

Спроби встановити тотальний контроль - ознака глибоко засілої невпевненості (іноді людина в цьому й сам собі не признається), змішаної з дитячою наївною вірою в те, що силою, страхом чи примусом когось можна утримати. Ну, фізично, звичайно, можна. Але який сенс жити з людиною, у якої всередині все померло, з якоїсь оболонкою, щоб мати її тіло, а не душу? Хоча... багатьом душа і не потрібна - ну що з нею робити? З душею возитися - занадто клопітно і складно.

Слабкі люди в кризових ситуаціях замість того, щоб працювати над собою, починають шукати смітинки в очах ближніх, які парадоксальним чином в їх сприйнятті тут же виростають до розміру колод.

І що цікаво: в тому, що це саме колода, така людина з легкістю переконає і себе, і оточуючих, і свого нещасного партнера (частіше в цій ролі буває партнерка – жінка). Трапився конфлікт - і замість того, щоб розібратися в стосунках і причинах кризи, «Пігмаліон» йде по шляху найменшого для себе опору: натягує тугіше віжки, щоб «жертва» не взбрикнула. Шукати причину в собі самому стануть тільки сильні, набагато простіше вибрати вищеописаний шлях - шлях інфантильної людини. Адже легше перекроювати іншого, навіть «по живому», ніж змінювати щось у собі... та й як же міняти, якщо подібний «Пігмаліон» вважає, що в ньому все і так ідеально? «В мене проблем немає, це в тебе проблеми» - це фраза саме з його лексикону – типовий газлайтинг, тобто приниження цінності переживань партнера.

Найстрашніші люди - ті, що застигли на все життя в впевненості власної досконалості і непогрішності….

У разі, якщо ваш партнер по шлюбу - саме такий ось «Пігмаліон», - пам'ятайте: ігноруйте будь-які його спроби вивести вас із себе, тут продуктивна лише ця тактика - ігнор. Якщо ви вірите загрозам і здаєте свої позиції - то, по-перше, підтверджуєте в його очах його власну самозначімість, роздуте почуття власної важливості, по-друге - підтведжуєте його значимість для вас, тобто - підживлюєте його дармовою енергією. Поки «вампір» бачить сльози, нерви і метання - він буде продовжувати тягнути жили, поки не зламає вас. А зламані іграшки, як правило, викидають - вони цікаві, лише поки пручаються. Як тільки жертва перестає яскраво, цікаво реагувати - «вампір» занудьгує, а привід розірвати відносини він завжди знайде і сам, він же майстер маніпуляції.

Ну і наостанок - всім, хто з тієї чи іншої причини зіштовхнулися з проблемою шлюбної кризи, необхідно не приймати поспішних рішень, а ретельно опрацювати для себе питання:

Як вам буде без вашого партнера?
- Чи потрібен він вам - саме він?
- В який бік може змінитися ваше життя без нього? На краще чи гірше? В чому саме? Наскільки фатально?
- Чи зможете донести до вашого чоловіка всю складність і важливість для вас ситуації, що склалася? Чи зможе він зрозуміти і прийняти необхідність змін В СОБІ САМОМУ?
- Чи готові насамперед ви самі мінятися, щоб партнеру, що поруч, не лишилося нічого іншого, щоб змінюватися й самому, аби зберегти стосунки на високому рівні?
- Що будете робити (і в якій послідовності), якщо все ж відчуєте необхідність розлучитися?
- На чию підтримку (друзів, родичів) ви можете стовідсотково розраховувати?
- Які у вас є власні активи і ресурси – не спільні з партнером і не залежні від нього? (при чому сюди можете сміливо рахувати не лише матеріальні цінності й кошти, але й свій потенціал – освіту, вміння, досвід тощо). Це потрібно знати не тільки для оцінки свого становища після розлучення, але й насамперед для формування адекватної самооцінки у шлюбі. Тоді, можливо, і розлучення не буде потрібним.
 

Постарайтеся все зважити спокійно, можливо навіть накресливши для себе схеми чи плани, якщо вам так легше думається - адже лише вчинки, скоєні не в запалі сварки, а ретельно продумані, мають на порядок більше шансів виявитися успішними і правильними.

З повагою, психолог Наталія Царенко. 

Опубликовано 2021-03-03 в 10:30:15