Великий спорт: темні сторони медалей…

На Зимовій олімпіаді 2022 розігралася справжня трагедія – в жіночому одиночному фігурному катанні. 15-річна дівчинка Каміла Валієва з Росії (хто б сумнівався, але про це - згодом), що приймала заборонені речовини - кардіостимулятори, які підвищують витривалість і додають сил, а також банально не дають серцю зупинитися від перевантажень, потрапила у допінг-скандал, не витримала суспільного тиску, провалила фінальний виступ і лишилася без медалі, яку, чесно кажучи, цілком заслужила б, якби не приймала стимуляторів – таланту їй вистачало. Ця історія, немов прожектором, висвітила всі проблемні моменти не лише великого спорту, але й всього сьогоднішнього суспільства – тож варто про це поговорити.

Результат за будь-яку ціну.

Це – девіз сьогодення. Результат важливіший за процес, і цей підхід краде радість життя, чим би ви не займалися. Тому що ціна може бути занадто високою. Щодо олімпійців зокрема, то ціною перемог 15-річних дівчаток буде їх інвалідність буквально через 5 років, у двадцятирічному віці, коли у всіх їхніх ровесників життя лише починається. Тому що сьогодні заради результату вони вживають стероїди, які перетворюють їх на чоловіків на гормональному рівні, або нівечать своє серце, яке вже зараз неспроможне витримувати навантаження без стимуляторів, а що ж буде в 40, а в 60 років? Це якщо доживуть…

Ціною буде також і повна відсутність нормального життя – друзів, школи, вільного часу, відпочинку, врешті решт. Всі сили покладені на результат, а якщо його не буде, твоє життя летить в топку. Втім, якщо результат буде – так само, лиш на декілька років пізніше, як тільки ти «вийдеш в тираж».

Тому – це стосується в першу чергу молодих дівчат та хлопців – завжди думайте, преш ніж погодитися на будь-яку пропозицію, що обіцяє швидкий і легкий успіх. Зважте все. Чи не буде ціна занадто високою? Чи не буде вона взагалі непередбачуваною? Як то кажуть, в супермаркеті можна брати, що завгодно, але ж на виході – каса…

Батьки вирощують дітей-чемпіонів, наче овочі на продаж.

В цій історії якось осторонь залишилися батьки Каміли, але ж це їх дитина отримала моральну травму на все життя, зіпсувала свою репутацію «на злеті», понівечила своє здоров’я…Де вони в усій цій історії? А їх немає поруч в потрібний момент. Вони не захищають свою дитину. Ні, тобто мама «відмазувала» Камілу, підтверджуючи нісенітницю про «ліки дідуся» (це вже мем!) Але тоді, коли постало питання про приймання препаратів, вона не сказала «ні». Коли життя дитини перетворилося в суцільну підготовку до «великого майбутнього», спотворивши теперішнє, батьки теж не сказали «ні». Більше того, це вони й привели дівчинку в фігурне катання – спорт завідомо травматичний, важкий, такий, що потребує повної викладки і виснаження заради результату, причому в процесі буде реально боляче. Тобто – це цілком свідомий вибір. Нажаль, в наш час існує ціла когорта батьків, які об дітей лікує свої рани самооцінки, намагається через них досягти того рівню успіху, про який мріяли самі, але не вдалося… Діти – засіб досягнення мрій, діти – комерційний проект, в який вкладено неміряно сил і грошей – для того, щоб «інвестиція» потім спрацювала і стала золотою карткою… щось в цьому є від сутенерства, як гадаєте?

А як же правильно? Правильно – йти за покликанням дитини, але не переступати певні межі, за якими починається вже гра на збитки, а не на прибутки – саме для дитини. Не задовольняти свої амбіції за рахунок дитини. Хочете неймовірних досягнень – вдосконалюйте СЕБЕ, не дітей. Дітям по можливості надайте всі шанси, але не тягніть рослину за пелюсточки – вона від цього швидше не росте…

Ставлення до людини і ціна її долі – як індикатор здоров’я суспільства.

Наступний момент, який має насторожити батьків – ставлення тренерів до їх дитини. Якщо ви віддаєте сина чи доньку в «інкубатор успіху», ви робите ведмежу послугу. Працює лише внутрішня мотивація, коли дитина САМА хоче займатися тим, чим займається. Коли в дитини кураж, коли вона в захваті від процесу, а не лише заточена на результат, тоді вона не вигорає за пару років, а зберігає свій вогонь на все життя. Сльози – не мотиватор. Страх – не мотиватор. Біль – не мотиватор. Ну тобто мотиватори, але дуже короткострокові, як постріл. І такі ж вбивчі. Про те, що «лише це працює», - це все вигадки тих, хто вижме з дитини всі соки і викине її, як розчавлений лимон, тільки-но вона перестане бути джерелом успіху. Вам можуть говорити, що завгодно – не вірте. Відчувайте свою дитину, не розчавлюйте її особистість, і не давайте робити це іншим людям. Через приниження, через «ламання об коліно», через шантаж нічого довготривалого і цінного не отримаєш – це буде лиш факел, який спалахне і згасне. І все життя далі буде лиш жевріти, тоді як інші розквітуть…просто трохи пізніше. Нажаль, в нашому суспільстві насаджене оце «через терени до зірок» - хибне уявлення про природу успіху. Так працюють тренери з гімнастики, з фігурного катання – ось чомусь саме ці види найбільш «зіпсовані» подібною гниллю. І так, цим особливо відзначаються тренери з РФ, це їх специфічна «школа». Адже ціна людського життя – нуль…  В той час як весь світ довів – талант розквітає лиш із точки душевного спокою. З-під палки ви не отримаєте й 50% того КПД, який міг би бути при іншому підході – мотивуючому і підтримуючому.

Тому, шановні, якщо тренер ламає, паплюжить, принижує, а тим більше б’є вашу дитину – це привід НЕГАЙНО припинити з ним будь-які відносини. Не чекайте, поки дитина буде скалічена – морально чи фізично. Якщо вона дасть результат, про неї забудуть через рік після того, як вона «зійде» з дистанції чи буде витіснена більш молодшими «зірочками». Якщо ж вона не дасть результат, про неї забудуть через тиждень. Але вона, скалічена, стане вашою бідою назавжди. Для тренера вона - лиш епізод, для вас – ваша карма. Ставленням до провалу Каміли Валієвої з боку її тренера, до речі, був шокований навіть президент МОК Бах, який дав відповідне інтерв’ю. Замість підтримки дівчинка, яку ці самі тренери підсадили на допінг (ну вона ж не сама до цього додумалася в обхід лікаря збірної, чи не так?) – її зустріли холодним душем докорів, чим довели до нервового зриву і ридань в прямому ефірі. Етері Тутберізде, яка організувала «інкубатор зірок» (Липницька, Медведєва, Загітова, Щербакова, Трусова - всі ці «одноразові» дівчата спалахують, немов метеори – і так само швидко гаснуть), і ставиться до них, як до розхідного матеріалу – скотське відношення, як на мене. Вичавити із спортсменки все, що можливо, поки вона дитина – це навіть гірше, ніж педофілія. Бо такого типу тренери і завдяки ним - спортивні федерації, на відміну від педофілів-любителів, мають на цьому ще й величезні гроші.

Культ  успіху нашого суспільства – потворне явище.

Проте не всі це розуміють. Багато хто згоден «потерпіти», щоб отримати омріяну перемогу. При цьому перемогою може вважатися лиш АБСОЛЮТНА перемога, тобто , як у випадку із Олександрою Трусовою, яка влаштувала скандал і істерику перед камерами після фінального турніру, де стало зрозуміло, що вона отримає лише срібну, а не золоту медаль. І публіка така: «Ну так. Срібло ж не золото, звісно, дівчина мріяла про більше». Але стоп. Схаменіться. Вона срібна призерка Олимпіади. Так, як катається вона, може кататися всього декілька людей на планеті. Але вона при цьому гостро нещасна. Невже це того варте??? Перше місце рахується, інші – ні. Ти не можеш буди задоволений, просто досягши вершини – треба, щоб це була найвища вершина світу. А також бажано зіпхнути з п’єдесталу всіх конкурентів.

«Все – або нічого», «Спати – так з королевою, красти – так мільйон», «Успіх за будь-яку ціну», - ось хибні орієнтири наших днів, які зробили нестерпним життя дуже багатьох людей.

Перфекціонізм – дуже небезпечна хвороба, вона, мов іржа, виїдає всю радість життя, позбавляє його барв, засліплює. І як тільки ви досягаєте межі своїх можливостей – ви втрачаєте сенс цього життя… причому все назавжди. Звідси – алкоголізм, наркозалежність, анорексія і інші розлади, які завдають непоправної шкоди колишнім зіркам спорту. Нещасні дівчата з гімнастики, фігурного катання (та й з деяких інших видовищних видів) морять себе голодом, і при вазі 40-45 кг вважають себе «жирними». Перестають менструювати (або ж від недокорму статеве дозрівання просто затримується), що «продовжує» спортивну кар’єру дівчини, але назавжди руйнує її жіноче здоров’я. Відмовляють внутрішні органи. Анорексичні підлітки потрапляють в клініки і нагадують жертв концтаборів, проте внутрішньо вони настільки незадоволені собою, що вже не здатні зупинитися, повільно вбиваючи себе.

Чому ж так відбувається, чому відмовляють базові інстинкти самозбереження? Тому, що в суспільстві існує нав’язаний, гіпертрофований культ успіху. Ти щось являєш собою лиш в контексті досягнень, причому чим раніше вони сталися, тим краще. Тебе порівнюють батьки вже з народження – «мій раніше сів, а мій – пішов, а мій говорить вже на трьох мовах, включаючи китайську». Успіх потрібен негайно, ніхто не збирається йти до своїх вершин все життя – отримати «все і зараз» бажано ще до закінчення школи. Що потім – ніхто не переймається, принцип «живи тут і зараз» люди засвоїли настільки міцно, що стали нагадувати метеликів, що живуть лиш добу. Між тим, при такому підході ВСІ зірки фігурного катання з минулих десятиріч були б приречені. Я вже не кажу про людей з інших сфер життя, успіх до яких прийшов уже «за тридцять» – ви не повірите, але серед них таланти такого калібру, як Джоан Роулнг, Стівен Спілберг, Уолт Дісней, Опра Уінфрі, Віра Вонг (теж, до речі, колишня фігуристка, кар’єра якої не склалася).

Мало хто замислюється, але культ успіху повністю знецінює життя не тільки всіх тих, хто хоч трохи не дійшов до вершини, але й всіх пересічних «мурашок» - також. Тих, хто не потрапив на олімпіаду. Тих, хто про неї й не мріяв. Тих, про кого ніколи не писали глянцеві видання. Тих, згадок про кого немає не те, що в Вікіпедії – навіть в Гугл. Серед них – 99,9% населення Землі – чудових, цікавих людей, про яких, втім, ніколи не писали таблоїди. Хіба їх життя нічого не варте? Але в суспільстві, де панує культ успіху, це саме так.

Але ж чи можна жити якось інакше? Звичайно. Своїм розумом, а не нав’язаними цінностями. Для цього варто признати лише декілька простих речей:

• Відповідальність за те, що ми робимо в своєму житті, впаде на нас і тільки на нас.
• Оборудки із сумлінням завжди виходять боком.
• Не дозволяйте, щоб щось у вашому житті закреслило всі інші його сторони – це стосується і спорту, і будь-яких захоплень. Не можна «всі яйця класти в одну корзину», бо справжньою катастрофою стане, якщо з ними щось станеться. Життя багатогранне, не робіть із нього флюс,  «перекачавши» якусь одну сферу))
• Не дозволяйте, щоб хтось диктував вам і вашим дітям всі ті хибні цінності, про які тут ішлося.
• Живіть із задоволенням і впевнено йдіть до мети ЗА ВЛАСНИМ БАЖАННЯМ, а не біжіть від кнута на шляху до неї, як віслючки. Працює лише внутрішні мотивація, зовнішні слабше в рази.

Це нескладні правила, їх всього п’ять, але вони суттєво допомагають по життю. Всім удачі – і не втрачайте здорового глузду!

Опубликовано 2022-02-19 в 11:10:37