Психологія війни зрозумілими словами.
Психологія війни зрозумілими словами.
До війни неможливо бути готовими. До війни неможливо звикнути. Насамперед тому, що війна несумісна з життям, вона – антипод прогресу і всіх людських цінностей.
Проте, коли це лихо все ж прийшло на твою землю, необхідно чітко розуміти, що відбувається з вами і людьми навколо вас, для того, щоб діяти ефективно і не перетворитися на проблему для самих себе і для тих, хто поруч.
Ось чому знання – завжди сила, і якщо вже нам дане таке випробування, ми маємо розуміти про нього все.
Перше, що треба розуміти про війну, це циклічність емоцій, які переживають люди.
Першою стадією завжди є природній інстинкт мобілізації всіх сил організму. Щоб вижити, необхідна робота всіх систем на максимумі потужності – це забезпечує нам гормон адреналін.
В результаті спершу ми відчуваємо:
- Оптимізм (людині від природи властиво сподіватися на краще): ми не можемо не перемогти, адже правда на нашому боці!
- Натхнення: ми завзято починаємо діяти, і сам процес спротиву додає нам сил.
- Збудження допомагає нам рятуватися, але декому, навпаки, починає заважати тверезо мислити. Зрештою воно досягає максимуму і нарешті перетворюється на
- Шокову ейфорію: ми сповнені емоцій, які додають нам сили, ми готові до екстрених дій, ми згуртовані, налаштовані динамічно, мислимо швидко (не завжди адекватно, але це вже інша справа). Саме це українці переживали в перший тиждень, коли ми вистояли, далі відсіч ворогу і всі, як один, стали єдиним цілим, допомагаючи один одному – адже мова йшла про виживання!
Проте довго на такому градусі емоцій протриматися просто неможливо, енергетично це дуже «витратно», а резерви все одно тануть, особливо на фону втоми, стресу, дефіциту сну, пережитих важких вражень та інших травмуючи моментів. Тоді настає наступна фаза – емоційного спаду. Вона також подібна до хвилі, але напрямок її стрімко йде вниз:
- Зростає тривожність, оскільки людина отримує все більше й більше руйнівної інформації і пережитих власних вражень,
- На якомусь етапі включається заперечення: «це не може бути правдою, я прокинуся, і все це минеться, як страшний сон!». Психіка не приймає жахаючу реальність – адже неможливо прийняти, як норму, вбитих діточок, розбомблені міста, сльози і розпач близьких і зовсім випадкових людей.
- Внаслідок цього послідовно наростає страх, який охоплює людей все сильніше, переростаючи в паніку: боротьба триває, але й ворожий тиск триває, дії агресора непередбачувані і вкрай жорстокі, існує цілий спектр загроз: соціальної катастрофи, ядерної аварії, так чи інакше - втрати життя чи здоров’я.
- В результаті напруга досягає апогею: люди впадають у відчай. Нерідко це штовхає їх на нелогічні вчинки, які шкодять собі й оточуючим, на спроби суїциду, на гостро-конфліктну поведінку, на істерику, або ж, навпаки, емоційний і фізичний ступор, коли життя в них наче завмирає. Якщо в цей момент не отримати грамотну підтримку або ж не опанувати себе самотужки, це може мати фатальні наслідки.
Але ніч темніше за все перед сходом сонця, і після фази відчаю все одно настає фаза «птаха фенікса», який відроджується з попелу.
- Віра завжди тримає людину на поверхні навіть в найсильніший шторм. Для когось це віра в Бога, для когось – у справедливість, у власні сили, в удачу – у що завгодно, якщо тільки це вам допомагає.
- В людини і в суспільстві в цілому, підживлених вірою, з’являється надія, вона жевріє спочатку як легеньке світло серед темряви, а потім розгорається все сильніше, особливо з розгортанням подій – рано чи пізно вони починають радувати тим, що розгортаються відповідно до принципу справедливості, і це відновлює й підтримує в людині наступну, найбільш конструктивну емоцію -
- Оптимізм. Саме він дозволяє відновитися людині і суспільству в цілому, відбудувати втрачене, йти вперед після найбільших випробувань. Людям властива віра в хороше – інакше світ давно б самознищився. Оптимізм і віра в можливість подолання війни і її наслідків – рушійна сила перемоги.
Другою важливою особливістю емоцій під час війни є парадоксальність.
Так, багатьох накриває почуття провини – в буквальному сенсі неначе хвиля, і настільки ж руйнівна, як цунамі. Ті, хто знаходиться в гущі бойових дій, на передовій, такого не переживають, там своє персональне пекло – злість, ненависть, відчай… А от ті, хто вже опинився в безпеці, несподівано стикаються з цим страшним феноменом: чому врятувалася я, а не ті, кому було ще гірше? Чому я не можу приносити стільки користі, скільки інші? Чому я виявилася такою слабкою, чому так боюся, чому я аж ні разу не герой?
Щоб здолати почуття провини, треба пам’ятати: на війні немає норми, і війна – не олімпіада. Тут не змагання з «героїзму», не роздають медалі за краще волонтерство, не карають і не осуджують за те, що ваших сил виявилося досить лиш для того, щоб втекти від небезпеки.
Війна НЕ норма, але нормально в цей час тривожитися, плакати, бути в розпачі, бути НЕ ОК!
Ресурси і можливості в усіх різні, різні й обставини.
- o Хтось має досить сил, щоб волонтерити, але не має можливості, адже при цьому має під своєю опікою стареньких родичів і маленьких дітей – їх не можна покинути, і це нормально!
- o Хтось зумів лише виїхати з району бойових дій, і на мирній території його «накрило» розпачем і втратою сил – це теж нормально, ви вже зробили багато – вас не треба рятувати військовим, ви справилися, можливо – вивезли діток, що може бути важливішим?
- o Хтось відправився за кордон, рятуючи сім’ю – і це теж нормально, адже ви збережете для України найцінніше – її маленьких громадян, які виростуть, не знаючи жахів війни.
- o Хтось втратив роботу, не має за що жити, але все одно почувається винним – хотілося б підтримати інших, кому ще гірше, але ж нічим!
Отже, почуття провини – типове, але не поринайте в нього:
- · напишіть собі на аркушику чи занотуйте подумки всі позитивні моменти, які з вами вже сталися.
- · згадайте про свої сильні сторони: чим ви зможете тепер бути корисні сім’ї, людям поруч, країні? Біженці не сидять без діла: вони готують їжу для себе і для воїнів, плетуть маскувальні сітки, шиють одяг, сидять з малюками тих, хто знайшов роботу. Ті, хто нікуди не тікав, живе в порівняно безпечних районах, але втратив роботу через війну, і тепер не знає, що ж робити, відчуваючи непотрібність, може перебрати всі свої приховані резерви: що ще ви вмієте робити, щоб утримувати себе в умовах, які докорінно змінилися?
- · Якщо ви поки що не можете віддавати щось іншим – це теж не ваша провина: дайте собі передих, відновіть власні ресурси – адже звідки ж давати, коли ти все втратив? Спіть, читайте, гуляйте, радійте тому, що можете дихати, бачити світ, жити!
- · Спілкуйтеся з людьми, які здатні надати підтримку. Звертатися за допомогою – не соромно! Це не прояв слабкості – адже, коли ви хворієте, вам же не соромно лікуватися? Так само й зараз: попросіть про допомогу, адже чим раніше ви її отримаєте, тим більше шансів, що вона буде дієвою.
Третім важливим чинником психології війни є готовність до будь-якого розвитку подій.
Не налаштовуйте себе на швидку перемогу – щоб не розчаровуватися. Не накручуйте себе й у зворотньому напрямку, впадаючи у відчай від того, що «сонце ніколи не зійде».
Завжди майте декілька планів на різні сценарії. Будуючи ці плани, ви намагаєтеся хоча б у власному ментальному просторі тримати ситуацію під контролем і не впадати в паніку. Крім того, ви стаєте гнучкіші, провал плану А не стане для вас крахом, не викличе ступор чи відчай – у вас є й інші варіанти. Що буває, коли в тебе лише один план, і то лиш суперпозитивний, нам яскраво демонструє путін з його прожектом бліцкригу (до нього на ті самі граблі наступав гітлер, але ж такі люди не вчать уроків історії).
Отже, розпишіть для себе декілька сценарії розвитку подій.
- Ø Як будете діяти (по пунктах!), якщо війна прийде й туди, де зараз відносно мирно – де ви наразі перебуваєте? Хто зможе вам допомогти, де надає допомогу наша держава, як і в чому практично підтримують інші країни? Вивчіть детально умови еміграції, вивчіть дії у випадку нападу на місто, де знаходитися – словом, опановуйте будь-яку корисну потенційно інформацію.
- Ø Як будете діяти, якщо виявиться, що вам нікуди повертатися – вашого дому, міста, села більше немає? Які у вас професійні навички, яку ви можете знайти роботу – і де? Продумайте свою інтеграцію туди, куди ви прибули, або оцініть інші можливості – зараз така ситуація, що українцям, які вирішили емігрувати, не відмовить практично ніхто в світі. Але якщо ви не маєте наміру покидати рідну країну – подумайте, де тепер буде ваш дім, хто може вам допомогти і чим. Згадайте всіх, хто колись був у вашому житті – однокласників, одногрупників, колег, приятелів, дальніх родичів – хтось із них точно зможе бути вашим рятівним колом!
- Ø Уявіть буквально на пару хвилин, що сталося взагалі найгірше. Ви втратили дорогих вам людей, або дім, або здоров’я. Якщо вам страшно і ви боїтеся, що не впораєтеся з такими сильними емоціями це абсолютно природно, просто робіть це лише в присутності фахівця – психолога. Проте такі мікродози «отрути» дозволяють бути готовим навіть до найстрашнішого – і не стати безпорадною жертвою, якщо, не дай боже, це трапиться. Пропишіть собі сценарій навіть для найгірших подій, наче у Голлівуді – і хай він залишиться лише сценарієм.
Війна, як не дивно – це все одно життя. Рутина, певні моменти, які необхідно робити щодня. Вони - наче ниточки (а часто – справжні канати), які тримають нас і не дають потонути.
- - Якщо тільки є можливість зберегти звичний ритм життя – неодмінно дотримуйтеся своїх сталих ритуалів, звичок, традицій. Вони – ваші мости в нормальне, мирне життя, бережіть їх, щоб потім відновити все, що було вам дороге. Неодмінно слухайте музику, читайте, малюйте, грайте з дітьми – робіть те, до чого тягнеться ваша душа – це не дасть їй закам’яніти. Чим більше ви зможете зберегти в собі «нормальність», тим більше користі ви зможете принести країні, коли вона почне відновлюватися, а оточуючим і близьким станете опорою.
- - Важливо: під час війни кожен має робити свою маленьку справу – тил тримає фронт на своїх плечах, і чим він буде міцніший, спокійніший і надійніший – тим легше буде воїнам вибороти перемогу. Ці маленькі рутинні справи – те, на чому тримаються рештки мирного життя країни. Тому в містах Західної України, де збереглася така можливість, має неодмінно працювати все, що тільки можна:
- - магазини, книгарні, перукарні – це не «зайва розкіш», а робочі місця і така необхідна розрада.
- - Ще один важливий момент: не вимагайте від оточуючих надприродного героїзму, якихось подвигів і досягнень, на які вони не готові. Війна – не час одягати на себе біле пальто і мірятися з іншими ступенем своєї активності, жертовності і шляхетності. Ваша волонтерська робота, в кого вона є – не привід хвалитися нею в соцмережах і серед свого оточення, роблячи собі рекламу. Добро робиться тихо, буденно – це теж рутина війни.
- - Тим паче – не час бути шляхетним за чийсь рахунок, змушуючи інших людей чинити так, як здається правильним вам. Війна не нормальна ситуація сама по собі, і тому під час війни немає норм – тож не диктуйте їх нікому, не звинувачуйте, не агресуйте на близьких і знайомих. Спрямуйте свою злість на тих, хто став її причиною – і це точно не ваші друзі і члени сім’ї, це вороги, які зруйнували ваш світ.
- - Якщо ви відчуваєте нестримну жагу щось робити, пам’ятайте: не треба «щось» – треба конкретно. Дізнайтеся, де і яка потрібна допомога – зараз багато інформації про це. Вважаєте себе «солдатом тилу» - знайдіть собі генерала і штаб, не метушіться безладно. Допомога максимально ефективна тоді, коли вона чітко скерована й продумана.
І останнє, але за важливістю – найперше: сенс – головна сила життя. Славетний психотерапевт Віктор Франкл, що пережив ув’язнення в концтаборі під час Другої Світової війни, красномовно довів, що вижили після найважчих випробувань лише ті, хто зрозумів, заради чого вони це роблять. Коли ти знаєш «навіщо» – ти витримаєш будь-яке «як». Для когось сенс – це діти. Для когось – кохання. Для когось – свобода. Для когось – не здійснена поки що мрія. Знайдіть свій сенс, і дійте заради нього. Ви побачите, що набагато легше перенести будь-що, коли тебе веде твоя зірка, коли ти внутрішньо мотивований. Ось в чому сила українців – ми глибоко мотивовані, ми б’ємося за своє, в нас є сенс: вибороти собі свободу. Тож все буде Україна!
З повагою, психолог Наталія Царенко.
Опубликовано 2022-03-10 в 15:51:44
