ПСИХОЛОГІЧНІ ПОРАДИ, ЩОДО АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ В УМОВАХ ВІЙНИ

«Мама, коли закінчиться війна?» - майже не щодня питає мене донечка, - "Хочу додому, хочу до тата!"

Донечці чотири. А комусь один день від народження, комусь один рік…
Зараз немає безпечних міст, сіл і куточків в Україні. Всі місця або небезпечні, або чужі. Де б не знаходилися в Україні, чи за її межами, скрізь - не в дома. Бо вдома безпечно, звично і зрозуміло.

Наші діти - діти війни. Усвідомлення цього наповнює серце скорботою по вкраденому дитинству, обтяженому війною та гнівом протистояння, ця енергія надає сили боротися, допомагати один одному, виживати.
Наразі не існує жодної дитини, як і дорослої людини, не травмованої війною. Вже місяць хтось живе в бомбосховищах, хтось ночує по декілька днів у машинах на кордоні, хтось опиняється в абсолютно новому для себе світі, серед чужих людей і реальності. І це ще один потужний стрес на додачу, з яким потрібно справитися.

...От і зараз, донечка капризує, а я збираю всі свої сили в кулак і говорю їй, що не знаю точно, коли війна закінчиться, але точно знаю, що дуже багато людей прагне, щоб цей жах скінчився якнайшвидше. Із смутком кажу, що не знаю точно, коли ми повернемося додому, але з щирою надією, що обов'язково повернемося... і що тато її дуже любить…
В такий складний період на батьків посилене навантаження. Тому що потрібно, як би це не було складно, забезпечити дітям підтримку, контейнувати їхні емоції, допомогти розібратися у почуттях та в тому що відбувається, навчити керувати тривогою, адаптувати до нових умов та середовища.

Переживання дітей можуть відображатися та проявлятися на більш глибших рівнях, ніж це може здатися на перший погляд.

• По-перше, тому що вони відчувають і переймають емоційний стан дорослих.
• По-друге, тому що життя кожного українця, великого або малого змінилося. Змінився режим, харчування, спосіб життя та коло спілкування тощо. Це все говорить про нестабільність, про небезпеку і сильне психологічне навантаження.
• По-третє, тому що в більшості випадків діти ще не вміють, або не можуть в повній мірі висловити свої переживання вербально.

А отже "нерви" проявляються в неслухняності, агресії по відношенню до себе, братів, сестер, дорослих, деякій регресії (відкат у поведінці на попередні вікові рівні розвитку), збільшеній потребі в увазі, капризах, істериках, підвищеному або навпаки зменшеному апетиту, замкнутості, бажанні постійно бути в гаджетах або постійно задавати одні й ті самі складні питання, на які дорослі зараз не мають конкретної відповіді, різних соматичних проявах: запорах, діареях, енурезах, каптопрезах, дитина може замикатися в собі та взагалі відмовлятися спілкуватися із незнайомих людьми.
Іноді така дитяча поведінка настільки підсилює й до того високий градус внутрішньої напруги дорослих, що здається витримати неможливо.

Але ми повинні витримати.

Що потрібно знати батькам, аби допомогти своїм дітям в цих складних обставинах:

1. Найперший варіант психологічного відновлення - в поверненні стабільності та системності. Я розумію, що про стабільність зараз говорити важко як ніколи, але режим дня, навчання, часу ігор, або прогулянок, потрібно намагатися повернути. Або сформувати режим дня заново. Такі ритуали, як казка на ніч – дуже корисні, позитивно впливають на емоційну сферу та заспокоюють малюків.
2. Заліпання в гаджетах було допустиме, в перші дні війни, коли дорослі самі не знали що робити, куди бігти і як себе опанувати.
   Тепер, якщо ви і ваша дитина знаходитеся в безпеці - наступна задача адаптуватися но нових умов та обставин. Це означає, що потрібно, якщо можливо відновлювати навчання, розвивати навички самоорганізації для самостійного або онлайн навчання, спілкуватися з тими, хто поряд, дорослими та дітьми, навіть якщо вони розмовляють незрозумілою мовою.
   Оскільки у багатьох умови життя змінилися кардинально, буде у корисно і зараз і на перспективу наділити дитину щоденними обов’язками (прибирання в помешканні, полив квітів, приготування чаю або бутербродів).
   Такі завдання не складні, але напрочуд корисні з багатьох точок зору.
   Допомога дорослим або суспільно значима діяльність (допомога у волонтерських центрах) - тренують самостійність, укріплюють віру в себе та свої можливості, сприяють соціалізації, зміцнюють зв'язок із дорослими, знаходять нові знайомства, відчувають свою корисність, отримують позитивний зворотній зв'язок, надихаються силою і підтримкою єдності групи...
3. Безпека важливіше комфорту. Так, діти можуть капризувати і відмовлятися їсти те, що є, що дають, просити інше і звичне.
   Така поведінка, як правило, дуже засмучує і хвилює дорослих. Але в вона не означає, що до всього того, що «навалилося», ще і діти знущаються.
   Це свідчить лишень про те, що через звичну їжу (або будь які вимоги чогось того, що було раніше, але зараз немає) діти намагаються хоч якось повернути собі зараз втрачене відчуття стабільності.
   Важливо це розуміти і терпляче пояснювати: безпека важливіше комфорту. "Ми зараз в безпеці і це важливіше". "Трошки сумно, що немає можливості їсти приготовлені дома улюблені смаколики, але це нагода спробувати якісь інші нові страви".
4. Дорослим потрібно навчитися розуміти за якою поведінкою або проявом, яка саме дитяча емоція ховається.
   Коли дитина, наприклад, починає кричати, або когось бити – зупинити і сказати «схоже, що ти зараз сердишся/гніваєшся…я бачу твою емоцію…розкажи чим вона викликана».
   Потрібно говорити і про свої почуття методом «Я-повідомлень». Наприклад, «Я зараз сумую…тому що…», «Мені страшно… тому що», «Я серджуся …тому що».
   Важливо дозволити і собі, і дитині відчувати весь спектр емоцій. Але вчити, розрізняти емоції, думки і поведінку. Наприклад, дитина на площадці звертається на своїй мові до інших дітей, які її не розуміють. Дитина може розсердитись, навіть подумати «Як можна мене не розуміти!», але це не дає їх право битися, або забирати іграшки.
5. Арттерапія. Все що відноситься до творчості - чудово. Малювати, сюжети, візерунки, або просто розмальовки, ліпити, плести бісером, придумувати вірші, пісні тощо - це те що допомагає висловити свої емоції, знайти розраду і розвантаження в діяльності, яка подобається.
   Дозволяйте, коли є можливість просто гратися, бути дітьми. Грайтеся разом, вигадуйте спільно з дітьми цікаві сюжети. Це час, який закарбується в пам’яті наших дітей, нехай вони через багато років будуть згадувати, що навіть коли було важко - мама співала колискові, як разом гралися в ляльки та робили один одному зачіски.
6. Намагайтеся звертати увагу дітей на позитивні та цікаві явища, обставини, можливості та моменти. Адже це новий досвід, а значить розвиток.

Бажаю нам всім безпеки і щоб рідні були живі і здорові, скорішої перемоги та миру в нашій державі, розквіту та розвитку. Слава Україні!
З повагою, психолог, психотерапевт Тетяна Яненко

Опубликовано 2022-05-02 в 17:13:01