Про критику

Критикою неможливо нікого покращити. 

Ні, чоловіка, ні жінку, ні дитину, будь кого. Можна тільки демотивувати, зіпсувати, відштовхнути і втратити. 

Але в багатьох сім’ях застосовують критику. Або ж як просто звичну модель спілкування і зворотного зв’язку (а що, хіба можна якось по-іншому?). 

Або як спосіб досягти бажаного (маніпуляцію). 

В першому випадку, ми не знаємо, не вміємо по-іншому комунікувати (із розряду: мене ніколи ніхто не хвалив, а коли треба було, то сварили, тепер і як так само).

В другому випадку ми свідомо поширюємо цим світом негативні повідомлення. Для чого? Щоб всі знали які вони не-ОКей, що все що вони роблять це також не-Окей, і логічно, що цей же не-Окей з ними і прибуде надалі. Здорової логіки в цьому небагато. Але існують такі нездорові – перверзні - способи самовдоволення через образу інших, підрізаючи комусь крила або самостверджуючись за чужий рахунок. 

Мабуть важливо зауважити, що всі ці «тактики» і «способи» вдоволення своїх внутрішніх комплексів та демонів достатньо очевидні і помітні, але від цього не менш не приємні… Ми видаємо на гора все згідно наших внутрішніх проекцій, вірувань та установок. Це як зіпсувати повітря навколо себе, а потім всім іншим та собі доказувати, що світ смердить.

В третьому – це прикрий приклад невдалого і неграмотного менеджменту. Адже, ефективність критики - від’ємна. Завжди. Навіть якщо для вас це єдино знайомий доступний і робочий спосіб. 

Навіть якщо ваш син, або чоловік після слів «да ти ж ледар безсовісний, якого світ ще бачив», йде і викидає сміття або забиває цвях в стіну – повірте, це не завдяки вашому «чарівному пенделю», і це не тому, що він захотів стати краще, усвідомив свою відповідальність і забажав допомогти. Це просто тому, що зараз йому так вигідніше всього (щоб ви стулили пельку, відчепилися і він змін продовжити грати, наприклад). 

Що ми знаємо про критику? Ну, те що критика неприємна. Несмачна і болюча. Її не хочеться чути і сприймати. Хоча б в думках хочеться протестувати, спростувати її, перекинути на іншого. 

Що потрібно знати про критику? Критика – це позиція слабкості. Її застосовують тоді, коли бракує інших вмінь та інструментів і тоді нею лупашать, як то кажуть, нижче поясу. І вона сама і є чимось таким, що нижче плінтуса. Це тупо суб’єктивний погляд і перехід на особистості. І це розуміють (відчувають) навіть діти. Але сердяться на вас за критику, тому що ви граєте не-почесному.

І саме тому вона не ефективна. Вона, навпаки, зупиняє всі внутрішні позитивні рушійні мотиваційні сили та процеси і включає бажання "виключитися" із цієї реальності, захиститися, відсторонитися або зробити так же неприємно, як щойно зробили тобі. 

А ще вона змушує пристосовуватись і ставати нечутливим та несприйнятливим до того, що тобі кажуть. Знаєте, до чого це може привести? Думаю, знаєте… 

Згадайте себе, як принаймні подумки, ви відповідали на критику критикуючому вас вчителю, батькам, начальнику, партнерові…тощо. І чи змінила саме ця критика вас на краще?

Пропоную не вірити мені на слово, а провести домашній експеримент. Стаєте, ви значить, перед дзеркалом і починаєте себе критикувати. Вчити не буду, ми всі це добре вміємо. Стійте, дивіться на себе і кажіть: і заробляєш мало, і в хаті неприбрано, а якщо прибрано, то жирна/тупа/і некрасива..- і відчуйте свої емоції, внутрішній голос, свою впевненість і мотивацію. 

Так, погоджуюсь, серед нас можуть бути ті, хто любить морально робити собі боляче...але ж це просто погана звичка і нічого нормального завдяки їй досягти неможливо. 

А тепер навпаки, пригадайте випадки з власного досвіду, ситуації свідками яких ви були, історії, які розповідали друзі, сюжети, які ви дізналися із фільмів, книг тощо, коли і як люди м’яким доброзичливим спілкуванням, здавалося б, робили неможливе і досягали бажаного. Знаю, інколи це здається просто фантастично нереальним, але бляхамуха це крутий робочий метод!

Тобто, якщо хтось хоче ускладнити собі життя – можна приступати до критики оточуючих. І ви неодмінно стикнетеся із супротивом, пасивною або проявленою агресією, ігноруванням, перекладанням відповідальності та критикою у відповідь. 

«НЕМАЄ СУПРОТИВУ, Є ТІЛЬКИ ВІДСУТНІСТЬ РАПОРТУ» - однин із основних скрижалів НЛП.

Мілтон Еріксон один із найвидатніших психіатрів і психотерапевтів свого часу, який мав дар впливати словом, казав «якщо люди не погоджуються з нами чи навіть протидіють нам, у цьому проявляється їхній емоційний стан, відчуття того, що їх не цінують, не приймають, підштовхують до чогось чи контролюють. 

Інколи така халепа відбувається в нас самих із нами самими. Ми начебто і хочемо щоб було і стало якось по-нормальному, але воно чомусь не виходить. 

Зверніть увагу на те, що і як ви говорите іншим, що і як ви говорите собі. В комунікації не має недосяжних цілей, є неправильно обрані тактики і методи. Ми не є константними та однозначними. Ми в постійному русі, розвиваємось і постійно змінюємось. Деградація - це теж зміни і розвиток із знаком «мінус». І під якою проекцію ми себе або інших бачимо – в такому напрямку і рухаємось.

Можливо, прийшов час їх переосмислити та модернізувати?) 

Бажаю нам всім успіху в цьому, результативних і приємних комунікацій, взаємодій та відносин).

З повагою, психолог, психотерапевт Тетяна Яненко