Таємниці очікувань

Таємниці очікувань та «гештальт-молитва» Фріца Перлза.

«Вмієш очікувати – вчися розчаровуватися!», а у кожного вміння є свої таємниці. Це ключовий меседж даного тексту.

Ви можете зустрічатися з тим, що близькі вам, перевірені люди, роблять щось, що для вас очевидно є несправедливим, нерозумним або як на зло.

Ви можете вважати когось найкращою парою для себе і переживати сильний стрес щоразу, коли щось у вас не співпадає.

Ви можете досить часто зустрічатися з ситуацією, коли справу майже завершено, угоду майже укладено і саме ця людина може бути для вас найкращим другом чи партнером… Проте в останній момент щось стається «не так» і всі напрацювання, зусилля – змарновано.

Одна з таємниць виникнення проблем в подібних ситуаціях – очікування. Там, де є очікування одне від одного, там є підґрунтя розчарувань і образ. Це тому, що очікування від іншої людини пов’язані з потребами того, хто очікує. А там, де є ідея: «мої потреби – це твоя відповідальність», закладено джерело конфлікту. Інакше кажучи, хочеш конфлікту з кимось, починай від нього чи від неї чогось очікувати та не кажи про це нікому! Можна натякнути, а далі хай самі здогадуються: «Хіба ж і так не ясно?»

Саме про це, на мою думку, йдеться в «гештальт-молитві» Фріца Перлза. Ось її текст (один з варіантів): «Я роблю своє, і ти робиш своє. Ти є ти, і я є я. Я в цьому світі не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням, а ти не для того, щоб відповідати моїм. І якщо ми знайшли одне одного – це прекрасно. Якщо ні, то цьому неможливо допомогти».

Мені особливо подобаються фінальні два речення. Це нагадує про залежні стосунки. Коли разом складно, але розійтися виглядає ще складніше: «Як це ми не можемо бути разом? Ну і що, що набиваємо гулі на кожному кроці?! Це ж… гаплик всім сподіванням!»

Мені здається, за такою спробою підтримувати стосунки будь-якою ціною є дещо зверхня ідея: «Все буде по-моєму!». Така ідея передбачає вимоги з криками, плачами, шантажем, тупцянням ніжками, катулянням по підлозі й гепанням головою об стіну. А ще тривога перед невідомим. Краще вже щось знайоме, хоч воно вже може й погано пахне. Бо якщо прийняти факт, що є речі які змінюються незалежно від того, що я хочу, то далі доведеться рухатися невідомими дорогами. Оскільки зміни – це майже завжди щось нове, невідоме.  Тому спроба що-небуть законсервувати – одна з передумов для розчарувань в житті. Противагою "консервуванню" є свобода, яка завжди тривожить гарантіями зустрічі з невідомим.

Таємниця вміння розчаровуватися криється в умінні помічати моменти в житті, коли ми зачаровуємось. Найчастіше власними очікуваннями і сподіваннями. А ще важливо вчитися витримувати невизначеність і тривогу (це ціна свободи вибору та відповідальності за себе і свої почуття).

Саме ці знання і вміння здобувають на шляху особистого розвитку, отримання власного досвіду психологічної терапії та навчання цій професії. Тим мені ця професія і подобається, що дає шанси збільшити внутрішню свободу. Тим же і приносить нові тривоги, виклики і способи реагувати на них.

Одне мені залишається дуже цікавим, навіть незрозумілим. Як людина з таким «прохолодним» ставленням до авторитетів взагалі й до релігій зокрема, могла назвати це молитвою? І ще й просити учасників своїх семінарів проголошувати це за ним! Але хіба доречно мені щось очікувати від Фріца Перлза? 😉

Опубликовано 2021-08-23 в 18:25:08