Трохи про психологію дитячої творчості (і не тільки)

Малюнок – це проби на папері (або на інших поверхнях) винести на зовні внутрішні переживання і таким чином оволодіти собою, або просто розповісти про сокровенне. Саме так працюють арт-терапевтичні та проективні методи в психології.

Малюнок – це завжди і мова, й історія. Часто мова більш глибока і об’ємна, ніж слова. Наприклад, узори з однієї писанки можуть нести більше інформації, ніж багато сторінок тексту. (Коли говорити саме про писанку, то іще яйце – модель нашої планети і місце, де може зародитись життя.)

Малювання для дітей – можливість самовираження, виходу емоцій, про які дитина не може розказати. Тут крок в один бік – до розфарбованих варенням (в кращому разі J) стін, а в інший – до вже не дитячого наскельного живопису.

Малюнок – це прадавня мова, попередниця письма. Але і в самому малюнку є мова. Вона емоційна. Чомусь дивлячись на одні картини ми можемо відчувати радість і тепло, а інші навіюють тугу і сум. З чим це пов’язано?

Може з тим що чи як зображено на папері (полотні, стіні, посуді чи на іншій поверхні)? А може то залежить від використаних кольорів чи особливостей розміщення окремих деталей малюнку? Чи впливає на враження глядача настрій, в якому перебував той, хто творив картину? Відповідь така: все перелічене і, може, ще щось про що ми не згадали тут.

Отже, кожен малюнок несе певну інформацію, певний емоційний, а отже й енергетичний «заряд». І це не залежить від того скільки авторові років і чим він користується для створення зображення.

Кожен узор в нашому житті складається  з того ЩО ми робимо, з того ЯК, і з того ЯКИМИ є ми в мить створення узору та з нашого СТАВЛЕННЯ ДО процесу чи то творчості, чи просто буденної роботи.

До прикладу, різним почерком буде написаний один текст однією людиною, залежно від того кому цей текст адресований, де і як його писав автор і в якому настрої він при цьому був. Щоб перевірити це напишіть одного листа, наприклад з привітанням, п’ятьом людям, до яких ви ставитеся по-різному. Напишіть від руки. Коли писатимете – думайте про того, кому пишете.

Тож важливим ще є і адресат, і наше налаштування в процесі.

…Моя прабабця коли пекла хліб, всіх випроваджувала з хати і чинила там своє таїнство, отримані від пращурів настанови ставали запашними калачами для нащадків.

…Перед тим як почати писання писанок майстриня підготується, запалить свічку, помолиться, старанно підготує все до роботи, адже її писанки нестимуть радість людям.

…Коли трьох каменярів на будівництві запитали, що вони роблять кожен відповів інакше. Один сказав, що займається тяжкою не6вдячною працею. Інший відповів, що намагається прогодувати свою сім’ю. А третій мовив: «Я будую храм».

Без натхнення, налаштування, підготовки не буде творчості ані твору.

Все це потребує навчання, розвитку вмінь, вдосконалення. Так само як ми вчимось говорити чи писати, щоб бути зрозумілими, щоб поділитись глибинами нашої душі з іншими, чи передати далі те, що ми отримали від свого роду.

Процес вдосконалення – вдосконалює. Коли ми розвиваємо щось в собі, ми пізнаємо і розвиваємо себе. Коли ми пізнаємо те, що передано нам попередніми поколіннями, то приєднуємось до їх прадавніх знань і відчуттів. В той самий час ми вчимося бути уважними до себе, а не лише тренуємо руку й окомір. Тільки так можливо пізнати хто ти і звідки йдеш.

Всі діти творчі. Кожна дитина по-своєму. Всі ми маємо той запас творчості, який (поміж інших впливів) зробив нас тими, хто ми є. Так ми виросли. Так ростуть всі діти. Не всі залишають при собі вміння бути творчими як стають зовнішньо дорослими.