Мама як подразник, мама як токсин.

Мама як токсин, мама як подразник.

В терапії ми говоримо про маму незалежно від віку та часу проходження пацієнтом терапії. Існують навчальні теми під назвою- «мама, як доля», визначення - “коли я не приймаю, що моя мама мене не любила, я є психосоматична». А як можна прийняти, що мама не любила, психіка не може приймати такі переживання. Я б сказала, що таке не можливо усвідомити навіть. Мама є провідною фігурою, формою в житті, та проявляється у різних неусвідомлених внутрішніх проявах, посилах та настановах, як треба жити. В тому числі мама проявляється, як симптом, психосоматичний тілесний, почуттєвий, поведінковий. І прояв внутрішньої мами в різний період віку є різним.

Говорячи мовою терапії та пацієнта, “ у нас різні батьки. Це не тому, що вони різні, а різне відношення. До сестри (брата), по-одному, по-доброму, любляче, з увагою. До мене зі злістю, агресією, знеціненням, люттю.  Так, це одна жінка, але не одна мама, бо різне відношення до її ж дітей.

Багатьом пацієнтам і навіть тим людям, які не ходять на терапію ця тема знайома. І тема стосунку з мамою дуже болюча. Пацієнт ідеалізує маму, і коли в терапії розвалюється ідеалізація, це лякає пацієнта. Він(а), починає почувати провину, сором, що могли про маму говорити щось не добре. Пацієнта лякає, що він(а), змогли побачити свою ж маму такою, якою не хотілося бачити ніколи. Проговорені слова, що мама не така хороша, як я раніше думав (а), приносять багато смутку, самотності, злості, не прийняття. Усвідомлення, що з близькою людиною - мамою, ніколи не було близького контакту, розчаровує, злить, вносить багато перманентно переживання суму, самотності, забирає багато життєвої енергії. Та коли вже в дорослому віці, одна дитина продовжується визнаватися, надаватися їй надцінності мамою, а до іншої знецінення, зневага. І якби друга не догоджала мамі, мама залишається недоступною, далекою.

Я вже писала про білі плями , пусті місця в психіці, коли через стосунок з мамою, травматичний контакт психіка витісняє події . На місці витіснення з’являється формування себе, почування себе якоюсь- (винною, не гідною, не цінною, меншовартісною, дурною, можна випадати час від часу, ніби провалюватися і не розуміти, що з тобою відбувається). При спілкуванні з суб’єктивно авторитетними людьми, (які психіці нагадують маму), психологічно впадати в дитячий вік та стан, не орієнтуватися, що відповісти, не розуміти, що з тобою відбувається. Перерваний контакт з мамою створює буквальні хвороби в тілі, внутрішні пухлини, коли після видалення стає легше, але через короткий час, психосоматичне безсилля, туга, сум, самотність повертаються. І такі нелюбимі діти першими відгукуються на допомогу мамі, доглядають до смерті, а майно переходить дітям любимим.

Симптомом мами є важкі хвороби - виразка шлунку, хвороба Крона, епілепсія, (аутоімунні хвороби), тривожні розлади, в яких є напруга, безсоння , розлади ЖКТ, РХП, узалежнена поведінка, панічні напади, душіння в горлі, кашель роками, любов за гроші, ОКР, розлади сексуальної сфери, апатія, депресія, фобії, нерозуміння своїх бажань, безсилля, шкірні захворювання, захворювання серцево-судинної системи, межові розлади, інші. Ці всі і інші симптоми мені довелося перепрацьовувати в терапії з пацієнтом. Ще є важливим, коли дитина приймалася частиною, до прикладу: я приймаю тебе, коли ти працюєш, вдома на городі, іншу не приймаю - і коли дитина приймається частково, на цьому місці відбувається розщіплення. Все життя може піти на те, щоб зібрати себе, зібрати розірвані частини. Поки можна збирати себе, тіло може перенести безліч важких хвороб. А може і одужувати. Терапія дається важко, бо в терапії ми збираємо розбиті частини пацієнта, а пацієнт повертається додому, а мама продовжує розмивати: слова можуть бути різні- 

• психотерапевт наглюка;
• скільки ти будеш ще ходити до психотерапевта, вже машину би купила за ці гроші (машину купити можна, а коли панічні напади по декілька разів в день, неперестаюча тривога, розлади кишковика , страх, інші, чи зможе пацієнт користуватися тією машиною). Можна сказати тут і про глибші патерни межової структури мами, пріоритет ставиться не на здоров’я психічне, воно відкидається, ніби щось не важливе). Причина може бути в тому, що мама сама боїться заглянути собі в психіку.
• критика мами стану дитини, «ну скільки можна», що теж є розмиттям кордонів;
• посил-заборона на одруження, не прямий,» а хто мене буде доглядати, ти для того , щоб доглянути мене».
• нескінчена критика стану вже дорослої дитини, і коли ця критика в дорослому віці, то вона була і на протязі усього життя пацієнта.

Працюємо, працюємо довго, роками. І ця робота є важкою, як для пацієнта так і для терапевта. Працювати з поверхнею значно легше, працювати з глибиною важко.

Єдине тішить: посили мами, як треба жити усвідомлюються, почуття виносяться та перетравлюються, розбиті частини зінтегррвуються, особистість зцілюється, структурується, з’являється енергія до життя, психосоматичні симптоми слабшають, тривожність знижується, налагоджується сон, життя сприймається зрозумілішим та конструктивнішим. Навчаємо розпізнавати голос мами всередині та голос свій . Навчаємо захищати себе зсередини від руйнівних маминих настанов (мова йде про внутрішні кордони). Бачаться перспективи, відбуваються буквальні зміни. І тоді вже купівля машини в самий раз.😊

Тетяна Пелех - психотерапевт.

Шануймося.

Дата публікації 2023-02-27 в 11:32:34