Чи варто зберігати сім`ю заради дітей

Я запитала в сторіз "Чи варто зберігати сім'ю ради дітей?" Це єдина причина, яку пара бачить, щоб бути разом.

Більшість відповідей були від чоловіків. І всі сказали “НІ" Жінки теж казали “НІ”, але більшість казали “ТАК”

Думаю, що у кожного, хто зважився на розлучення, це питання було не останнім в списку. А можливо і єдиним, над яким думали довго.

Я теж над ним думала. Багато думала. І довго. Вважаю, що це найголовніше питання, над яким варто помізкувати.

Взагалі таке бачення має причину, яка не завжди є усвідомленою. Всі ми вийшли з сімейної системи. Де ставлення до шлюбу було теж своє. Це вже доказаний в психології факт, що нас впливають взаємовідносини з батьками, інформація яку вони нам транслювали, їхній погляд на речі. Також соціальне середовище, те, як відносяться до шлюбу у тій місцевості де ми живемо, професійна посада, яку займаємо, як вважають люди з якими ми дружимо. Чи наслідки мого бачення дозволять мені бути своїм. Не білою вороною. Бо не всі можуть справлятися зі своєю інаковістю. Чим більше догматичне середовище, чим більше надається перевага коликтивним цінностям. Також пережитки патріархальних поглядів. Релігійні погляди. Власна думка, інша від думки більшості- дорівнює признати що зі мною щось не так, я якась неправильна, бракована. Це породжує недовіру до себе і до світу вцілому.

Сімя заради дітей, може бути як виправдання нічого не міняти. Ми так маскуємо страх залишитись самій. Самотності, якщо є стара установка, яка теж дісталась у спадок. Нормальні жінки не розлучаються, хороших чоловіків вже не маає, їх розібрали ще щенятами, нікому ти не потрібна з прицепом, всі сімї так живуть і ніякої любові не існує. А також власного страху, що не вийде побудувати нові відносини. Власної невизначеності-чи маю я цінність для суспільства і не знаю хто я, як не лише мама. Зрештою страх признатись собі, що облажалась. Адже відповідальність за спільне сімейне життя 50 на 50 в обох.

Я потерплю. Головне щоб діти мали повну сімю. Так собі пояснення. Ми транслюємо їм свою поведінку без слів. Ми кажемо, не обовязково щоб ви були щасливі у своїх сімях. Ми кажемо це нормально, ви не важливі- головне ваші діти. Тут все заради дітей. Ми цим прививаємо їм цінності. Видимість ідеальної сімї. Над відносинами не треба працювати, можна робити бутафорію. Такі діти теж не вибиратимуть себе, навик довіряти собі не сформується.

-А звідки вони про це будуть знати? Я буду робити вигляд, що мені добре -То ти їх навчиш робити вигляд що все добре. Навіть якщо їм буде зле.

Оцю модель сімї вони візьмуть за основу в своєму житті. Або не створять своєї, бо знатимуть, що якщо щось піде не так- ти приречений. У тебе діти, ти мусиш.

Пізніше, ми теж підсвідомо потребуватимемо плати чи компенсації у своїх дітей за нашу жертву. Хтось повинен нагородити нас за терпіння.

Хтось боїться, що не дозволять бачитись з дітьми, чи не зможе приймати участь у вихованні. І це теж про власний страх. Адже відносини з дітьми не автоматично будуються в сімї. Мамою і татом ми не перестаємо бути ніколи. Навіть якщо ми не люблячі партнери і подружжя.

Я знаю історії дітей, які мріяли про те щоб їхні батьки розлучилися. Писали це бажання в дитячих творах і в листах Миколаю.

А який тягар несе дитина, знаючи, що двоє людей відмовилися від власного щастя заради мене. Я не просив, а мене заставили.

Розлучення приносить менше шкоди дітям, аніж життя під одним дахом з людьми, що постійно сваряться, кричать, виясняють стосунки. Я знаю, дехто скаже, що у них все не так. Ми при дитині ведемо себе нормально. Не сваримося, граємо в мовчанку. Це теж видимість щасливої сімї, це теж обман. Взаємодія нагадує стерильну операційну. Люди які не є близькими, мають формальне спілкування. Побутові теми, погода, здебільшого успіхи і хвороби дітей. В таких сімях, діти постійно хворіють. Одне за другим. Так вони відволікають батьків від того, що відбувається поміж ними.

Важливий і не останній аспект- гроші. Не бажання працювати, не маю куди йти, боюсь що не зможу заробляти. Не хочу жити в некомфортних умовах. Це важливі причини. Їх теж варто враховувати. Але це теж не про дітей. Це про себе. Страх признати себе таким, чи сором бути меркантильним.

Кожна думка і вибір має право на життя, а кожна особиста позиція має право на втілення. Хотіла в цьому тексті просто перерахувати причини. Нейтрально. Але не бачу можливості це зробити без особистого відношення до питання. Я проти. Вважаю, що користі від такої сімї для дітей менше, як шкоди. А також тому, що за цим вибором ховається щось власне. Якийсь особистий страх чи потреба. В більшості випадків не свідома, і ненавмисна. А діти то лише завіса. Теж соціально прийнята і одобрювана суспільством.

Зберігати сімю варто для себе. Якщо є таке бажання.

Опубликовано 2021-04-13 в 19:27:49