Як розвивати дитину? Як привити їй любов до навчання?

Як розвивати дитину? Як привити їй любов до навчання? Як знайти мотивацію?   

   Ці питання хвилюють сучасних батьків з фокусом, що саме я , як мама, маю спеціальне зробити. І мами роблять, навчилась повзати- пора на англійську, навчилась ходити- школа раннього розвитку, розвиваючі заняття, швидке рахування. Головне встигнути. Нічого не прогавити, я стараюсь для майбутнього своєї дитини.

Чи справді це так?

Проводили експеримент: маму з дитиною дошкільного віку запрошували в кабінет. В приміщенні була велика кількість іграшок і різних цікавих, але невідомих предметів. Людина, що керувала експериментом казав, що у нього виникла невідкладна справа, вибачався і зі словами «облаштовуйтесь, почувайтеся, як дома, я скоро повернусь» виходив. В кімнаті залишалась лише мама з дитиною.

За кімнатою спостерігали психологи.

Поведінку піддослідних виділили в 4 категорії:

1.Мама грізно «шикала» на дитину, щоб він сидів чемно і нічого не чіпав. Обоє сиділи сумирно до повернення спеціаліста

2.Мама діставала з сумки книжку, уваги на дитину не звертала. Дитина з часом набиралась сміливості, підходила до предметів і з цікавість все розглядала, навіть щось брала в руки.

3. Мама з захопленням: « давай подивимось, що тут цікавого?» і розказувала дитині що це і як з цим гратись.

4. Мама з азартом хапала один- за одним предмети, намагаючись роздивитись всі. Про дитину забула. Дитина і собі брала все до рук і роздивлялась.

Пізніше проводили тестування на рівень пізнавальної активності.

Так от,

найвищі показники були у активних мам з 4 групи. Мама поруч, їй самій цікаво,
далі діти з 2 групи. Хоч мама і не подавала приклад, але своєю присутністю забезпечувала безпеку, була спокійною. Природа брала своє
набагато гірші результати були у дітей, яким забороняли, а самі гірші- у дітей, якими керували.

Бажання до пізнання світу закладене від природи. Нам, як батькам потрібно лише забезпечити віру. В психології це називається привязанність. Якщо дитина знає, що мама поруч, вона любить мене. Любить не за щось, а лише тому, що я є на світі. Наші відносини стабільні, тил міцний. Природа бере своє- дитина розвертається спиною до мами і йде пізнавати світ. Вона знає, що там за спиною нічого не зміниться. Там є мама, вона мене чекає. Я можу поробити те, що мені цікаво і повернутись.

Якщо подивитись на питання під кутом, як його задають батьки. То стає видно, що якщо, я як мама хочу спеціально щось зробити для розвитку. То тоді фокус зміщається на мою відповідальність. Ніби це я мушу щось придумати. Тут стає видимий контроль. Тобто, я відповідаю-значить я контролюю. В такому ключі дуже легко втратити орієнтир на дитячу зацікавленість. Мама губить бажання і готовність дитини, її контроль породжує багато тривоги. З цієї тривоги вона нав’язує заняття. З добрих намірів получаються погані плоди.

Все, що ми як батьки можемо зробити. І це буде справді важливо і піде на користь. Це забезпечити підтримку, спостерігати за проявами інтересу дитини. І не поспішати. У кожної дитини свій темп.

Опубликовано 2021-01-26 в 11:01:58