ДДА надзвичайно лояльні

Дім алкоголіка дуже лояльне середовище. Члени сім‘ї, що проживають на одній території, а також близькі родичі, довгий період часу заперечують залежність. Приховують, терплять, пристосовуються. Навіть якщо є об’єктивні причини, щоб покинути місце емоційного і фізичного насилля. Така відданість системі, продиктована страхом і порушеним почуттям безпеки. Це закріплює враження, що ніхто не покидає сім‘ю лише через те, що ситуація стає небезпечною.

Цей досвід ДДА переносять і в доросле життя. Вони можуть довго залишатися в місцях і ситуаціях, з яких іншим людям хочеться тікати. Мають імунітет. Поріг їхнього терпіння і витривалості дуже високий. Витримування погано відношення, нівелювання як особистості, ігнорування потреб, висміювання вподобань.

Ця доросла дитина була свідком пяних бійок, бачила тата в калюжі сечі і рвоти, неодноразово спала по сусідах чи на вулиці, терпіла побої і словесні образи. Бачила біль мами, її спроби тягти все на собі, втому від побутових обовязків, що лягали на одні плечі. Не могла нічого змінити, не розуміла що відбувається, не знала коли закінчиться цей жах. Постійно. Довго. Це були звичні декорації її дитинства. І вона пристосувалась. І вижила. Що має статися, щоб вона сприймала це, як надзвичайну ситуацію? ЇЇ терпіння безкінечне, самооцінка низька, потреба в любові ненаситна.

Коли в житті ДДА з’являється друг, близька людина, коханий, чи сімейний партнер. Вони радіють. Цю близьку і особливу людину бережуть. Нарешті в їхньому житті з’явився той, хто вибрав їх і, хоче бути поруч. Цій чудовій людині вони видають кредит своєї довіри, віри, надії, лояльності. Видають ще на вході. З радості і вдячності, що нас вибрали.
Цінність близьких стосунків для ДДА надзвичайна. Нарешті ми маємо те, що ніколи не мали. Щось цінне, чим ми дорожимо. Ми почуваємося зобовязаними завжди бути з ним, виправдати його довіру і сподівання. І свої звичайно. Що все нарешті буде нормально. Як у всіх нормальних людей.

Уявіть яку цінність має те, що довгий час було недоступним. Ми вважали, що так може бути лише у інших, якихось щасливих людей. Чи в кіно. А тут ось воно, поруч. Найсміливіші фантазії і найпотаємніші мрії стали реальністю. Казка ожила. І ви герой історії. Але, як в кожному явищі чи любому фізичному процесі є два полюси, дві сторони: лицева і зворотна. Другий полюс- тривога і відповідальність. Не розчарувати, не зіпсувати, не прогавити.
Далі цілком банальна історія. Ну і що, що принижує, ну і що, що не поважає, ну і що, що маніпулює, звинувачує, б’є... Знаходяться аргументи, щоб виправдати таку поведінку. Звинуватити себе і взяти всю вину на себе. Значить мало стараюсь. Не прикладаю максимум зусиль. Не надихаю. Не ціную і не вмію правильно любити. Це посилює негативне сприйняття себе, занижує самооцінку і заставляє залишатись в деструктивних відносинах. ВДА мають пояснення на багато не допустимих речей, закривають очі, або спростовують насилля. Усталені відносини сприймаються безпечнішими, ніж невідоме майбутнє. Ви знаєте чого чекати. Ви маєте великий дитячий досвід. Тоді теж ніхто ні від кого не йшов, нічого не мінялось і всі вижили. Так безпечніше. ВДА виняться і готові старатись. З вдячності, з лояльності, з голоду любові...