Твій Карфаген повинен бути зруйнований!

Катон Цензор після поїздки до Карфагена, закінчував усі свої промови фразою «я думаю, Карфаген має бути зруйнований».

Фраза стала крилатою і означає заклик наполегливо боротися, не применшувати важливість, бачити шкідливі наслідки, визначати пріоритети, не допускати руйнівної конкуренції ворожих тобі процесів.
Цікаво, що зараз би сказав цей полководець...
Що зараз настільки загрожує нашому існуванню, що цю фразу треба вимовляти постійно... (я не про болота, бо їх уже руйнують, питання часу)

Я про те, що змушує нас:

• Почуватися вранці так, ніби й не спав... ну або реально не спати всю ніч,
• Дратуватися... біситися на оточуючих, «ну що з ними таке???»,
• Бачити те, що відбувається, тільки однобоко, з акцентом на мінуси, і впадати в стан відчаю від такої кількості поганого...,
• Потихеньку втрачати задоволення від того, що раніше так любили....,
• Але не втрачати при цьому інтересу до їжі...особливо солодкої...
• З напруженням чекати чергової дивної зрадницької поведінки тіла... «може, нічого серйозного, минулого разу ж пройшло»...,
• Втрачати сенс того, що відбувається, і не знаходити нового...

Що змушує нас через усе це проходити? Війна?

Ні. Війна - це об'єктивна реальність, а людина пристосована адаптуватися до зовнішніх негараздів. Та й усе що можна для перемоги ми робимо.

То що має бути зруйновано, що за ворожий до життя процес?

Чую часто слідом за «я норм» про бабусю, яка пройшла другу світову і жила до 95 років, про дідуся, який пройшов війну, концтабори і нормально жив довго...

Порівнювати ту війну і цю взагалі не має сенсу. Це непорівнянно за навантаженням на психіку. І за вихідними даними нашого організму.
Ми нейрофізіологічно не пристосовані до сьогоднішнього інформаційного поля. Ми ховаємо одну й ту саму людину десятки разів, ми оплакуємо загиблу дитину десятки разів, ми бачимо все те, що не можемо і не повинні бачити за задумом природи. Ми можемо незліченну кількість разів повертатися до місця вибуху і переживати його. Ми втягнуті в ухвалення рішень про те, куди наступати, хто має командувати армією, і чому Мар'яна досі депутат.

Інфополе створює таку кількість ситуацій, які потребують, як нам здається, рішень, що мозок просто змушений зупинити все це. Адже його потенціал на це не розрахований. Та й підтриманням навіть природного рівня потенціалу багато хто не переймається.

Як саме травмування, так і відновлення тоді й зараз - непорівнянні.

Корегуляцію (тобто здатність повертати травмовану людину в норму) мають: люди, які в нормі; тварини, природа; спосіб життя, який забезпечує людину всім, що потрібно організму; смисли. Тоді солдат повертався в тил, де люди здебільшого були спокійні й не зношені. Зараз солдат повертається і спілкується постійно із «засмиканим» тилом. Та й тилу як такого немає...

Порівняно з 40-50-ми роками рівень руйнівного впливу на порядок вищий, а відновлювальні здібності - на порядок нижчі. Порожня їжа, кам'яні джунги, асфальтові поля, перевищення всіх хвильових навантажень... смисли, які обов'язково викликають суперечки аж до агресії - ось що нас оточує. І це далеко від відновлення.

У цій ситуації тільки усвідомлення, визнання і знання може допомогти не руйнуватися.

Усвідомлення руйнівної реальності, свого стану.

Визнання потреби в допомозі.

Знання - як можна допомогти собі та близьким. Особливо, якщо це діти.

Що заважає всьому цьому? Чому така кількість людей, які явно розвалюються, за такої кількості інформації та фахівців, готових допомогти?

Що є наш Карфаген?

Чи в кожного він свій?

Що є ваш особистий Карфаген, не зруйнувавши який, ви не маєте шансів жити повноцінно?