Недопонимание партнера- ссоры и крики, разные восприятия ситуации

Доброе утро!

Как наладить общение ?

Насколько я понимаю, общение - нормальное, взрослое, уважительное и констурктивное, не говоря уже о теплом и принимающем, у вас не получается.
Как же быть?
Думаю, что ответить на этот вопрос возможно, вначале разобравшись в СУТИ ваших ОТНОШЕНИЙ.
А они вот как выглядят в Вашем восприятии -

Я его люблю, но он начал меня разрушать, я плачу и нервничаю, он стал бить мебель, орать, неадекватно себя ведет, потом просит прощения. А мои чувства угасают. Не отпускает меня, всегда просит прощения а я прощаю, но кажется зашла в тупик.

Похоже, что Вы и он - каждый из вас - не получает того, на что надеялся, рассчитывал и чего ожидал(!)

Можно предположить, что ваши модели построения привязанности оказались далеко не совместимыми между собой(!)

И поэтому спрошу, как давно вы познакомились?
Удалось ли Вам достаточно хорошо узнать партнера до момента совместного проживания - его характер, привычки, способность к регуляции эмоций, ценности, взгляды и пр.?

В настоящее время у Вас как будто открылись глаза -

думала я вышла замуж за адекватного, взрослого и состоявшегося в жизни мужчину, а ощущение что он подросток, все воспринимает совершенно не правильно, везде я для него косячу и виновата в любых грехах. Слышать меня не хочет.

В этом месте снова вопрос - можно ли наладить общение с тем, кто отказывается слышать?
Более того - с тем, кто свое недовольство выражает в откровенно оскорбляющей и унизительной форме -

он начинает придумывать мою вину и обвинять в каком-то идеотизме, или вообще попрекать плохими подругами в окружении, или говорить гадости «найди другого, или иди в эскорт, ты же этого хочешь да?, или «да иди слушай своих подруг, они же умнее меня и значимее.»

Его обидные фразы звучат как всплески разочарования, мол, Вы не видите и не признаете его важности. Его опыта. Его авторитета.
Мне кажется он пребывает в роли "обиженного папочки-благодетеля, чье дитя не оказывает должного почитания в ответ на все его старания и заботы."
Вам самой так не кажется?

Сессия с психологом ? Он уже проходил и как понимаю, без результата.

Одна сессия - тут даже говорить не о чем. Одна встреча подразумевает лишь знакомство с клиентом и попытку понять его проблему.
В добавок ко всему, посещение психолога может быть обычным ритуальным жестом, чтобы потом предъявить партнеру, то есть Вам - видишь, я ходил, психолог подвердил мою правоту(!)

Неужели нужно уходить?

Зачем же спешить? Уйти всегда успеете. Важно ведь использовать все возможности для трансформации отношений, пока не придет стойкое убеждение - ничего не помогает(!)

Для меня выход видится в том, чтобы незамедлительно провести хотя бы одну-две встречи с психологом, помогающим парам.

Цель - открыть для осознания каждым из вас бесперспективность того сценария, что реализуется на данный момент. И обозначить варианты реально возможных перемен к лучшему. В этом случае и Вы и Ваш партнер сможете осознанно сделать выбор - готовы ли вы включиться в процесс перемен и работать над отношениями. Или не готовы, и тогда лучше расстаться.

Мы вместе пол года, начали жить вместе слишком, как по мне, поспешно, но для него других вариантов быть и не могло, жить на расстоянии он не хотел.

Иными словами, Вы уступили, пожертвовав своими взглядами и интересами?

Мы стали очень родными друг другу, поддерживали и помогали друг другу, но в один момент все пошло под откос, началась сначала обычная бытовая ссора, затем вторая и так далее, затем уже скопившиеся обиды и проростающее чувство ненависти к друг другу от сильной обиды говорим гадости и так по кругу…(

Чуда, как видим, неожиданно для всех не случилось. Отличия между вами не могли не проявиться. Другое дело, что не сами отличия страшны. Больно и печально, когда люди не могут их ПРИНИМАТЬ, сохраняя при этом теплые чувства и уважение. Вместо этого пытаються обвинить партнера, нередко стремясь подчинить его или переделать под себя.

У нас скопился негатив до такой степени, что я живу на чемоданах, как на пороховой бочке, готова чуть не ни каждый день вот-вот и уйти.

Вам определенно стоит позаботиться о себе. Разобраться в чувствах. Попытаться увидеть ситуацию как бы взглядом со стороны, чтобы лучше понять свои мотивы и варианты дальнейших действий.
Есть с кем поделиться наболевшим?
Рассматриваете ли обращение к психологу как способ помощи себе?

Доброго ранку!
Ви пишете "Мы вместе пол года, начали жить вместе слишком, как по мне, поспешно, но для него других вариантов быть и не могло, жить на расстоянии он не хотел".
Ви пишете, вцілому, про нього. А чого хотіли Ви? Де були Ваші бажання та мрії? Ви хотіли вийти заміж, чи просто хотіли пожити разом з чоловіком?

"Мы стали очень родными друг другу, поддерживали и помогали друг другу, но в один момент все пошло под откос, началась сначала обычная бытовая ссора, затем вторая и так далее, затем уже скопившиеся обиды и проростающее чувство ненависти к друг другу от сильной обиды говорим гадости и так по кругу…"
Як правило, більшість великих сімейних проблем починаються з "обычной бытовой ссоры".
А "бытовая ссора" виникає, як правило, тоді, коли люди психо-емоційно виснажується в стосунках один з одним через те, що надміру "злиплися" і почали втрачати себе.
Ну, а потім запускається ланцюгова реакція і образи накопичуються одна на одну "..затем вторая и так далее, затем уже скопившиеся обиды и проростающее чувство ненависти к друг другу от сильной обиды говорим гадости и так по кругу…"
Як на мене, Ви з чоловіком перебуваєте в емоційно співзалежних стосунках, де кожний несвідомо налаштований брати один від одного енергію щастя, якої обом не вистачає... І швидше за все, не вистачає енергії щастя з дитинства. Адже, якщо шлюб у батьків був гармонічний, тоді і їх діти автоматично вміють правильно будувати стосунки одне з одним.
Тому, щоб мати можливість допомогти Вам розібратися в тому, що відбувається, потрібні деякі уточнення про Вас з чоловіком.
Чи були стосунки Ваших батьків та батьків чоловіка щасливими?
Чи між Вами та Вашими батьками була довіра, можливість відверто поговорити, чи було у Вас в дитинстві відчуття захищеності, тепла, радості та щастя? І так само, у чоловіка?

Відредаговано автором 23-01-2026 06:35:17

Дякую Вам за відвертість.
Ваше бажання достукатися до чоловіка зрозуміле, але...
Ще ні до кого достукатися криком не вдалося.
Те, що Ви намагалися працювати над собою - респект. Але є поняття поведінкових моделей та установок, які закладаються з дитинства. І які приходять в дію лише тоді, коли ми починаємо створювати сімейні стосунки. Окрім того, так влаштоване життя, що партнерів нам дають відповідно все тим же моделям поведінки, які були записані несвідомо в дитинстві завдяки прикладу значимих дорослих. Це принципи дзеркальності проблем. Тобто, насправді, до тих пір поки всі ці внутрішні реакції на чоловіка не будуть повністю трансформовані на тому ж глибинному рівні, на якому вони закладалися, навіть заміна партнера нічого не дасть.
Я впевнена, що ваші стосунки можна не лише зберегти, а й перевести їх на більш високий гармонічний та щасливий рівень. При чому, це залежить, як це не дивно, більше від жінки, аніж від чоловіка. Бо жінка у 6 разів сильніша за чоловіка психо-емоційно. Думаю, що своїм криком Ви не лише не покращуєте стосунки, а ще сильніше виснажуєте себе і робите себе вразливішою, при тому, що завдаєте паралельно болю і йому. Крик закриває можливість чути одне одного. Він блокує найменший шанс порозумітися.
Хто з дорослих в Вашому дитинстві спілкувався криком?

Я вам щиро вдячна за відвертість
У Вас стан психо-емоційного виснаження, під час якого навіть те, на що у ресурсі Ви б не звернули уваги, дратує і може довести до нервового зриву. Насправді, найбільша кількість помилок була вчинена саме тоді, коли людина саме так себе відчуває.
Тому я б порадила Вам не приймати поки ніяких рішень, про які Ви дуже швидко можете потім пожалкувати.
Справа в тому, що близькі стосунки дуже виснажують людей, особливо, якщо у пари є схильність до "залипання" одне на одному. А те, що є така схильність, я впевнююсь все більше з кожною Вашою новою відповіддю на мої запитання.
Насправді, такий тип стосунків - це як сидіти прив'язаними спинами одне до одного в замкнутому приміщенні без найменшого доступу до свіжого повітря. Жодна людина такого просто не зможе витримати. Бо кохання потребує внутрішньої свободи та повітря. Пристрасть виснажує і змушує людей весь час висувати претензії одне до одного, тоді як кохання дає змогу жити щасливо і собі і своїй коханій людині. Що робити?
Найперше, навчитися поповнювати свої ресурси. Найпростіше.
Почніть повільно, але тривало бігати ранками. Хочете, бігайте разом, але не поспішаючи, з насолодою - швидкій біг виснажує ще більше. Замість того, щоб з'ясовувати стосунки, вдягайтеся і разом виходьте на свіже повітря просто пройтися, коли хочеться одне одного "вбити".. Ви одразу відчуєте, що чомусь на вулиці не дуже хочеться сваритися.
Друге. Те, що Ви не хотіли бути схожою на маму - похвально, але... Чим сильніше є незадоволення батьками, тим швидше можна починати поводити себе так, як і вони. Це принцип бумерангу критики, осуду та презирства. Отже, потрібно індивідуально з психологом пропрацювати стосунки з батьками однозначно. Окрім того, існує поняття поведінкових моделей та установок, які несвідомо формуються в дитинстві і якими ми потім користуємося рефлекторно у своєму житті.
Дитина ще не вміє контактувати з цим світом, тому починає автоматично копіювати своїх батьків.
Це стає тими поведінковими програмами, якими ми користуємося потім, коли дорослішаємо.
Саме тому ніякі наші свідомі спроби змінити свою поведінку та своє життя, ніякі тренінги та найкращі поради психологів не спрацьовують, бо це рівень рефлексів, який одним лише вольовим бажанням змінитися не може. У таких випадках потрібна поведінкова-рефлексивна трансформація на тому ж рівні, на якому ці установки і були сформовані. Тобто, потрібна робота з рефлексами, психо-емоційними блоками, дитячими травмами та почуттями.
Власне, саме том, як на мій розсуд, робота з психологом чоловіка і не принесла очікуваного результату. А краще, щоб почали працювати вдвох з сімейним психологом. Та навіть, якщо хтось один на глибинному рівні "перзавантажується", результати такої роботи торкаються поступово і іншого.
Я вважаю, що Ваші стосунки не лише можна врятувати, але і зробити їх дуже щасливими.

Відредаговано автором 25-01-2026 08:37:12