Психосоматика ШКТ.

У 1930 році F. Alexander зазначив групу психосоматичних захворювань, яку нині вважають класичною. До неї увійшли виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, виразковий коліт та інші. На сьогодня цей список доповнили синдромом подразненого кишківника та РХП. Придушення емоцій та потреб, хронічний стрес, за Александером, можуть сприяти розвитку психосоматичних розладів травної системи.

Існує двох-векторна взаємодія осі «мозок – кишківник». Зовнішні фактори, як і внутрішні (емоції, думки), через нервову систему впливають на моторику, секрецію та функціонування шлунково-кишкового тракту (ШКТ).

У свою чергу зворотні сигнали з органів сприймаються головним мозком і впливають на відчуття болю, настрій та поведінку людини. Це може створювати «коло», коли стрес викликає симптоми розладів ШКТ, що, у свою чергу, викликає в людини тривогу та роздратування.

Відомо, що є тип людей з особливою «гастроінтестинальною лабільністю», у яких переживання негативних емоцій накладають помітний відбиток на функції травної системи. Такі особистості часто переносять «все в собі», погано диференціюють свої емоції та «ковтають» їх. Хронічний стрес та перевантаження часто стають причиною змін у харчовій поведінці (переїдання, недоїдання, перехід на їжу швидкого приготування), що також погіршує стан. При відчутті тривожності, безпорадності шлунок може почати переварювати їжу швидше, що може сприяти виникненню запорів або діареї. Стрес змінює моторику сигмовидної кишки, знижує всмоктування води, іонів калію, хлору, натрію, що перетворює всмоктувальну функцію в видільну та призводить до синдрому подразненого кишківника.

Александер також припускав, що в основі виникнення виразки шлунка та дванадцятипалої кишки лежать оральні конфлікти, а в основі захворювань товстої кишки (виразковий коліт) – специфічні анальні конфлікти. Тобто в першому випадку людина схильна бути залежною та має порушення базової довіри до світу, що викликає надмірну тривожність та безпорадність; у другому випадку людина може бути надмірно дратівливою та схильною до проявів гніву.

Хвороба ШКТ може стати результатом невідповідності між адаптивними можливостями людини та життєвими вимогами. Нерідко, аби абстрагуватися від неприємностей та уникнути прийняття певних рішень, психіка несвідомо обирає так званий шлях «втечі у хворобу». Наприклад, перед публічним виступом людина раптово захворює, відчуває болі в епігастрії або її починає нудити. І знову «замкнене коло»: стрес викликає симптоми розладів травлення, що, у свою чергу, викликає в людини емоційний дискомфорт та сбій адаптації. Психотерапія психосоматики ШКТ націлена на зміни негативного мислення та поведінки, навчає керувати стресом і тривогою; призводить до усвідомлення та вирішення внутрішніх конфліктів; проживання емоцій; знаходження способів задоволення потреб, що, в свою чергу, покращує якість життя та самопочуття людини.