Формування активної життєвої позиції та самостійності у дитини з діагнозом ДЦП

Одне з головних завдань батьків дитини з ДЦП - допомогти їй стати самостійною в житті настільки, наскільки це можливо та сформувати активну життєву позицію. Батьки знають свою дитину так, як її не знає ніхто інший. Завдання професіоналів тільки структурувати підхід до дитини і підтримати те, що батьки роблять вдома.

Процес виховання такої дитини дуже важкий. Але не варто з самого народження виділяти її серед інших і вважати безпорадною. Вона повинна стати максимально самостійною, висловлювати свої інтереси, розвиватися, навчитися не тільки самим основним речам. Малюк повинен розвиватися і розкривати свої таланти, які у нього обов'язково будуть виявлені. Не можна захищати його від зовнішнього світу і тримати в чотирьох стінах. Дитина повинна спілкуватися зі своїми однолітками, бувати на вулиці, ходити на прогулянки, самостійно вивчати навколишній світ.

Якщо бігати навколо малюка і захищати від усього, то він стане вважати, що так і повинно бути. Але життя непередбачувана штука, тому буде краще, якщо дитина максимально буде пристосована до самостійного життя.

 Більшість батьків мріють виховати свого малюка повноцінною особистістю, максимально адаптованою до існування в суспільстві. Їм потрібно засвоїти правила ефективної роботи з дитиною: у кожної дитини є індивідуальний діапазон доступних можливостей, при ретельному вивченні якого можна підібрати найбільш адекватну частку навантаження; гарного результату можна досягти лише в тому випадку, якщо спиратися на межі можливого, а не оглядатися на минулі поразки.

Запорука успіху - це планомірна, терпляча і цілеспрямована робота.

Але головне, що повинен відчувати малюк, - то, що у величезному світі є маленький острівець, де він завжди може відчути себе захищеним та бажаним.

Просуватися вперед треба маленькими кроками, чим дрібніше кроки, тим дитині буде легше щось засвоїти.

Заохочення - дуже важливий момент у житті дитини.

Відомо, що страх у маленької дитини виникає тоді, коли вона стикається з незнайомими явищами. У дитини з церебральним паралічем уявлення про навколишній світ вкрай обмежені. Тому дуже важливо поступово розширювати її кругозір, знайомити з різними предметами і явищами, привчати до нових явищ обережно, не перевантажуючи кількістю вражень. Особливий підхід потрібен до дитини, у якій болісно виражено почуття страху. Батьки повинні дуже обережно знайомити її з предметами, яких вона боїться, допомагати їй поступово долати свій страх

Дитина з дитячим церебральним паралічем повинна жити по можливості повноцінним життям, як в родині, так і в навколишньому середовищі. Ні в якому разі її не можна ізолювати.

Необхідно правильно організувати і дотримуватися певного режиму дня. Слідкуйте за зовнішнім виглядом дитини і постійно працюйте над прищепленням їй гігієнічних навичок.

Ваші страхи, постійні сльози, переживання, сварки з приводу здоров'я дитини - це пряме ускладнення перебігу хвороби дитини. Адже вона це розуміє і теж починає турбуватися як за себе, так і за вас, а також починає зосереджуватися на хворобі, своїх власних хворобливих відчуттях.

Приймайте до уваги зусилля, активність, найменшу ініціативність дитини. Підтримуйте її наміри (якщо вони, звичайно, не суперечать здоровому глузду і цілком усвідомлені дитиною) і спроби до активних дій.

 Якщо дитина спілкується з вами, то приділяйте їй часу сповна, обіцяючи допомогти у важкій ситуації. Кожну дію при необхідності показуйте, пояснюйте словами і просіть повторити. Тільки за допомогою вправ можна закріпити навичку.

Грати люблять і дорослі, і діти. Грайте і змагатися зі своєю дитиною, і вона захоче вас обійти!

 Знати свою дитину ви повинні краще за всіх. У цьому вам допоможуть знання особливостей розвитку дитини. Так що стійка пізнавальна активність потрібна не тільки вашій дитині, але і вам.

 Враховуйте реалії , вам потрібно знати, що дитячий церебральний параліч - це досить серйозне і стійке захворювання, його наслідки долаються поступово, іноді протягом багатьох років.

 ТЕРПІННЯ, ОПТИМІЗМ, ВІРА В ДИТИНУ ТА її МОЖЛИВОСТІ, ЛЮБОВ ДО НЕЇ - ЦЕ ЇЇ ПОРЯТУНОК І ЗЦІЛЕННЯ. А ЩЕ ПАМ'ЯТАЙТЕ, ДОРОГІ МАМИ, ЩО ВАШЕ ВЛАСНЕ ЗДОРОВ'Я - ПОНАД УС, ЦЕ ОСНОВНА УМОВА, ПРИ ЯКІЙ ВИ ЗМОЖЕТЕ ВИРОСТИТИ ДИТИНУ.

 Мати, яка, дбаючи про дитину, забуває про своє власне життя і стає заручницею хвороби, виглядає втомленою і часто роздратованою. Але будь-якій дитині потрібна щаслива мати, здатна віддавати любов і тепло, а не своє здоров'я і нерви. У хворого малюка така потреба в тисячу разів вище.

Саме завдяки вам дитина увійде в це життя підготовленою, з певним багажем знань, умінь, придбає впевненість в собі. Проблема зі здоров'ям - це лише одна зі сторін особистості малюка, у нього є багато інших якостей і достоїнств, які потрібно розвивати. А потім ваша дитина, ставши дорослою,  зможе зайняти своє місце в житті, досягти певних успіхів, буде із задоволенням виконувати посильну роботу, і це дасть їй можливість вести спокійне, без емоційних конфліктів, повноцінне життя.

У дітей з ДЦП відзначаються такі порушення особистісного розвитку, як знижена мотивація до діяльності, страхи, пов'язані з пересуванням і спілкуванням, прагнення до обмеження соціальних контактів. Причиною цих порушень найчастіше є неправильне, ізніжуюче виховання хворої дитини.

Виражені труднощі соціальної адаптації сприяють формуванню таких рис особистості, як боязкість, сором'язливість, невміння постояти за свої інтереси. Це поєднується з підвищеною чутливістю, вразливістю, замкнутістю.

Важливе значення для попередження страху і розвитку таких негативних рис характеру, як невпевненість, боязкість, має виховання у дитини активності. Вона повинна обов'язково виконувати в будинку посильну роботу; її треба навчити з урахуванням  можливостей самостійно їсти, одягатися, прищепити елементарні побутові навички. Важливо, щоб дитина не тільки обслуговував себе, а й постійно мала певні обов'язки, виконання яких значимо для оточуючих, - допомогти накрити на стіл, прибрати посуд і т. д. В результаті у неї з'являється інтерес до праці, почуття радості, що вона може бути корисною старшим, впевненість в своїх силах. В ході діяльності також  розширюється кругозір дитини, розвивається її інтелект.

У процесі виховання дітей з церебральним паралічем важливу роль відіграє правильне ставлення батьків до дитини. Досвід показує, що одні батьки надмірно опікують хвору дитину, передбачають її найменші бажання, виконують будь-які вимоги і навіть примхи. Таке ставлення батьків створює грунт-для виникнення у дітей таких небажаних рис характеру, як примхливість, упертість, пасивність  і байдужість до всього що відбувається навколо.

Інші батьки, навпаки, займають  жорстку позицію у вихованні дитини з церебральним паралічем. Ці батьки вимагають від дитини виконання всіх завдань, вправ, розпоряджень, не враховуючи при цьому його рухових і мовних можливостей. Нерідко при невиконанні дитиною цих вимог вдаються до покарань. В результаті такої поведінки батьків у дітей виникають зайва плаксивість, дратівливість, підвищена збудливість, що ще більше погіршує фізичний і психічний стан.

Одні діти усвідомлюють, що у них важке захворювання, що не дозволяє їм рухатися, бігати, опановувати мовними і руховими навичками в тій мірі, в якій це роблять їхні здорові однолітки. Такі діти чітко розуміють, що їх успішний розвиток, подолання мовних і рухових труднощів знаходяться в прямій залежності від їх наполегливості. Незважаючи на фізичний дискомфорт, больові відчуття, вони охоче ходять на процедури, виконують всі рекомендації фахівців. Їх також відрізняє постійне прагнення опанувати все більш складні навички і вміння, їм властива адекватна оцінка досягнутих успіхів.

Виділяється інша група дітей, які також ясно усвідомлюють тяжкість свого захворювання, проте виявляють крайній негативізм і не прагнуть подолати свою недугу. Для включення їх в активну діяльність потрібна велика участь дорослих.

Батьки повинні вміло формувати мотиваційну сторону поведінки і інтерес до занять по оволодінню руховими і мовними навичками, іншими видами діяльності. Формування активних якостей особистості в умовах сім'ї слід починати з таких видів діяльності, як гра і елементарна праця. Включення праці в життя дитини після 3-4 років і систематичне розвиток трудових навичок позитивно позначається на всьому способі життя дитини, формує її розумові, фізичні і моральні якості.

Фізичне навантаження для таких дітей дуже важливе. При цьому не повинно бути ніяких перерв і непослідовних занять. Поетапно і наполегливо малюкові доведеться самому проходити кожну ступень. Тільки так він знайде упевненість в собі і в своїх можливостях. Завдання батьків - підтримувати цю активність і ставити нові більш складні завдання, цілі для досягнення.

 Але є ще більш важливий етап. Рідні дитини з ДЦП повинні навчитися проявляти так звану свідому безпорадність. Це спонукає дитину до самостійності і відповідальності за своїх близьких. Не можна жаліти дитину тільки тому, що вона не така, як її однолітки та показувати свою любов тільки до дитини з обмеженими можливостями, при цьому забуваючи про інших членів сім'ї.

 Так, крок за кроком, формується самостійність і життєва активна позиція дитини.

Опубликовано 2019-05-11 в 19:20