А що з вами може зробити один невдалий день?

Ідея даної статі виникла як відповідь на критику практичних психологів. Що зводиться до наступного, психологи бачать усі проблеми людини в дитинстві і тільки в дитинстві. Бо немає найбільше стереотипного твердження, що можна почути від психологів. Це усі біди з дитинства, це батьки винні, вас недолюбили, вас били. Це усе їхні сімейні сценарії та переконання. Це все вплив суспільства яке вас оточувала в дитинстві. Через це зараз ви і відчуваєте труднощі у вашому житті, це тому у вас немає чоловіка/дружини, хлопця/дівчини. Через це у вас немає нормальної роботи, житла і машини. І взагалі психолог вказав на коріння усього зла, консультація закінчена, не забудьте оплатити сеанс.

І часто це критика досить справедлива. Дійсно на людину впливає безліч факторів:

- генетичних (те що закладається, до народження, на момент розвитку плоду);

- екологічні (на психічний стан впливають також шкідливі викиди які виробляє наша цивілізація, та ж ртуть яка сприяє поширенню аутизму);

- соціально-політичіні (ви не повірите, але навіть в 21 столітті народитися в Індії в касті шудр -це найгірша доля з усіх можливих, бо тебе ставлять за не потреб, який народився для страждань. А ось в родинах касти брахмана народжується “щасливі” діти, яким буде усе життя світити сонце, соціальне сонце. І зміни будуть не скоро);

- екзистенціальні (наприклад живе собі людина, горя не знає і раптом у неї виявляють рак 3 категорії, неоперабельний і все. Жорстоко з моєї сторони? Так. Але я приводжу крані приклади, як і самі по собі екзистенційні проблеми Життя людини починає змінюватися, крім хвороби, може прийти відчай, тривога, страх, депресія, соціальна ізоляція. І це також буде впливати на психологічне здоров'я).

Тому казати/абсолютизувати що усе з дитинства, це наче відкидати безліч інших причин, знецінювати клієнта. І взагалі це все від Фрейда, якого саме час здати в музей Фрейда у Вені в якості експоната та забути як про страшний сон. Проте Фрейд та його ідеї продовжують вилазити з музею, повертатися до робочого кабінету. Чому так?

Стереотипне мислення, ригідність, не бажання визнавати очевидні досягнення сучасної науки, скажуть скептики*. Або просто звертання уваги на те, що дитинство усе ж грає роль. Чому, бо це частина вашого життя. Коли ви отримали життя і умовно кажучи набір інструментів що дозволяють упоратися з труднощами та перешкодами. Або не отримали. Це вже як у кого. Невеличкий ліричний відступ.

Коли я сів за написання цієї статті, у мене виникло бажання погортати комікс “Вбивчий жарт”. Сюжет розповідає історія, чому Джокер став Джокером. Так одну з тисяч версій, адже це фішка Джокера відсутність минулого. Але чому я згадав про цей комікс. “Вбивчий жарт” ставить запитання: “що може зробити один невдалий день з життям людини?” (Так так, заголовок статті узятий звідти). Це питання торкається таких тем як: Як ми можемо протистояти усьому жахіттю і непередбачуваністю світу, який байдужий до будь яких наших труднощів. Де немає гарантій ні в чому, оскільки повністю контролювати процес неможливо. І в певному сенсі безумство є досить таки адекватний вихід. Тож чому ми не здаємось? Чому не стаємо божевільними? Чому продовжуємо?

В певному сенсі через ті інструменти або навички які ми отримали і про які я казав вище. Через відчуття, що ми знаємо де отримати підтримку, знайти шляхи виходу із скрутного становища. Через можливість відчувати себе та бути другом самому собі.

З чим ми не народжуємось. Це набувається. Хтось це набуває за рахунок дитячого досвіду, хтось уже в дорослому віці за допомогою самостійного навчання та тренування (психотерапії). Тому в ідеалі дитинстві служить потужним стартом, щоб людини могла далі самостійно існувати в цьому світі. Ми навчаємо її, виховуємо поведінку, даємо знання про світ. Усе що нам здається потрібно перед тим як людина почне жити самостійно. В певному сенсі не можливо проігнорувати будь які події що відбуваються з нами зараз, не зазирнувши в минуле.

Тобто від людей які не мали травматичного дитинства, а мали більше любові та підтримки зі сторони батьків, оточення. Я би скоріше очікував більш розвинену здатність до пристосування до зовнішніх факторів (про які велось вище). Це не означає що з цими людьми не трапляються нещастя. Ні, щасливе дитинство не дає взагалі гарантій про те, що з вами не станеться щось поганого. Або що у вас ніколи не буде вад в розвитку. Скоріше ви зможете з більшої вірогідністю впоратися з цією ситуацію. Навіть якщо ця ситуація може завершитись вашою смертю.

То, чи можна сказати, що усі коріння з дитинства? Частково так. Негативний досвід звузить ваш потенціал, накладуть шори на психологічний зір Але з моменту вашої дорослості визначальним будуть залишатися слова до яких буде додаватися приставка “само”. Ці слова допомагають пережити дуже невдалий день. Психолог може лише створити умови для зняття шор та випробовування використання слів з приставкою “само”.

* і в чомусь таки будуть мати рацію

Опубликовано 2020-08-03 в 08:15:54