Як впоратися з екзистенційною тривогою? або хоча б послабити вплив цих думок

Ніякі заспокійливі та розслабляючі техніки НЕ допоможуть, зразу попереджу, як і різного виду вмовляння по типу "ще молода/молодий", "все буде в порядку" і таке інше. Це не працює. Досвід.
А що ж допоможе?
ПРИЙНЯТТЯ
Прийняття самого факту смерті
А це можливо лише!!!, якщо подивитися самому страху в ОЧІ - в його лякаючі і здоровезні ОЧИСЬКА. Інакше може так статись, що будете рабом/рабинею страху все своє життя. Поганий варіант. Але й таке буває.
Такий от езистенційний! вибір. Або я ПЕРЕМОЖУ страх, або страх - мене.
Третього варіанту НЕ існує.

Тому, що я можу запропонувати? Краще за все пройти хоча б кілька сеансів психотерапії, звісно що за згодою батьків, бо Ви - неповнолітня/неповнолітній.
Так буде легше пройти увесь процес прийняття.

Якщо ж не наважуєтесь (знову ж таки через свій страх, який поки що!!! ГОСПОДАР у Вашому домі), то така вправа. Складна, так, і стресова, але дуже ефективна.
Уявіть, що все вже ВІДБУЛОСЯ. Ви померли. Остаточно.
Тепер переживіть увесь ЖАХ цього факту - і на емоційному, і на тілесному рівні.
Якщо буде трусить - хай трусить, якщо буде паморочиться в голові - хай паморочиться і тіке інше. Дозвольте цьому всьому відбуватись - СТІЛЬКИ часу, скільки воно буде тривати. 5-10 чи 20-30 хвилин, значення не має.
Але!!! заявляю це з повною відповідальністю, бо САМ проходив через це, через певний час, і до речі не дуже довгий, страх почне ВЩУХАТИ, зменшуватись, повільно-потроху, але так і буде. І через якийсь строк, як правило НЕ більше 30 хвилин, його вже НЕ БУДЕ. Зовсім.
Звісно, ця практика для людей, здатних на вчинок. І наважуватись на неї або ні - суто Ваш вибір. Але вона дуже дієва.

Головне тільки, щоб серце було здорове. Воно у Вас здорове?

Доброго ранку!

екзистенційна тривога. я думаю про смерть. мені страшно розуміти що я помру. я не розумію як це і мене це тривожить.

Хочу Вас підтримати. Зустріч із страхом смерті, тобто реальним завершенням земного існування, дійсно, лякає людей, причому незалежно від віку.

Цей страх , як Ви правильно зазначили, екзистенційної природи. А в умовах війни він ще, безперечно, підсилюється і підкріплюється наявними трагічними подіями та прикладами.

Скажіть, будь ласка, наскільки далеко Ви проживаєте від зони бойових дій?
Хто поруч з Вами?
Чи є хтось із близьких людей, з ким можна поділитись своїми переживаннями?
До речі, звернутись безпосередньо до психолога, згідно Законодавства України, можуть діти, починаючи з 15 років(!)

мене хвилює що це заважає мені жити зараз. це те чого я не знаю і не можу розуміти тому це настільки тривожно.

Саме так - страх, коли набирає силу, то починає заважати жити. Водночас, як не дивно, явище кінцівки життя спонукає людину замислитись над ЦІННІСТЮ цього самого життя. Чим ти його наповниш? Як проживеш? Чи вдасться тобі реалізуватись? Зробити щось добре і світле?..

На фоні Ваших переживань, чи приходять до Вас такі думки?
З чого складається Ваша буденність?
Чи є мрії і задуми на майбутнє?
Як складаються взаємини з оточуючими?

Вітаю Вас. Я чую, наскільки сильно цей стан виснажує Вас зараз, і наскільки самотньо Ви можете почуватися в цьому страху. Те, що Ви описуєте — відчуття затиснутості в тілі, дереалізація та неможливість висловити емоції — є захисною реакцією Вашої психіки на дуже сильний стрес. Коли мозок стикається з ідеєю, яку він не може осягнути (нескінченність або небуття), він іноді «вимикає» почуття, щоб захиститися від перевантаження.

Як фахівець, я хочу допомогти Вам подивитися на цей стан не як на вирок, а як на складний етап, з яким можна працювати.

Що важливо розуміти про Ваш стан
Природа страху. Ви абсолютно праві: страх смерті — це базовий інстинкт самозбереження. Він закладений у нас природою, щоб ми уникали небезпеки. Проблема виникає тоді, коли цей «датчик безпеки» стає занадто чутливим і починає реагувати не на реальну загрозу, а на саму думку про неї.

Дереалізація — це щит. Те, що світ здається нереальним, — це спосіб Вашого розуму створити дистанцію між Вами та тривогою. Це неприємно, але це не означає, що Ви втрачаєте глузд. Це ознака того, що Ваша нервова система перевтомлена.

Чому не допомагають заспокійливі. Коли тривога має екзистенційний характер (питання сенсу, життя і смерті), самі лише препарати часто лише «приглушують» симптоми, але не заспокоюють розум, який шукає відповіді.

Кроки, які можуть допомогти зараз
Я пропоную Вам кілька технік, щоб почати повертати собі контроль над теперішнім моментом:

Повернення в тіло (Заземлення). Оскільки Ви відчуваєте «затиснутість», важливо м’яко розблокувати тіло. Спробуйте техніку «Прогріву»: сильно розітріть долоні одна об одну, поки вони не стануть гарячими, і прикладіть їх до грудей (там, де відчуваєте страх). Дихайте повільно, фокусуючись лише на теплі рук.

Парадоксальний дозвіл. Ви дуже хочете, щоб ці думки покинули Вас, і саме цей опір посилює тривогу. Спробуйте сказати собі: «Зараз мені страшно, і це нормально для людини. Я дозволяю цьому страху просто бути поруч, але я не зобов'язана розгадувати таємницю смерті прямо зараз».

Фокус на «Тут і Тепер». Смерть — це те, що буде колись (у далекому майбутньому), а тривога відбувається зараз. Кожного разу, коли думка летить у майбутнє, повертайте її до фізичних відчуттів: «Який смак у чаю? Яка на дотик тканина мого одягу?».

Ви згадали, що п'єте заспокійливі, але вони не приносять полегшення. Можливо, варто обговорити з лікарем зміну схеми лікування або додати психотерапевтичну підтримку, яка працює саме з екзистенційними питаннями та ПТСР (якщо був травматичний досвід).

Скажіть, чи траплялося щось останнім часом, що могло спровокувати таке загострення цих думок, чи вони з'явилися поступово? Це допоможе нам краще зрозуміти корінь Вашого стану.

Те, що ти описуєш, схоже на поєднання сильної екзистенційної тривоги та реакції нервової системи на хронічне перевантаження. Важливий момент: це не “ти зламалась” і не “ти така назавжди”, це стан, у якому психіка і тіло зараз працюють у режимі постійної загрози.

Страх смерті сам по собі є нормальним для людини. Це базова екзистенційна тема, яку психіка не може “вирішити” логікою, бо це не логічне питання. Але в нормі він не займає весь простір життя. Коли ж тривога стає хронічною, вона перестає бути думкою і стає станом тіла: напруга, дереалізація, емоційне “оніміння”, складність відчувати радість або сльози. Це вже не про філософію, а про нервову систему в режимі гіперактивації.

Дереалізація і відчуття “ніби я не тут” часто виникають як захисний механізм, коли напруга надто висока. Це спосіб психіки зменшити інтенсивність переживання, коли “занадто страшно бути повністю в контакті з реальністю”. Це неприємно, але саме по собі не небезпечно.

Те, що ти зараз не можеш плакати чи радіти, теж дуже типово для тривалого стресу. Емоційна система ніби “приглушується”, щоб витримати перевантаження. Це не втрата здатності відчувати, а тимчасове блокування доступу до емоцій.

Важливий момент про заспокійливі: якщо ти регулярно їх приймаєш і все одно не відчуваєш полегшення, це сигнал, що проблема не тільки в рівні тривоги, а в тому, як вона організована в психіці і тілі. Медикаменти можуть знижувати інтенсивність, але вони не розплутують сам механізм страху і не повертають відчуття безпеки.

Те, що ти описуєш як “страх у серці” і постійне відчуття загрози, дуже схоже на стан, де нервова система застрягла в режимі “небезпека є завжди”. У такому стані думки про смерть стають не просто думками, а тригерами, які запускають тілесну паніку.

Зараз найважливіше — не намагатися силою “прибрати думки”. Це зазвичай тільки підсилює їх. Психіка не перестає думати про щось тому, що їй забороняють. Вона заспокоюється, коли з’являється відчуття опори в тілі і поступове повернення до безпечних станів.

Але те, що ти описуєш — дереалізація, тілесна напруга, емоційне оніміння і страх смерті, який не відпускає — це вже рівень, з яким варто працювати не самостійно.

Я б дуже рекомендував тобі звернутися в терапію, бажано до спеціаліста, який працює з тривожними станами, панічними реакціями або тілесно-орієнтованим підходом. Тут важливо не залишатися з цим наодинці.

Якщо хочеш, ти можеш записатися до мене на консультацію. Ми зможемо розібрати, як саме формується цей страх у твоїй системі, чому він не відпускає, і як поступово повернути відчуття безпеки в тіло і свідомість без боротьби з собою.