Добрий день. Мене звати Вероніка, мені 24. Ніколи на мене не звертали уваги хлопці, майже ніколи не підходили знайомитися ні в школі, ні в університеті, ні зараз, коли вже працюю на роботі. До 24 років ніколи навіть не була на побаченні, про більш близьке спілкування і мови немає. Тому коли виповнилось 24 роки вирішила зареєструватися на сайті знайомств сходила на 2 побачення, але після нього один з хлопці більше не запрошував на друге побачення, а інший просто продовжує переписку у суто дружньому тоні і теж не кличе на друге побачення, тому розумію, що йому я також не цікава і він просто хоче з кимось спілкуватися. Зовнішність у мене звичайна, середня, але ж і такі дівчата знаходять собі пари. Дуже переживаю з приводу відсутності стосунків. Відчуваю наче я невидима для чоловіків. Не знаю, як діяти і що я роблю не так.
Нравится: 1 из 1
Что означают эти оценки?
Оценки вопросов
Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.
Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.
Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.
У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.
Доброго вечора, Вероніка. Розкажіть, будь ласка, більше про себе. Ви любите великі шумні компанії, чи навпаки - почуваєте себе в них незручно. Наскільки Ви комунікабельна людина? Екстраверт або інтроверт?
Як було в школі, в університеті, як зараз?
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 389421 для Віталій Вікторович
Коли навчалась в школі та університеті мала соціальну фобію, за останні 2 роки вдалося трохи її подолати самостійно, але все одно я інтроверт і не люблю шумні компанії. Що б ви мені порадили? Як діяти, щоб стосунки з'явилися в моєму житті?
Це зовсім не означає, що для Вас стосункі неможливі, але дає розуміння, чому для Вас набагато складніше знайомитися і розвивати стосунки. Докорінно ламати і змінювати себе неймовірно важко, та й непотрібно. Насправді у інтровертів є свої переваги і сильні сторони. І ці сильні сторони важливо усвідомити і посилювати. При цьому також усвідомлювати і м'яко корегувати те, що заважає Вам жити. Дуже м'яко, ніжно, але в той же час упорно і послідовно.
У Вас був досвід роботи з психологом?
Доброго ранку Вероніко!
Для молодої дівчини хотіти подобатися чоловікам - природньо. І це, зазвичай, стає стимулом для появи стосунків. Але, якщо дівчина занадто переживає з цього приводу, все складається з точністю навпаки. Адже, чоловіки по своїй суті мисливці і їм цікаво лише тоді, коли потрібно докласти зусилля, щоб жінці сподобатися. А якщо вони відчувають, що жінка сама одразу "іде в руки", тобто, її не потрібно завойовувати, у таких випадках, навіть найкрасивіша дівчина у світі, одразу для них втрачає свою привабливість.
Отже, причина не в зовнішності і, навіть, як на мене, не в тому, що Ви інтроверт - люди всі різні, і від цього стають лише ще більш цікавими. Швидше за все, причину потрібно шукати глибшу.
От Ви пишете:
"Коли навчалась в школі та університеті мала соціальну фобію, за останні 2 роки вдалося трохи її подолати самостійно, але все одно я інтроверт і не люблю шумні компанії"
Я правильно зрозуміла, Ви в дитинстві були дуже сором'язливою і боялися всіх стосунків? Чи були у Вас подруги?
Як Ви з дитинства ставилися до себе? Чи вважали себе цікавою людиною?
Чи відчували Ви підтримку в дитинстві з боку батьків? І чи поруч з ними відчували себе захищеною та найулюбленішою та найгарнішою?
Доброго дня
Не обовʼязково ви робити щось не так. Те що ви робите зусилля це важливо. Інша справа що є сенс продумати ваші очікування - не обовʼязково там де ви знаходиться є партнери з якими вам буде цікаво.
Інша справа що ви описуєте все наче з позиції обʼєкта - чоловіки не цікавляться вами, не помічаєте. А що скажете ви про хлопців які були на побаченні? Чи вони якось запамʼятались вам? Що в них були для вас?
Можливо мені тільки здається чи ви готові заради стосунків погодитись на перший ліпший варіант ?
Доброго дня. По-перше, давайте приберемо формулювання "я невидима для чоловіків". Ця фраза одразу ставить вас у позицію людини, з якою "щось не так". Насправді у вас просто поки що мало досвіду знайомств і це різні речі.
У вас дуже розвинена рефлексія,ви добре описуєте, що з вами відбувається.
Але я бачу ще одну деталь, ви одразу поставили дуже високу планку ніби знайомство має швидко привести до стосунків. Через це кожна зустріч починає виглядати як кастинг. Краще трохи знизити очікування і дозволити собі просто знайомитися без надриву, маленькими кроками.
За соціальною тривогою стоїть нестача емоційної підтримки в дитинстві, важливо поступово формувати досвід безпечних стосунків через підтримуюче спілкування, терапію, тілесні та емоційні практики. Це поступово змінює відчуття себе у контакті з людьми.Це добре опрацьовуються в особистій терапії. Коли з’являється більше внутрішньої опори, знайомитися стає значно легше.
Проблема, як на мене, вирішується з протилежного боку. Що це означає? - давайте розберермось.
У Вас спостерігається занадто сильна фиксація на бажанні мати стосунки. При цьому має значення, які саме стосунки - роматичні, роматичні з інтимом, подружні.
У будь-яких стосунках, що прийнято називати ЗДОРОВИМИ, потрібно, аби партнери були СОБОЮ. Тобто з тією чи іншою мірою упевненості в собі, змогою почуватись в контакті вільно, висловлювати свої думки і виражати без остраху власні почуття. На скільки б з можливих 10 балів Ви б оцінили наявність позначених якостей у себе?
Ще хочу спитати, що хлопці/чоловіки прагнуть відчути поряд із дівчиною? Що для них має значення?
А що для Вас важливо у хлопцях та чоловіках? Чого Ви очікуєте від них?
Ці питання, вважаю, допоможуть побачити фокус спрямування Ваших пошуків щодо здійснення бажання про стосунки.
Кроки умовно наступні.
Перший - пізнати себе. Розвивати упевненість в собі.
Другий - заводити знайомства і дружнє спілкування. Набувати досвіду розкутого спілкування.
Третій - у співпраці з психологом розкрити та усвідомити власну МОДЕЛЬ ПОБУДОВИ БЛИЗЬКОСТІ. Вона у Вас обов'язково є, проте, на жаль, за певних причин не спрацьовує.
↩ Реакція на відповідь № 389432 для Олександр Римович
Добрий день! Ні, я не готова погодитися на будь-які стосунки, лиш би вони були. Щодо хлопців на побачені, то не можу сказати, що відчула симпатію до котрогось із них. В переписці здалися приємними людьми, тому захотілося сходити на побачення з ними. Але звісно переписка це одне, а побачення в реальності зовсім інше.
Як ви для себе бачте тоді критерії для вибору партнера ?
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 389434 для Світлана Володимирівна
Дякую за відповідь! Тобто варто звернутися до психолога?
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 389431 для Алла Григорівна
Так з дитинства було важко знайомитися з новими людьми, були лише 1-2 подруги зазвичай. З одного боку було бажання стати помітною, проявляти себе, а з іншого дуже цього боялася. Щодо батьків, то мама робила великий акцент на навчанні, інші сфери вважала не важливими. Любила критикувати, хотіла завжди, щоб я була сильною, злилася, коли я проявляла слабкість.
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 389426 для Віталій Вікторович
Було декілька консультацій з психологом декілька років тому з приводу моєї соціофобії.
Павел Леонидович Басанский
психолог
Київ·
Психолог больше не активен на сайте
Добрий день, Вероніка!
цитата:
Щодо хлопців на побачені, то не можу сказати, що відчула симпатію до котрогось із них
І як Ви вважаєте, хлопці це не відчули?! Це риторичне питання. Відсутність симпатії відчувається. Завжди. Це не сховаєш. А навіщо тоді їм до Вас потім писати або дзвонити?
Але головна!!! причина в іншому, а саме:
цитата:
Коли навчалась в школі та університеті мала соціальну фобію
Страх соціального контракту є тою головною перешкодою. Долається ж він лише!!! на психотерапії з психологом, не самостійно.
А причина фобії, яка проявлялася з дитинства:
цитата:
Так з дитинства було важко знайомитися з новими людьми, були лише 1-2 подруги зазвичай
була, як і в більшості людей в:
цитата:
З одного боку було бажання стати помітною, проявляти себе, а з іншого дуже цього боялася. Щодо батьків, то мама робила великий акцент на навчанні, інші сфери вважала не важливими. Любила критикувати, хотіла завжди, щоб я була сильною, злилася, коли я проявляла слабкість
тих психологічних травмах, які нанесла Вам мати своїм зверхнім та токсичним ставленням по нарцисичному типу. З цим і треба буде працювати на психотерапії.
Яким був Ваш досвід роботи з психологом, як Ви себе почували при акцентуванні уваги на Вашому внутрішньому світі? Декілька консультацій, тобто затронули верхівку айсбергу, а що зупинило працювати далі глибше?
У багатьох людей, особливо інтровертів, виникає внутрішній спротив, чим глибше Ви разом з психологом занурюєтесь у витоки Вашіх внутрішніх проблем, думок, переживань. Це природньо, все добре, просто важливо усвідомити що відбувається і наважитись рухатись далі
Дякую за відповідь. Звернення до психолога може бути хорошою ідеєю.У терапії можна спокійно пропрацювати дитячи травми, тривогу, самооцінку і навички спілкування.
Терапія допомагає підсвітити сліпі зони, ті моменти, які самій людині важко помітити. І поступово змінити звичні моделі поведінки у стосунках.
Сьогодні ви доросла людина, і у вас є можливість впливати на своє життя, щоб навчитися почуватися впевненіше у спілкуванні та будувати ті стосунки, які вам підходять.
↩ Реакція на відповідь № 389459 для Віталій Вікторович
Я тоді була ще студенткою і не було змоги оплачувати, і можливо, також не було розуміння , що це допоможе, мене в цьому не підтримували рідні, тому припинила консультації. А потім через деякий час спробувала групову терапію і це було дуже дискомортно для мене, тому припинила.
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 389441 для Володимир Анатолійович
Чи варто зараз продовжувати заводити знайомства, чи спочатку попрацювати над собою та своєю впевненістю?
Так, розумію, дуже багато бар'єрів, які важко подолати. Серед них і фінансова складова при довготривалій терапії, відсутність довіри до людей взагалі і зокрема до психолога, невпевненість що допоможе, відсутність розуміння і підтримки з боку рідних, та інші підсвідомі причини ...
Щодо групової терапії, уявляю як Вам було. Це може мати місце на більш пізніших етапах терапії. Але для Вас прям так одразу, це швидше "шокова терапія"
Добрий день!
Можливо, однією з причин вашої проблеми є власна емоційна закритість та психологічні травми, отримані ще в дитинстві. Чоловік потребує жіночої емоційності. Так він відновлює контакт зі своєю жіночою складовою чоловічої психіки, легалізує свої емоції.
Розумом ви хочете тепла та любові, але ваше несвідоме кричить: «Стій! Там небезпечно», бо підсвідомість керується принципом безпеки й задоволення, тому стосунки для вас - місце болю та небезпеки. Ймовірно, в дитинстві модель любові була саме такою - складною, нестабільною.
Зараз ви прагнете відтворити знайомий стан - бути покинутою, непоміченою. Ви інтуїтивно «зчитуєте» таких чоловіків і намагаєтеся через них прожити свою дитячу травму.
Що робити?
Відповідаю: розбиратися в собі, відмовлятися від звичних життєвих сценаріїв, працювати зі своїми обмежувальними переконаннями, бути цікавою насамперед для себе.
«Що б ви мені порадили? Як діяти, щоб стосунки з'явилися в моєму житті?»
В першу чергу- бути готовою до них. Бути готовою йти в близькість ( це не про тіло, хоча, й про нього), розкриватися в достатній мірі, дозволити собі помилятися, обирати, а не тільки бути обраною, довіряти людям.
На мою думку, в цьому й питання. Якщо я правильно зрозуміла, ви маєте не зовсім прості відносини з мамою. А що на рахунок батька?
Це дві найважливіші людині в вашому житті, відносини з якими впливають на ваше ставлення до оточуючих та спосіб взаємодії з ним.
Тому, вважаю тему батьків « важливою для вирішення вашого запиту.
«Відчуваю наче я невидима для чоловіків. Не знаю, як діяти і що я роблю не так»
А коли чоловіки невидимі для вас? Або, яких чоловіків ви не бачите?
( як мама ставиться до батька? Як ви бачите свого батька?)
Я б не була так категорична на рахунок того, що ви щось робите « не так». Можливо, все « так@, але просто ще не час, можливо, ваш чоловік ще в « дорозі «.
Підсумовуючи скажу, що соціофобія ( це діагноз?) має суттєву вагу у вашому питанні.На рахунок « вдалося подолати самостійно «, маю великі сумніви: дискомфорт на груповій терапії- тому підтвердження. Доречі, це дуже хороший формат для цієї фобії.
Наявність такої фобії +інтровертність є гарантією труднощів у побудові будь-яких соціальних стосунків. Тому, для досягнення вашої мети необхідна терапія ( ідеально- групова + індивідуальна).
Дякую за відповіді на мої питання.
Ви пишете "мама робила великий акцент на навчанні, інші сфери вважала не важливими. Любила критикувати, хотіла завжди, щоб я була сильною, злилася, коли я проявляла слабкість"
На мою думку, всі Ваші теперішні проблеми "родом з дитинства".
Маленька дитина сприймає себе лише через призму ставлення до неї її батьків і, особливо, мами. Якщо мама постійно критикує дитину, постійно емоційно закрита, не приймає дитину такою, якою її створила природа - така дитина сприймає мамині слова як істину і починає себе знецінювати, вважати не такою і недостойною любові оточуючих. Так формується занижена самооцінка, яка залишається навіть, коли дитина дорослішає. Така дівчина стає дуже невпевненою в собі, намагається триматися подалі від шумних компаній, бо вважає себе неправильною, не такою як всі. На мою думку, Ваша інтровертність може бути наносною, а не природньою і викликаною саме заниженою самооцінкою.
Окрім того, хотілося б більше знати про Ваші стосунки з батьком
Я правильно зрозуміла, Вас виховувала мама без батька?
↩ Реакція на відповідь № 389486 для Алла Григорівна
Батьки розлучені, у мене є вітчим. З батьком дуже рідко спілкуюся. З вітчимом в нормальних стосунках, але ми не близькі, щоб я ділилася своїми думками чи переживаннями з ним.
Ірина Леонідівна Рябцова
психолог
Одеса·
Психолог больше не активен на сайте
Доброго дня, Вероніко!
Відгукнувся ваш допис, тому спробую відповісти.
Ви переживаєте через відсутність близьких стосунків з хлопцями. А як взагалі у вас справи зі стосунками з людьми? Чи є подруги, друзі? Які є хобі? Питаю, тому що ви пишите, що наче невидими для чоловіків. А інші люди, як вам здається, вас бачать?
І чи бачите ви себе? Спробуйте для себе, краще письмово, описати, яка ви. Зовнішність, характер, що ви любите. Тільки намагайтеся уникати таких словосполучень як "середня зовнішність", "така як всі". Спробуйте в цьому опису знайти та підкреслити свою унікальність, вона в вас точно є, бо вона є в кожній людині.
Ця маленька вправа може допомогти побачити себе. А це, у свою чергу, сприяє здоровій самооцінці. Від якої залежить будування стосунків.
Щодо побачень, теж цікаво, чи подобається вам на них ходити? Які емоції виникають?
Те, що ви цікавитесь собою, говорить про те, що у вас вже є все, щоб побудувати стосунки, про які ви мрієте. Допомогти в цьому може робота з психологом, яка будуватиметься на знайомстві з собою, у першу чергу, укріпленні самоцінності та надасть сміливості діяти у потрібному саме для вас напрямку.
Дякую за відповідь.
Завдяки відповіді я лише впевнилася в своїх припущеннях.
Батько - це перший чоловік в житті дівчинки. І лише батько може дати дівчинці відчуття захищеності та відчуття того, що вона в очах батька ( а отже, чоловіка) сама найкраща, найчарівніша, найкрасивіша. Тобто, саме гарні стосунки з батьком формують у дівчинки почуття впевненості в собі. А отже те, що дає дівчині в дорослому віці можливість триматися з чоловіками правильно, з гідністю, без зайвого очікування любові та тепла від чоловіків.
Адже, чоловіки - це не батько і ніколи дати дівчині того, що не додав батько, не зможуть.
Кожна людина, найперше, від народження ідентифікує себе з батьками. Це як дві половинки, з яких складається дитина. І якщо зі стосунками щось не так, дитина ніколи не звинувачує дорослих, а автоматично всю провину перебирає на себе: не така, негарна, неправильна... Що з віком глибоко вкорінюються і зовні може виглядати як надмірна сором'язливість, як невіра в себе, як страх перебувати в галасливих компаніях, як потреба бути комусь потрібною, намагання бути "гарною дівчинкою", щоб відчути до себе любов тих самих чоловіків....
Це та сама ідентифікація себе, яку одразу відчувають оточуючі...
Реагують не стільки на зовнішність, слова, поведінку, скільки, відчувають, на скільки дівчина задоволена собою, на скільки приймає себе з усіма своїми вадами та недоліками... І реагують, відповідно тому, як дівчина сприймає сама себе.
А тепер спробуйте чесно сказати: як Ви сприймаєте себе? Чи задоволені собою, своєю зовнішністю та поведінкою? Чи задоволені своїм життям? Чи вмієте пробачати свої помилки?
Якщо ця тема зараз викликає сильні переживання, тривогу та впливає на самооцінку, з цим варто працювати в терапії. У процесі можна розібрати, як формується відчуття “невидимості”, що відбувається в контакті з іншими та як це змінити на більш реалістичне і підтримуюче сприйняття себе.
Якщо хочеш, можеш записатися до мене на консультацію ми спокійно розберемо твою ситуацію і знайдемо, що саме заважає будувати бажані стосунки.
