Upsihologa Logo
У психолога Украинские психологи
Прямой эфир:
Алла Григорівна Веленко
Алла Григорівна Веленко 2 часа тому: «Доброго вечора. Згодна з колегою. Тому починаю одразу з того, що, як на мене, може допомогти зосередитися на основному у Вашому запиті. Ви пишете "Я замечаю у себя паттерны скрыт»
Валентина Михайловна Жемчужникова
Валентина Михайловна Жемчужникова 4 часа тому: «Что для себя вы бы хотели в данной ситуации? Есть ли у вас свое жилье, поддержка чья-то, помощь? Послеродовая депрессия это вам поставили диагноз и вы принимаете АД?»
Володимир Анатолійович Тарасенко
Володимир Анатолійович Тарасенко 5 часов тому: «Здравствуйте! цитата: «Нужна помощь» Если заметили, я убрал из названия темы первую часть. Мне показалось, что она существенно ограничивает возможность получения качественной пом»
Вопрос от: nik2d8 Возраст: 26

Відчуваю свою провину в смерті мами

Два дні тому померла моя мама від інсульту, їй було всього 64 роки.
Я відчуваю страшенну провину за те, як часто поводилася з нею. Мама була схильна дуже за мене переживати, вона робила для мене все. Останні 2 роки мене почало все страшенно дратувати, що у мене ніби немає свого життя, що я живу за маминими вказівками. Я визнаю, що я абсолютно непристосована до життя, лінива людина, до того ж залежна від телефона людина. Одночасно з цим у мене повністю зіпсувався графік сну, а ми з мамою спали в одній кімнаті, то її мої нічні блукання дуже нервували.
Ми сварилися дуже часто, потім мирилися, я могла висловлювати їй своє невдоволення життям, часто з претензією до неї.
Приблизно за місяць до смерті я знову жалілася мамі на життя, я не мала наміру її в тому звинувачувати, але вона це сприйняла саме так, і сказала мені " Ти дуже поспішаєш вигнати мене на той світ, дай мені ще хоч трохи тут побути "
Я одразу перед нею почала вибачатися, сказала, що мені страшно, що вона так сприйняла мої слова, що я такого не хотіла.
Але я могла про себе дуже сильно злитися на маму, цього року помер один з наших песиків, і я могла звинувачувати маму в його смерті (також подумки).
Одного разу я відмовилася зіграти на піаніно її улюблену мелодію, натомість грала інше.
І тепер я все це згадую, і мені не по собі. Я хотіла самостійності, але не так, не такою ціною.
...
Что означают эти оценки?

Оценки вопросов

Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.

Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.

Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.

У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.

Ответы психологов

Лучший ответ
Дуже співчуваю Вам, втратити маму, і вашому віці, і в її - дуже, дуже рано.
"Не такою ціною"- знаєте, як то кажуть, "не варто брати на себе функції Бога" , адже смерть від інсульту- це ЗОВСІМ не може залежати від Вас.
Це залежить від генетики, від того, як ваша мама ставилась до свого здоров'я, чи дослуховувалась якихось порад фахівців щодо харчування, які хвороби мала, як сприймала події свого життя на емоційному рівні- але ТОЧНО не від Вас, людини, яка з'явилась в її житті тільки 26 років тому.
Ваша мама сама будувала своє Життя, і його закінчення- результат тільки її шляху і її виборів на цьому шляху, ну і випадковість/"доля"/"божа воля"- хто вже в що вірить.
Ваше прагнення самостійності- абсолютно нормальне, мало того, еволюційно закріплене, біологічно обґрунтоване.
Роздратування виникає ТІЛЬКИ тоді, коли людина відчуває порушення своїх кордонів. І знов таки, це еволюційно вивірена емоційно-тілесна реакція. Природою запрограмовані певні реакції тіла (гормональної та нервової системи, м'язів) на "вторгнення на територію".
Можливо, між мамою і Вами не було можливості, чи не вистачило певних умінь, або часу, щоб розібратися з тим, що між вами відбувалось, і що з того, що відбувалось є природним, а що варто змінити.
Дуже шкода, що саме так сталося, що вже немає можливості щось змінити...
Але. Є можливість для себе розібратися в тих процесах, які відбувались між Вами.
Адже в кожної з вас є своя доля відповідальності за ваші слова і вчинки. НЕ МОЖЕ всю відповідальність нести хтось один. А Ви зараз намагаєтесь нести на собі не тільки свою відповідальність, але й мамину.
Наприклад, щодо мелодії- Ви маєте Право на свої вибори взагалі в будь якій сфері свого життя. І вибір музики НІКОМУ не може принести шкоди- людина, яка грає , сама обирає мелодію, за своїм настроєм. Інша людина може слухати і насолоджуватись. Або навчитись грати- і самостійно обирати, що буде грати. І той момент, що Ви тут відчуваєте провину, може казати про певну нав'язану Вам провину, ніби чужі бажання важливіші, ніж ваші , а якщо Ви обираєте Своє- то це "негарно ".
Ваші стосунки з мамою були непростими. І Ви можете розібратися з ними навіть зараз, щоб не нести тягар того, що не є вашим, в своє майбутнє.
Те, що Вам самій не подобається у вашому житті, завжди можна змінити, головне, щоб це було справді ваш намір, а не бажання "компенсувати" ті тривоги, які були у мами щодо Вас.
Ваше життя- ваші цінності, ваші правила.
Обрати їх можна аналізуючи те, що Ви бачили і від мами, і від інших, і в книгах/фільмах. Головне, щоб Ви відчували -я хочу, щоб в моєму житті було саме так.
Тримайтеся.
Як би тісно ми не були пов'язані з батьками, але шлях вашої мами почався задовго до вашого народження, і порівняно з Вами вона мала набагато більше досвіду, щоб самій нести відповідальність і за свої переживання, і за своє здоров'я і за те, як вона розуміє ваші стосунки і як реагує на ваші слова.
Мария Радченко — психолог
Мария Радченко психолог
Дніпро ·
Доброго вечора.

Співчуваю Вашій втраті.
Самостійність у Вас би все одно рано чи пізно настала, бо батьки не вічні, та і Ви усвідомлюєте, що не все у Вашому способі життя Вам подобається. Втім, схоже на те, що Ви підсвідомо пов'язуєте своє бажання незалежності від мами з її смертю, наче це Ви її "прирекли", навіть якщо це не так. Це може бути магічне мислення як захисний механізм, щоб пояснити собі, чому Ви відчуваєте тривогу та провину після маминої смерті. До того ж, відносини у Вас були складні, можливо навіть співзалежні, а це умова, за якої горе переживається важче. Важливо не залишатись на одинці зі своєю втратою і звертатись по підтримку близьких та професійну допомогу психолога.
Дополнение от автора вопроса ·

↩ Реакція на відповідь № 386272 для Марія Радченко

Дякую Вам за відповідь! Я знаю, що я дуже непристосована до життя людина, я відчуваю себе винною в тому, що не маючи якихось суттєвих хатніх обов'язків (я звикла, що все для мене робила мама, я мала тільки працювати на своїй роботі), я дуже намагалася довести їй свою думку там, де це було абсолютно неважливо, і цим дуже ображала її. Вона не мала через мене достатньо сну, вона мені часто говорила, "ти не хочеш, щоб я довше пожила". А там, де я на думку мами могла показати свою дорослість та самостійність (наприклад, зварити поїсти або ще щось), то я не хотіла їй допомогти, бо мама все ж зробить сама.
Дополнение от автора вопроса ·

↩ Реакція на відповідь № 386274 для Наталия Горская

Дуже дякую Вам за відповідь! Я вважаю, що скоротила їй життя своїми вічними скаргами, через наші сварки, що вона через мене мала недостатньо сну. Вона іноді казала мені, що зараз і так війна, а ти мене виводиш.
Дополнение от автора вопроса ·
Вона була найкращою мамою і дуже сильно мене любила, завжди турбувалася про мене. Я відчуваю провину за те, що мені здавалося, що її забагато, що я користувалася нею і її добротою, не віддаючи взамін майже нічого.
Vitaliya Melnik — психолог
Vitaliya Melnik психолог
Харків ·
Добрий вечір. Я співчуваю вашій втраті.
Ви знаходитеся на етапі гострого горя, на якому, відповідно, є типовим відчувати великий спектр емоцій, провини в тому числі.
Насправді, досить часто, коли рідні звинувачують себе, коли хтось помирає із близьких. Але справжня провина може бути якщо був реальний факт/дія, який призвели до смерті.

Ви не можете скоротити/ додати життя людині, бо це компетенція Бога чи того, хто в що вірить

Я вам рекомендую звернутися в терапію, коли будете готові. І про горювання,і про вас особисто. Бо ваші відносини з мамою мали великий вплив на ваше самоусвідомлення і самостійність, якщо опиратися на історію,яку ви зазначили.
Дополнение от автора вопроса ·

↩ Реакція на відповідь № 386281 для Віталія Юріївна

Дуже дякую Вам за відповідь! Мені здається, що саме через наші часті сварки, через те, що я пізно лягала спати, висловлювала ї
Дополнение от автора вопроса ·
Дуже дякую Вам за відповідь! Мені здається, що саме через наші часті сварки, через те, що я пізно лягала спати, висловлювала їй своє невдовлення життям, вона прожила менше, аніж могла б.
Доброго ранку!
цитата:
Два дні тому померла моя мама від інсульту, їй було всього 64 роки.

Співчуваю вашій втраті. Пережити її дуже важко і навіть подеколи здається, що навіть неможливо. Однак життя продовжується, якщо проживати усі почуття, які з'являються, в тому числі і почуття провини.
Як не дивно, але воно найбільш гостре у вашому емоційному стані на фоні великого горя, спричиненого втратою. Мабуть тому є певне пояснення...
Натомість, почуття провини, якщо з ним уважно і ретельно розібратись, може з користю послужити вам у формуванні усвідомленої відповідальності за взаємини, у розвитку чуйності та уміння зважати на бажання і потреби ближнього.

цитата:
І тепер я все це згадую, і мені не по собі. Я хотіла самостійності, але не так, не такою ціною.

Розкажіть, якою ціною ХОТІЛИ, проте в реальності не могли того реалізувати?

цитата:
Вона була найкращою мамою і дуже сильно мене любила, завжди турбувалася про мене.

Це дійсно так. Ваша мама, напевно, турбувалась про вас БІЛЬШЕ, ніж про себе. Вона саме так налаштовувала своє власне буття, оберігаючи вас від зустрічі з проблемами, хатніми обов'язками, нарешті від зустрічі з відповідальним ставленням до себе і до стосунків між вами.

За подібного сценарію ваша самостійність не мала багато шансів відбутись іншим шляхом. Мама впливала на вас, а ви, в свою чергу, на неї - як могли згідно своїх почуттів на той момент. Не більше, не менше.
Тому на логічному рівні можна дійти висновку, мовляв, для реальної провини не і снує реальних підстав. Однак почуття провини, наче стійке відлуння все одно переслідує вас.

Як же бути? Як поводитись? Як зарадити собі?

Досвід підказує, що варто більш уважно прислухатись до своїх емоцій. Спробувати помічати, окрім провини, інші почуття. Наприклад, вдячність мамі за її турботу. Повагу до неї. Або сум через те, що її нема поруч з вами...

Так чи інакше на символічному рівні відхід мами у небуття різко прискорив необхідність вашого особистісного дорослішання. Самостійність та емоційна зрілість постали тепер як нагальна потреба. То чим зможете відповісти на цей виклик?
...
Vitaliya Melnik — психолог
Vitaliya Melnik психолог
Харків ·
цитата:
Мені здається, що саме через наші часті сварки, через те, що я пізно лягала спати, висловлювала їй своє невдовлення життям, вона прожила менше, аніж могла б.

Так,я вас чую. "Вам здається", напевно, це ключовий момент.
Бо ніхто з нас не знає хто і скільки має часу на життя. Ми можемо впливати на те,на що можемо впливати.

І ще одна замітка. Я не впевнена наскільки вона доречна в цій ситуації, але поділюся. Якщо би хтось контролював мій розклад дня в мої 20+ років (коли мені спати, наприклад) в мене теж було б багато невдоволення.
...
Дополнение от автора вопроса ·

↩ Реакція на відповідь № 386284 для Володимир Анатолійович

Дуже дякую Вам за відповідь! Так, мама часто казала, що жити для нас - це сенс її життя, інакше вона б не змогла. Якби мама була жива, то я просто хотіла б жити окремо від неї, щоб у мене був свій особистий простір, мені здавалося, що тоді я буду більше цінувати і любити її.
Войдите или зарегистрируйтесь, чтобы ответить.