Question by:
nik2d8
Age:
26
Відчуваю свою провину в смерті мами
Два дні тому померла моя мама від інсульту, їй було всього 64 роки.
Я відчуваю страшенну провину за те, як часто поводилася з нею. Мама була схильна дуже за мене переживати, вона робила для мене все. Останні 2 роки мене почало все страшенно дратувати, що у мене ніби немає свого життя, що я живу за маминими вказівками. Я визнаю, що я абсолютно непристосована до життя, лінива людина, до того ж залежна від телефона людина. Одночасно з цим у мене повністю зіпсувався графік сну, а ми з мамою спали в одній кімнаті, то її мої нічні блукання дуже нервували.
Ми сварилися дуже часто, потім мирилися, я могла висловлювати їй своє невдоволення життям, часто з претензією до неї.
Приблизно за місяць до смерті я знову жалілася мамі на життя, я не мала наміру її в тому звинувачувати, але вона це сприйняла саме так, і сказала мені " Ти дуже поспішаєш вигнати мене на той світ, дай мені ще хоч трохи тут побути "
Я одразу перед нею почала вибачатися, сказала, що мені страшно, що вона так сприйняла мої слова, що я такого не хотіла.
Але я могла про себе дуже сильно злитися на маму, цього року помер один з наших песиків, і я могла звинувачувати маму в його смерті (також подумки).
Одного разу я відмовилася зіграти на піаніно її улюблену мелодію, натомість грала інше.
І тепер я все це згадую, і мені не по собі. Я хотіла самостійності, але не так, не такою ціною.
Я відчуваю страшенну провину за те, як часто поводилася з нею. Мама була схильна дуже за мене переживати, вона робила для мене все. Останні 2 роки мене почало все страшенно дратувати, що у мене ніби немає свого життя, що я живу за маминими вказівками. Я визнаю, що я абсолютно непристосована до життя, лінива людина, до того ж залежна від телефона людина. Одночасно з цим у мене повністю зіпсувався графік сну, а ми з мамою спали в одній кімнаті, то її мої нічні блукання дуже нервували.
Ми сварилися дуже часто, потім мирилися, я могла висловлювати їй своє невдоволення життям, часто з претензією до неї.
Приблизно за місяць до смерті я знову жалілася мамі на життя, я не мала наміру її в тому звинувачувати, але вона це сприйняла саме так, і сказала мені " Ти дуже поспішаєш вигнати мене на той світ, дай мені ще хоч трохи тут побути "
Я одразу перед нею почала вибачатися, сказала, що мені страшно, що вона так сприйняла мої слова, що я такого не хотіла.
Але я могла про себе дуже сильно злитися на маму, цього року помер один з наших песиків, і я могла звинувачувати маму в його смерті (також подумки).
Одного разу я відмовилася зіграти на піаніно її улюблену мелодію, натомість грала інше.
І тепер я все це згадую, і мені не по собі. Я хотіла самостійності, але не так, не такою ціною.
What are these ratings?
Question Ratings
Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.
You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.
If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.
For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.
