Я ненавиджу своє обличчя

Вітаю. Маріє, скажіть, а хто навчив вас почуватися відповідальною за чужі почуття і думки?
А якщо вам самій не сподобається, як виглядає збоку ваш хлопець, чи щось ще? Чи означатиме це, що він вас обманув? Чи перестане він бути тією людиною, яка вам подобається?
Люди не закохуються в ракурс обличчя. Ми сприймаємо живу людину: її міміку, голос, погляд, характер, енергію. Тому фотографія і людина в реальному житті це не одне й те саме.
Ви пишете, що бачите інших дівчат красивими, навіть якщо вони самі так не вважають. Чому ви допускаєте, що інші можуть помилятися щодо себе, а ви ні?
Схоже, ваш внутрішній критик оцінює вас значно суворіше, ніж будь-хто інший. І з цим справді варто попрацювати разом із психологом.
Цілком можливо, що саме ваша родинка є тією особливістю, яка робить ваше обличчя неповторним. Те, що ми сприймаємо як недолік, інші нерідко бачать як родзинку.
Можливо, зараз вам важливіше не полюбити кожен свій ракурс, а дозволити собі бути живою людиною, а не ідеальною фотографією.

Маріє, Вітаю !

Насамперед хочу сказати: з того, що Ви описуєте, складається враження, що Вас турбує не стільки саме обличчя, скільки страх бути неприйнятою іншими людьми. Це дуже болісне переживання, особливо у 17 років, коли хочеться знайти своє місце серед нових людей, вступити до університету, будувати стосунки та дружбу.

Мені дуже відгукнулися Ваші слова про те, що Ви не хочете відмовлятися від своєї мрії через цей страх. Це говорить про те, що всередині Вас є сильна частина, яка хоче жити повноцінно, незважаючи на тривогу.

Зверніть увагу на одну цікаву деталь. Ви пишете, що вважаєте красивими інших дівчат, навіть якщо вони самі в собі сумніваються. Але до себе застосовуєте зовсім інші, набагато суворіші критерії. Часто ми стаємо до себе найжорсткішими критиками і бачимо недоліки там, де інші їх навіть не помічають.

Також важливо пам'ятати, що:

дзеркало, селфі, фотографії та відео показують нас по-різному;
камера може змінювати пропорції обличчя залежно від об'єктива, відстані, освітлення та ракурсу;
те, що Вам здається дуже помітним, для інших людей може бути абсолютно звичайною особливістю Вашої зовнішності.

Мене особливо зачепило те, що Ви вже три роки уникаєте фотографій. На жаль, уникнення майже завжди посилює страх. Чим довше ми уникаємо того, що нас лякає, тим більш страшним це здається.

Можна спробувати рухатися дуже маленькими кроками. Наприклад:

дозволяти собі іноді дивитися на фотографії без оцінювання себе;
помічати не лише те, що "не подобається", а й те, що подобається хоча б трохи;
поступово звикати до різних ракурсів, не змушуючи себе одразу їх полюбити. Мета зараз не полюбити, а навчитися витримувати думку: "Так, це теж я".

Ще одна річ, над якою варто замислитися. Ви дуже боїтеся, що друзі або хлопець розчаруються. Але що говорить реальність? Ваш хлопець вже сказав, що для нього важлива Ви як людина. Друзі зі школи, які бачать Вас наживо, не говорять нічого поганого про Вашу зовнішність. Тобто зараз страх набагато більший за ті факти, які є у Вашому житті.

Якщо ж Ви помічаєте, що думки про зовнішність займають дедалі більше часу, змушують уникати фотографій, зустрічей або починають заважати навчанню, спілкуванню й радості від життя, тоді було б дуже корисно звернутися до психолога. З такими переживаннями можна працювати, і вони справді піддаються корекції.

І наостанок хочу сказати одну важливу річ. Люди, які нас люблять і з якими нам добре, запам'ятовують не окремий ракурс нашого обличчя. Вони запам'ятовують посмішку, погляд, голос, манеру сміятися, характер, тепло у спілкуванні. Саме це створює цілісний образ людини.

Бажаю Вам не відмовлятися від своєї мрії про університет і нових знайомств через страх, який зараз здається дуже великим. Цілком можливо, що, зробивши перший крок назустріч новому життю, Ви поступово побачите: інші люди сприймають Вас набагато добріше, ніж Ви зараз сприймаєте себе. 🌿

Доброго дня, Марія.
«Можливо ви могли б мені щось порадити, як мені прийняти своє обличчя і яким чином я могла б стати впевненішою :(«
Думаю, зараз навряд якась « порада « допоможе вам « прийняти своє обличчя «. Бо, проблема зовсім не з ним. Ви самі навели достатньо фактів, які підтверджують це. Але, ви факти не сприймаєте. А є страх, страх бути відкинутою, бути не прийнятою друзями. І щоб якось себе заспокоїти, психіка й « підсунула « вам можливу причину для цього- ваш профіль . Мабуть, іншої причини не знайшлося.
Є в мене припущення ( така фантазія), що в підлітковому віці ( років в 13-14) ви вже стикалися з складнощами в спілкуванні з однолітками, або мали якийсь травматичний досвід ( можливо,
з дорослими), повʼязаний із зовнішністю. Тому, зараз так страшно :
«Якщо так подумає принаймні одна людина, то я не витримаю.»
Ще нічого не сталося , але тривога вже зашкалює, малюються картинки одна жахливіша за іншу. А це говорить про те, що починати працювати треба із зниження рівня тривоги, а там видно буде, чи буде вас взагалі турбувати чиясь думка про вашу зовнішність.
І працювати не самостійно, а з психологом.