Live:
Світлана Володимирівна Матюха
Світлана Володимирівна Матюха 1 hour тому: «Здравствуйте. Рассыпалась... значит хрупкая. Значит эта часть в вас все таки есть, женская, хрупкая . Но почему то эта часть вам не нравится. Не принимаете её чем-то. Может, она у»
Тетяна Штапова
Тетяна Штапова 1 hour тому: «Доброго дня. Ви вже й так багато чого робите для себе і отримуєте підтвердження, що деякі способи допомагають. Але дійсно складно дати самій собі всю любов, яку потребуєте. Люд»
Володимир Анатолійович Тарасенко
Володимир Анатолійович Тарасенко 5 hours тому: «Здравствуйте, Роман! цитата: «Утрата интереса к жизни, пустота и апатия» Примите мои слова сочувствия и поддержки! Расскажите, когда впервые почувствовали утрату интереса к жизн»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: Яна Age: 36

Як зберігати емоційний спокій та впевненість при спілкуванні з батьками

Почуваюся самотньою і засмученою від спілкування з батьками (і власними, і чоловіка). Відчуття, що мене не чують і ми говоримо аби говорити про город, капусту, борщ, сусідів, але не про те, що для мене дійсно важливо і значимо. Можу подзвонити папі, з яким місяць не говорила і він мені починає розповідати про огірки, які не проходили і так 30 хв по колу, замість того, щоб поцікавитися як мої справи.
Я завжди прагнула душевної близькості і тепла, а натомість або ігнор, або повчання. При цьому раніше я на це не так гостро реагувала як зараз. Що мені дивно, бо самій вже 36, а стала реагувати і включатися як підліток. Я відчуваю наче в мене якесь загострення дитячих травм і претензій саме зараз, хоча ще в 30 пам'ятаю свій внутрій стан піднесення і вдячності, яке щиро відчувала до своїх батьків. Скажу про себе - я заміжня і мама двох синів (7 років і 1 рік). відчуваю, що прожовжую ранитися від слів і взаємодії з батьками. Хоча і не хочу цього. Починаю всеодно думати і накручувати себе і так далі. А хочу навчитися не включатися і при цьому вибудувати більш менш здорові стосунки. Бо поки, щоб не включатися, я просто перестаю їм дзвонити і приїжджати, хоча мені видається це шлях в нікуди, бо спілкування зводиться нанівець або воно ні про що. Я також сумую від власного невміння мати ці душевні і близькі стосунки, де мене чують, підтримують, захоплюються. А пофакту маю рідних людей, які мене критикують як доньку, як маму, як людину або повчають. Якось вже втомилася і виснажилися від цього, а ще тотальне розчарування, що з цими людьми цього ніколи вже і не буде. І я наче прямо не можу це прийняти і всіляко цьому опираюся.
Окрема історія з моєю мамою: я завжди думала, що в нас теплі близькі стосунки. Вони такі дійсно і були, але зараз також розумію, що вони ще й були дуже залежні. У нас стався конфлікт нещодавно, після чого ми не спілкувалися тиждень, але мене це надзвичайно тяготить, і заполонює весь мій емоційний стан. Зазвичай я почуваюся поганою, невдячною, починаю сумніватися в собі як людині в цілому, що я нікчемна і лише в мене ось так. Але цього разу під час конфлікту цього, я наче зовсім по іншому поглянула на маму. У мене наче моя вина випарувалася, хоча я згодна, що дійсно їй відповіла грубим тоном, а натомість виникла велика злість, я б сказала навіть гнів, обурення від того, що жінці 65 років, а вона не вміє поводитися із власною дочкою, повністю заперечує свій внесок.
Liked: 1 from 1
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
Log in or register to answer.