"Як вони до мене так і я до них!" або філософія нещасливих людей

Всім привіт, дорогі друзі 🤗 З вами @rudyi.psy

Сьогодні я хочу підняти тему нашого відношення до інших людей. Як ми сприймаємо представників роду людського, що це говорить про нас та яке відношення до інших може бути найбільш ефективним та конструктивним для нашого життя? Розпочнемо!

Одразу ж попереджаю, що дати відповіді на ці запитання я спробую з позиції гуманістичної психології, прихильником якої є. Так от...

Ми часто зустрічаємось із установками: будь обережний у стосунках з іншими людьми, ніхто не вартий твоєї довіри, у світі ти можеш покластися тільки на себе і ні на кого іншого, з вовком жити вовком вити, щастя любить тишу і т.д.

Думаю не варто детально зупинятися на тому, що люди переносять власний (іноді неприємний) досвід на навколишнє середовище, підсилюють це добрячим узагальненням і ось тобі готові висновки та вселенська мудрість.

Так з'являються тонни цитат із чоловічих та жіночих пабліків: "Я нікуди не пропав, я просто чекаю коли інші помітять мою відсутність", "Поступай с другими так, как они поступают с тобой", "Ти потрібен усім, коли ти на вершині і нікому, коли в тебе проблеми" і т.д. і т.п. 

Що саме не так із цими висловами, поширеними в мережі, а також зі світоглядом "Ти мені-я тобі".

В першу чергу, читаємо вище, людина переносить власний (часто травматичний) досвід минулого на зовнішній світ, роблячи узагальнення стосовно різних соціальних ситуації на основі одного-двох-трьох випадків. Колись я уже згадував про те, що робити передчасні висновки на основі обмеженої кількості даних-це одне із улюблених занять Homo sapiens.

В цьому є і хороший бік-наприклад економія часу у прийнятті рішення спілкуватись чи не спілкуватись із певною людиною, співпрацювати з нею чи ні. Опираючись на власний досвід (пам'ятаємо, що іноді неприємний) нам легше зробити спрощене узагальнення стосовно того, хто поряд, або простіше кажучи-повісити ярлик.

Проблема полягає в тому, що ці висновки бувають неправильні, оскільки мовою наукових досліджень-недостатня вибірка, або простою мовою-мало випадків, які могли би свідчити про правильність вашого висновку стосовно людини.

Так от, повернемося до установок: деякі люди схильні дивитися на зовнішній світ через дихотомію (подвійна категоричність) уявлень (іншим людям довіряти потрібно-світ безпечний, або ж іншим людям довіряти заборонено-зовнішній світ це загроза, якій варто протистояти, або яку необхідно відтіснити від себе).

Насправді як і багатьох випадках істина знаходиться десь посередині. Чи можна довіряти людям? Відповідь: "Звичайно ж так." Чи можна довіряти всім людям? Відповідь: "Звичайно ж ні." 

Але ж ніхто не змушує довіряти одразу ж все і без залишку. У спілкуванні з незнайомими людьми завжди варто дозувати свою довіру: спершу поділившись дрібницею, потім двома, відчути довіру у відповідь, а вже згодом піднімати цей рівень. Деякі люди відкриваються одразу ж і швидко закриваються, отримавши відторгнення, або знецінення.

Як дізнатися чи варто довіряти конкретній людині? І тут цікаву відповідь було надано у фільмі Тайко Вайтіті "Хто підставив кролика Роджера?"

"Як знати чи можна довіряти людині?"- запитала єврейська дівчинка, знаходячись у будинку маленького хлопчика-фаната нацизму. Дівчинка запитала це у матері юного наці, яка досить довго переховувала її тримаючи в таємниці навіть від власного сина. Відповідь матері була настільки ж простою, наскільки і прекрасною: "Спробувати".

А й дійсно: як можна визначити чи варта людина вашої довіри, якщо ви не спробували довіряти їй (пам'ятаємо, що спершу в дрібницях), як визначити, що особистість навпроти хороша, гідна, розуміюча, підтримуюча? Чи варто опиратися на критерії зовнішності, чи можливо невербальної поведінки, чи варто прислухатися до її слів?

Звісно всі речі перераховані вище важливі, оскільки навіть на неусвідомленому рівні ви зчитуєте їх від того, хто поряд. Природні механізми відокремлення безпеки від загрози: ви сповільнюєтесь, концентруєтесь, прислухаєтесь, придивляєтеся і робите висновок-людина навпроти-це про безпеку чи це загроза? 

Хтось може назвати це інтуїцією, хтось говорить, що розбирається в людях, хтось говорить про вплив минулого досвіду на прийняття рішення дружити або відкинути. Втім все перевертається з ніг на голову після того як ви помиляєтесь.

Наприклад ваша інтуїція, досвід або розуміння чи спостереження повідомили вам, що людина навпроти достойна вашої довіри і ви довірились. Натомість вашу довіру, хороше відношення та відкритість "взяли і розтоптали", або нормальною мовою-інша людина не виправдала ваших очікувань. 

Це розчарування для нас може бути настільки болючим, що легше відмовитись від довіри до людей як такої тільки б уберегти себе від повторного переживання болю.

А що ви зробите після повторення подібної ситуації? 

По-перше, закриєтесь ще більше.

По-друге, зробите "остаточні" (безальтернативні) висновки про майбутнє на основі минулого. Висновки будуть невтішними-іншим довіряти не можна.

У власному спілкуванні із такими начебто "холодними та безконтактними" людьми іноді я відчував їхнє внутрішнє бажання контакту та титанічний супротив, який вони чинять для його уникнення. 

Все це забирає фізичні сили, змушує постійно перебувати напоготові, не кажучи вже про гормони стресу через очікування загрози ззовні та різні м'язові зажими, які призводять до болей як мінімум.

"До людей потрібно відноситись так як вони того заслуговують!"- говорять ті, хто згадують неприємний досвід контакту із якоюсь конкретною особою з минулого. 

Натомість один із моїх улюблених психотерапевтів ХХ ст. Віктор Франкл в одній зі своїх давніх публічних лекцій, досі розміщених на платформі YouTube говорив: "До людини потрібно відноситись краще, ніж вона того заслуговує... Відноситесь до людини, так як вона того заслуговує і ви робите її гіршої ніж вона є і значно гіршою, ніж вона могла би стати. Якщо ваше ставлення до людини краще, ніж вона того заслуговує ви робите краще не тільки її, а й себе самого". Опираючись на власний досвід використання поради Франкла від себе додам, що зазвичай мені вдавалось однозначно змінювати ставлення цієї людини до себе.

Франкл наводить приклад літака, який іде на посадку і намагається сісти точно на злітну смугу. Бічний вітер здуває його зі шляху і якщо пілот буде цілитись точно на злітну смугу - він не зможе на неї сісти. Бічний вітер внесе свої корективи. Якщо ж пілот цілить в бік протилежний до вітру, то останній направить літак саме туди куди потрібно.

Ставлення до іншої людини так як вона того заслуговує-це намагання поцілити точно на злітну смугу, не враховуючи бічний вітер у вигляді певних соціальних ситуацій, психотравми, рівня соціального забезпечення, освіти, обізнаності і т.д.

Ставлення до іншої людини краще, ніж вона того заслуговує-це врахування бічного вітру. Це робиться для того, щоб сісти там де потрібно, або іншими словами-зробити людину такою, якою вона повинна стати-тобто кращою, ніж вона є. Це вже про зростання, це про те, що після посадки бічний вітер у вигляді всього того, що я описав вище уже не має такого великого впливу на цю людину.

Саме хороше ставлення до людини-це один із ключових принципів гуманістичної психології, оскільки враховуючи бічний вітер ми говоримо, що не існує поганих людей, є люди травмовані та поранені. 

Звісно ж існує діагноз диссоціальний розлад особистості, який включає психопатів, соціопатів і вони дійсно дуже небезпечні, але їх вкрай мало і вони також піддаються певній корекції поведінки. Втім нам варто задавати запитання чи варто сумніватися у людях та людяності, якщо 99 гідні вашої довіри, а 100-й виявиться не гідним, навіть якщо цих 100-х ви зустрічали неодноразово. Вирішувати вам.

👍Якщо інформація була корисною та цікавою-ставте лайки, поширюйте її в соцмережах та надсилайте тим, хто все ще побоюється довіряти людям.

Запис на консультацію, як і завжди, в приватні повідомлення.

Будьте в колі хороших людей, гідних вашої довіри!

Опубликовано 2021-10-05 в 10:57:16