Емоційний контейнер. Чому дорослі не витримують дитячу істерику?

Емоційний контейнер – це свого роду психічний резервуар, в якому знаходяться складні, непрожиті почуття. Ті почуття, з якими людська психіка не може справитись. У маленької дитини контейнер ще занадто малий, щоб вона могла в нього самостійно складати свої страхи, образи, розчарування та переживати їх без сторонньої допомоги. Для цього їй потрібна доросла людина з її великим емоційним контейнером, щоб в нього перекласти і перепрацювати все те, що не вміщається в маленький дитячий контейнер.

Зазвичай це мама, яка знаходиться поряд з дитиною в перші роки її життя. Коли мама дитині співчуває, обіймає, тримає на руках, вона надає їй можливість виплакатись і таким чином позбавитись від негативних емоцій, тобто контейнерує їх.

В ті моменти, коли дитина не справляється зі своїми емоціями, вона звертається до мами, щоб її втішили і допомогли пережити ті почуття, які вона сама ще не може витримати. Якщо мама так і робить, дитина поступово заспокоюється. Це найбільш сприятливий для дитини сценарій.

Також важливо, щоб мама називала емоції, які були у малечі. В такому випадку дитина буде поповнювати свій словниковий запас, в майбутньому почне сама називати свої почуття і все частіше буде їх вербалізувати. Тобто говорити замість того, щоб плакати чи битись. Після того, як дитина заспокоїлась, потрібно пояснити, як варто себе поводити, щоб ситуація не повторилась.

Дитина, яка буде отримувати такого роду досвід, навчиться справлятись зі своїми емоціями, почне складати їх в свій контейнер, який буде поступово збільшуватись.

Якщо ж мама в стресових ситуаціях кричить на дитину, звинувачує її, дитина не отримує від мами необхідну допомогу. Це відбувається, коли контейнер мами переповнений або недостатньо великий. В результаті дитина буде довше плакати, кричати, ламати іграшки чи падати на підлогу в супермаркеті, ніж в тому випадку, коли мама в змозі контейнерувати дитячі емоції.

Якщо Ви пізнали себе в ролі мами, яка не витримує дитячі істерики, це не привід занурюватись в почуття провини. Напевно, Ваші емоції також не вміли контейнерувати ті дорослі, які Вас виховували, і зараз Ваш контейнер не настільки великий і міцний, який би Вам хотілось мати.

Якщо Ви признались собі, що Вам складно витримувати негативні емоції дитини, значить Ви вже усвідомили, що Вам є над чим працювати. Звичайно, навіть якщо Ви дуже захочете стати спокійною і врівноваженою мамою, навряд чи Ви станете такою через 5 хвилин. Але до цього можна йти, якщо є бажання змінюватись.

Варто звернутись до психолога, щоб отримати підтримку на цьому шляху та й взагалі з’ясувати, що з Вами відбувається, чому Ви швидко заводитесь чи часто відчуваєте злість або роздратування. Ви можете направляти свої емоції у відповідь на дитячі, в той час як викликати їх могли проблеми у стосунках з чоловіком чи на роботі.

А дитина часто поряд, вона потребує Вашої уваги в той час, коли Вас непокоїть щось своє. Тому зверніть увагу на свій внутрішній стан. Коли Ви вирішите свої проблеми, у Вас з’явиться ресурс, який потрібен для контейнерування емоцій дитини.

Але якщо Ви більш менш справляєтесь з дитячими емоціями, а чоловік на них бурхливо реагує, значить йому варто звернутись до психолога з цим запитом чи задати собі питання, що він може зробити, щоб навчитись допомагати дитині вирішувати складні для її віку проблеми, як її підтримувати замість того, щоб травмувати своєю поведінкою. Адже одна з задач батьків – надати дитині безпечний простір для її розвитку.

Та дитина, на яку постійно кричать, якій багато чого забороняють, якій не дають проявляти свої різні частини, живе в страху, там про безпеку немає мови. І така дитина з часом буде поводити себе або також агресивно, спочатку потренується на іграшках, тваринах, молодших дітях, а потім почне направляти свій гнів і на батьків. Або ж буде в ролі жертви, яку будуть постійно цькувати.

Напевно, Ви ж не про таку долю для своєї дитини мріяли. Тому від Вас залежить, чи навчиться дитина справлятись зі своїми емоціями, як вона буде комунікувати з людьми, які відносини вона буде вибудовувати, як вона себе буде почувати і проявляти.

Деякі мами виглядають спокійними під час дитячих істерик. Вона може на них не реагувати або монотонним голосом запитувати «Коли ти вже заспокоїшся? Скільки можна? Як ти мені набрид». В такі моменти дитина намагається достукатись до мами через сльози, крик чи якісь дії, але така мама тримає дистанцію, може навіть закрити дитину в машині чи іншій кімнаті, щоб вона сама там заспокоїлась. Ця мама теж не допомагає дитині справитись з її почуттями, ігнорує чи знецінює її біль.

Якщо такі ситуації виникають систематично, з часом дитина все менше надіється на підтримку мами, в результаті між ними збільшується дистанція. Потім в дорослому віці вона буде або ігнорувати маму, може взагалі розірвати стосунки, або буде вступати в відносини, в яких інші люди будуть її постійно відштовхувати, як це колись робила мама, а вона буде від них залежною.

Якщо Ви знаєте, що не витримуєте дитячі емоції і щоб «не розсипатись», ігноруєте дитину в такі моменти, майте на увазі, що почуття, які не були перепрацьовані Вами, і відповідно дитиною також, нікуди не зникнуть. Одна ситуація закінчиться, виникне інша, і ви будете ходити по колу. Адже ігнорування травмує, кожен замикається в собі, виходить з контакту. Напевно, Вас теж виховували таким же методом. Але які результати? Чи задоволені Ви зараз своїм життям? Якщо є бажання щось міняти, не зволікайте, звертайтесь до психолога.

Батьки зазвичай приводять до психолога дитину. Проблеми, які вона створює, найбільш помітні. Але вона лише сигналізує про негаразди в сім’ї. Існує таке поняття як сімейна система, де всі впливають один на одного. Поведінка дитини – результат відносин батьків до неї та між собою. Дитина транслює все те, що в неї вклали батьки, все, що вони принесли із своїх сімей. І якщо приємні моменти радують, то складні непокоять. І коли дорослі починають усвідомлювати, який їх вклад в ті ситуації з дитиною, що їм не подобаються, а також мінятись, поведінка дитини буде змінюватись автоматично.

Тобто все в Ваших руках. Ви можете переживати, що дитина якась не така і битись головою об стіну, а можете позбавитись від ілюзій, що Ви тут ні до чого, і починати зміни з себе. Якщо Ви це вже робите, напевно, маєте певні успіхи. Якщо ні, краще почати пізніше, ніж ніколи.

Додано на сайт 2024-04-14 в 19:45:42