"Мы Сейчас на опасной почве. Из-за наших тайн и нашей лжи. Они практически нас определяют. Когда правда оскорбляет мы лжём, лжём, пока не можем вспомнить, что правда есть. Но она есть всё же. Каждая наша ложь составляет долг правде. Рано или поздно долг наша оплачивать. Именно так и взрывается ядро реактора МБРК. Из-за лжы"
© серіал "Чорнобиль"
В чому секрет успіху серіалу Чорнобиль? Чому саме зараз? Що нас так приваблює в ньому, притому майже всі без винятку кажуть, що дивитися його важко.
Крім інших причин, можливо є ось ця, досить екзистенційна: прийшов час. Час Ікс. Можливо, саме зараз, ми стали психологічно готові - зустрітися з цією трагедією. Ми готові починати діставати з глибин наших душ цю страшну історію, яку наші батьки, не будучи готовими усвідомити і переварити, залишили для наступних поколінь.
Можливо, ми і є це покоління.
Щодо сприйняття фільму. Мій брат, кіноман, завжди дивується тому, як я дивлюся фільми. А дивлюся я їх по-особливому. Я можу не пам'ятати імена героїв, що вони говорили, деталі історії. Але! Я чітко пам'ятаю атмосферу, настрій фільму, підтекст. Це прям моя тема. Особливо післясмак!
І що ж я побачив в серіалі? Ви, я впевнений теж, але просто хочу звернути на це увагу! Отож, настрій, атмосфера серіалу були дуже сильні. Відчуття нескінченного піз#еца. Стрес, який не закінчується. Страх, біль, тривога. Все відчувалося прям на фізичному рівні. Це передали особливою музикою, картинками, звуками приладів, виразами обличчя, кольорами.
Що ми відчуваємо: страх, тривогу, передчуття лиха. І знову ж таки, це не землетрус, це навіть не війна, це лихо. Причому саме важке, що чорт забирай, причина невидима. Птахи, тварини, які мають чуйку на небезпеки, нічого не учуяли. Птахи просто падали мертві на землю. Собаки і коти нікуди не втікали.
Атмосфера гнітюща. Тоді, 33 роки тому все це масово приховували. І тим гірше. Сотні тисяч людей, а то і мільйони, відчули на собі безпосередній вплив невидимої радіації, навіть не усвідомлюючи цього. І ця радіація, ця небезпека, просочуючись в тіло, просочилася в підсвідомість у вигляді страху і тривоги.
Я завжди думав, що це лихо позаду. Десь забулося десятки років тому Тільки можливо воно, щагубилося воно не у минулому, а в наших душах, в підсвідомості. Наших батьків, нас, а ми передамо своїм дітям.
Так працює передача травм. Поки не зупинити це. Не закрити гештальти, витягнувши це назовні. усвідомивши,, переживши. Прийшло нове покоління, яке достатньо віддалилося від самої безпосередньох трагедії і має сили і мужність подивитися в лице, в чорну бездну реактора.
Ви ж теж з завмиранням серця і страхом вдивлялися в кадри, коли на пару секунд показували кадри взірваного реактора? Що там, як виглядає це лихо?!
І я не сумніваюся, що це надважливий серіал. І добре, що ми можемо дивитися його разом зі всім світом. Це можливість пережити те, що заховане в глибинах нашої душі.
Мы так упёрлись в поиски правды, что не думаем как мало людей хочет, чтобы мы ее нашли. Но онавсегда там, видим мы её или нет. Выбираем или нет. Правде плевать на наши нужды и желания. Ей плевать на наши правительства, идеологии, религии. Она будет ждать. Всё время.
