Вопрос от:
Еля
Возраст:
23
Як зробити життя справжнім і кращим
Нікому не можу це розповісти тому пишу тут. У мене досить не цікаве життя, після війни особливо стало гірше. (Я не кажу що мені гірше всіх я кажу що просто погано мені) оскільки після початку повномасштабної війни половина друзів виїхали, з іншою половиною розійшлися інтереси і ми не спілкуємося. Думаю, що знайти друзів не проблема, але за 4 роки я ніби здичавіла. Я навчалася онлайн і до того ж рік сиділа вдома шукаючи роботу (не активно, зазначу), мені нічого той рік не хотілося і я його провела на антидепресантах.
Зараз мені стало краще і я загорілася ідеєю навчатися в іншому місті, навіть їздила вже туди і зняла квартиру, щоб точно вже почати нове життя. Щоб навчатися далі (принаймні спробувати вступити) або знайти таки вже ту роботу. Але я хвилююся що не вийде. За ці роки карантину і війни я ніби відівчилася жити соціальним життям, я змушую себе виходити на вулицю, в заклади, на заходи різні, але проводжу там час одна. Після такого я пишаюсь собою, що через не можу змогла, але потім мені завжди хочеться плакати.
Ще одне це те, що я заздрю своїй колишній подрузі. Ми з нею добре розійшлися, просто інтереси змінилися і все, досі слідкуємо одне за одним у соцмережах. І я бачу її життя. У неї є чоловік, вона з ним подорожує, має друзів. І мені так боляче, тому що я теж так хочу (звучить по-дитячому, але кажу правду). Я теж хочу когось, хто б мене любив окрім сім’ї.
Деколи я думаю, що може я вже всі свої вдачі використала. У тієї подруги були складні стосунки з батьками, її дім розбомбили, їй дуже дуже важко. Мене ж батьки люблять і підтримують, у мене є дім. Дивно так думати, але може тим, як вона зараз живе (або принаймні показує це) так їй доля відлачує за все погане що було в житті? А я всі свої можливості на все хороше використала вже. Я не скаржуся, я не проміняла б сімʼю і дім на подорожі, але ж хочеться. Я ні разу за все життя не мала хлопця. Я не не гарна і не товста (я б і не вибрала хлопця якби краса і вага для нього були пріоритетом) і вважаю що я маю нормальну особистість, але боюсь. Я дуже невпевнена в собі, я після КОЖНОЇ взаємодії з людьми думаю ну всьо тепер вони будуть думати що зі мною щось не так (мене це турбувати не має, хай думають шо хочуть). Я дуже часто порівнюю себе з іншими. Взагалі ці проблеми з соромʼязливістю в мене давно.
Я була в психолога в 16 років, вона мене дуже бісила, бо була надто вже нагла (вибачте якщо так не можна казати, але як здалось). 👇🏻
Зараз мені стало краще і я загорілася ідеєю навчатися в іншому місті, навіть їздила вже туди і зняла квартиру, щоб точно вже почати нове життя. Щоб навчатися далі (принаймні спробувати вступити) або знайти таки вже ту роботу. Але я хвилююся що не вийде. За ці роки карантину і війни я ніби відівчилася жити соціальним життям, я змушую себе виходити на вулицю, в заклади, на заходи різні, але проводжу там час одна. Після такого я пишаюсь собою, що через не можу змогла, але потім мені завжди хочеться плакати.
Ще одне це те, що я заздрю своїй колишній подрузі. Ми з нею добре розійшлися, просто інтереси змінилися і все, досі слідкуємо одне за одним у соцмережах. І я бачу її життя. У неї є чоловік, вона з ним подорожує, має друзів. І мені так боляче, тому що я теж так хочу (звучить по-дитячому, але кажу правду). Я теж хочу когось, хто б мене любив окрім сім’ї.
Деколи я думаю, що може я вже всі свої вдачі використала. У тієї подруги були складні стосунки з батьками, її дім розбомбили, їй дуже дуже важко. Мене ж батьки люблять і підтримують, у мене є дім. Дивно так думати, але може тим, як вона зараз живе (або принаймні показує це) так їй доля відлачує за все погане що було в житті? А я всі свої можливості на все хороше використала вже. Я не скаржуся, я не проміняла б сімʼю і дім на подорожі, але ж хочеться. Я ні разу за все життя не мала хлопця. Я не не гарна і не товста (я б і не вибрала хлопця якби краса і вага для нього були пріоритетом) і вважаю що я маю нормальну особистість, але боюсь. Я дуже невпевнена в собі, я після КОЖНОЇ взаємодії з людьми думаю ну всьо тепер вони будуть думати що зі мною щось не так (мене це турбувати не має, хай думають шо хочуть). Я дуже часто порівнюю себе з іншими. Взагалі ці проблеми з соромʼязливістю в мене давно.
Я була в психолога в 16 років, вона мене дуже бісила, бо була надто вже нагла (вибачте якщо так не можна казати, але як здалось). 👇🏻
Что означают эти оценки?
Оценки вопросов
Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.
Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.
Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.
У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.
