Чи послухати чоловіка

Доброго дня!

В нас запланована з чоловіком і сином поїздка на декілька днів. Чоловік сказав нікому про неї не говорити, в тому числі моїм батькам, мовляв приїдемо додому тоді все розкажеш.

Розкажіть, через що саме, на вашу думку, може бути аж так "засекречена" подорож?

Мені важко в тому плані, що мені доведеться це приховувати декілька днів.

Вам взагалі обов'язково розповідати батькам про все, що у вас відбувається? Адже побудова Вами речення виглядає таким чином, ніби Вас уже підмиває їм повідомити про сімейну подорож, а без цього будете себе почувати якось неконфортно. Чи Ви у свій час дали їм слово нічого не приховувати і тепер постали на межі гострого вибору - казати чи ні?

Адже батьки можуть будь-коли зателефонувати просто так.

Припустимо зателефонують і що? Невже Вам неможна поцікавитись, як у них самопочуття, як настрій, які новини?

На питання, чому так, чоловік відповідає, що так йому буде спокійніше і він так вирішив.

І це усі пояснення? Може, є якісь забобони - не розповідати, поки не завершеться подія?
Мені видається, що у питанні комунікації з Вашими батьками в чоловіка є якесь напруження. І воно, на думку чоловіка, ймовірно, стосується надмірної відкритості у спілкуванні, а він би волів, щоби Ви не усе про вашу сім'ю повідомляли батькам. По відчуттях - є таке?

А з іншого боку, як бути з батьками?

А Ви в чоловіка пробували запитати про це, поділившись своїми емоціями та думками? Цікаво, як він зреагує, що порадить?

А з іншого боку, як бути з батьками?

Та, звісно ж, як - любити і поважати. Водночас, будучи дорослою і психологічно зрілою людиною, мати ПРАВО на своє особисте.

Доброго дня! В даній ситуації найбільшою загадкою виглядає ваша власна позиція. Ви намагаєтесь підлаштуватися під думку чоловіка, який до кінця її не пояснив (чому йому спокійніше не казати насправді). Або під думку батьків, хоч неясно які в них причини ображатись, якщо якась інформація їм буду відома за кілька днів, а не одразу. Вам ососбисто як краще?

Ми ж маємо на це право?

Ви часом не помилились, поставивши наприкінці знак запитання?

А батькам потім, якщо і виникнуть якісь питання, так і пояснити, що ми так вирішили.

Спробуйте уявити, які можуть бути до Вас питання від батьків ПОТІМ?
І що Ви при цьому будете відчувати - щось приємне чи навпаки?

Вітаю.
Дуже важко догодити всім: і чоловіка підтримувати й з батьками не зіпсувати відносини. Турбуєтесь про всіх, а як самі себе почуваєте? Як ви вважаєте правильно було б вчинити? Бо, вас ( вашої думки) ніби не існує.
Підтримка чоловіка, на перший погляд, здається правильним рішенням. Якби не оце:
«…скоріш за все пов'язано із забобонами, в нього є така схильність до цього.»
Тобто, ваша підтримка- це не тільки про сімейні стосунки, а й про підтримку забобонів чоловіка. А забобони мають тенденцію к зростанню та поглибленню. Зверніть на це увагу.
Ну, й про батьків.
«Ми ж маємо на це право?»
В кожній родині свої правила. І, якщо заміжня жінка дотепер не знає , які в неї права та обовʼязки по відношенню до батьківської родини, то настав час це прояснити. Було б добре зрозуміти чого від вас очікують батьки і що з цього ви зможете робити без шкоди для власної родини.
Ви маєте повне право не розповідати батькам про поїздку- і це буде про кордони вашої сімʼї, але й брехати , якщо вони спитають мені здається, не варто. Це точно може зіпсувати відносини.

Доброго ранку!
Перечитала декілька разів Ваш діалог із психологами.... і що на це сказати - дуже сумно.
Чому сумно, бо віє якоюсь повною безвихіддю: "Мене немає, бо я завжди в першу чергу роблю так, щоб іншим було добре. Знаю, що це неправильно, але змінити це не можу, бо якщо зроблю так як мені хочеться я починаю прокрувати всі події в голові і переживати, чи я нікого не образила".
Сім'я - це єдина система, в якій нічого не буває саме по собі. І де всі члени родини так чи інакше пов'язані між собою, де кожне слово, подія, ситуація є лише наслідком чогось, що було до цього...
Певне, якщо розглядати вчинок чоловіка окремо, то все може здатися якимись ірраціональними забобонами, але... Пригадайте, будь ласка, чи не було раніше якихось ситуацій, коли те, що було заплановано - не вдавалося після того, як Ви з чоловіком розповідали оточуючим про свої плани? В тому числі, батькам... До речі, як це не дивно, але саме батьки можуть дуже сильно впливати на всі події своїми надмірними переживаннями, бо діти внутрішньо налаштовані на них. Адже, переживання - це ті ж самі страхи та тривоги, які блокують всі починання. При чому, такі речі відбуваються автоматично, і про це ніхто може навіть не здогадуватися. Це перше.
Друге.
Окрім того, з Ваших слів стає зрозумілим, що Ви до цих пір дуже залежні від своїх батьків на психо-емоційному рівні. Тобто, на превеликий жаль, до цих пір не відбулася повна сепарації з батьками. І чоловік таку Вашу надмірну залежність дуже відчуває, що сприймається автоматично як втручання у вашу сім'ю. Але ж він - глава сім'ї і за законами ієрархії сім'ї допустити, щоб члени його родини підпорядковувалися ще комусь окрім нього, просто не може. Бо інакше не зможе нести відповідальність за свою сім'ю, адже - це питання контролю, яке за своєю природою повинні здійснювати всі представники сильної статі, щоб свою сім'ю мати можливість захистити.
Третє. Стосунки чоловіка та дружини, зазвичай "віддзеркалюють" ті стосунки, яким вони навчені з дитинства. І якщо жінка повністю втрачає себе в стосунках з чоловіком, швидше за все, вона не мала можливості бути повністю собою і в дитинстві.
Чи були стосунки в дитинстві з батьками теплими та довірливими? Чи мали можливість спілкуючись з батьками, висловлювати щиро свої почуття та думки? Чи не було критики, надмірної вимогливості, знецінення того, що Ви робили? Чи не реагували батьки на любу Вашу щирість, чи елементарну помилку, образами та претензіями до Вас? Що породило от те глибинне почуття провини, яке зв'язує страхом когось образити Вас по рукам та ногам і перетворює на людину без власної думки та дії?
Відповіді на всі питання дуже важливі. Адже, це дасть можливість краще зрозуміти, що відбувається і спробувати максимально Вам допомогти.

Я не помилилася, бо дійсно не знаю чи правильно вчиняю.

Дякую за пояснення.
Після них стає зрозуміло, що насправді відбувається з Вами. Ви опинились в цій ситуації, а до того, напевно, ще багато разів опинялись затиснутою в лещата складного вибору між бажаннями, кому більше догодити або на чию думку пристати... аби УНИКНУТИ відчуття себе ПОГАНОЮ - невдячною, нелюбимою, відторгнутою і тому подібне.

Тобто мовиться про страх, що керує Вашою поведінкою на підсвідомому рівні. Через те виснажуєтесь і не маєте спокою. І тільки зараз, у спілкуванні з психологами, той підсвідомий страх починає відкриватись.

Причин його можливої появи торкнулась у своїх запитаннях Алла Григорівна. Зі свого боку можу додати, що, скоріше за все, сценарій Ваших взаємин у дитинтстві з батьками у відчутній мірі відтворюється в стосунках з чоловіком - слухати, догоджати, обслуговувати емоційні потреби інших ціною жертви власними(!)

Які питання, ну не знаю, наприклад чому не сказали раніше.

Зайдемо, так би мовити, з іншого боку - а що були ЗОБОВ'ЯЗАНІ?
Окрім того, знайдіть мінімум три варіанти власної відповіді, при цьому, щоби вони не були конфронтаційними. Спробуєте?

Я мабуть буду відчувати провину, сором.

Для Вашого розуміння - в цьому випадку провина і сором будуть невротичними, адже істинна провина настає тоді, коли людина навмисно завдає матерільної або моральної шкоди іншим. От і дайте відповідь, завдали Ви навмисної шкоди батькам? Ви намагались їх якимось чином покарати за щось? Якщо відповідь "ні", то максимум про що може йтися, так це про НЕЗРУЧНІСТЬ.

І ще - подальший розвиток подій (не лише суто цієї ситуації, а загалом Вашого життя і самопочуття) залежитиме виключно від Ваших власних рішень(!)

Можна нічого не міняти, тоді все залишиться як є. І Ваші душевні муки в тому числі.

Якщо ж наважитесь нарешті ОБРАТИ себе, ваше існування може змінитись докорінно. Цей процес доволі не простий і тим більше не швидкий, проте результат себе виправдовує. До речі, шлях в тому напрямку передбачає співпрацю з психологом.

Бо мова йде про поїздку на лікування дитини, і вони знають про те, що вона має бути, але ж не знають коли саме.

Дуже відповідальний і чутливий крок. Тому усім вам потрібно зберігати спокій і зосередженість, підтримувати одне одного. Сподіваюсь, лікування дитини пройде успішно.

Відредаговано автором 04-01-2026 11:08:34

Я дуже дякую Вам за відвертість
.Своїми спогадами про дитинство Ви лише підтвердили мої припущення, що все те, що відбувається зараз - є лише наслідком тих дитячих установок та дитячих травм, про які Ви забули, але... Вони досі несвідомо керують Вашими почуттями та діями.
Знаєте, батьки - це ті дві половинки, з яких складається дитина. І якщо ці дві половинки не живуть в гармонії, дитина перебираємо, знову ж таки, несвідомо, відповідальність за їх дії на себе. Адже, вона ототожнює себе з ними. Дитині здається, що це вона щось не доробила, недостаралася і саме тому батьки так себе поводять... Адже, дитині дуже потрібна любов та увага, особливо від матері, і якщо тої любові, яка потрібна, недоотримує, старається з усіх сил бути гарною дівчинкою. Щоб всі нарешті перестали сваритися і звернули на неї увагу. Бо поки батьки сваряться, їм не до дитини. Дитина дорослішає, їй здається, що вона сама вже керує своїм життям, але... Навіть не здогадується, що її життям керують ті установки, які сформувалися в дитинстві. Те ж саме стосується мами з бабусею. Бабуся - це "коріння" родини. І дитина відчуває, що без любові між мамою та бабусею ,те саме "коріння" не дає можливості жити на повну силу. Бо сили блокують сварки, ненависть, претензії, образи, страхи...
І ще. В тому ж дитинстві, як на мене, ви переплуталися ролями і взяли на себе роль мами, яка за всіх відповідає, і за всіх турбується... Але Ви ж не мама своїм батькам і не несете відповідальність за їх життя.
І ніби то, вже щось стало зрозумілим і можна спробувати відчувати та поводитися по іншому, але...
Справа в тому, що свої почуття та рефлексивні дії ми не контролюємо, бо це рівень підсвідомості, до якого ми не маємо самостійно доступу.
Насправді, щоб Ви перестали відчувати почуття сорому та провини перед усіма і за всіх переживати, потрібно трансформувати от ті самі дитячі установки і пропрацювати психо-емоційної травми, про які Ви навіть не здогадуєтеся. Те, що Ви були "золотою дитиною", було дуже зручно дорослим, але не дуже добре для Вас. Бо під спокоєм може приховуватися величезний біль, який застряг і до цих пір повертається до Вас от такими ситуаціями...
Ви ще в дитинстві, не усвідомлено, принесли себе в жертву, як викуп за неправильну поведінку дорослих... І, як на мене, до цих пір перебуваєте в цьому дуже виснажливому стані.
Ви маєте право бути щасливою безумовно. І своїм станом гармонії допоможете не лише собі, але і своїй дитині, і своїм батькам, як це не дивно. Єдине, потрібно, щоб Ви вже дуже втомилися від такої своєї ролі і захотіли все змінити на краще

Відредаговано автором 04-01-2026 11:42:21

Це дуже добре, що Вам стало спокійніше. В спокійному стані є більше ресурсу, щоб спробувати прислухатись до Себе.
Уявіть, що будь яким вашим вибором всі були б задоволені, як би тоді Ви особисто бачили цю ситуацію?
Як всередині себе особисто Ви ставитесь до того, щоб "не розповідати, щоб не наврочити" (бо насправді дуже багато людей поділяють таке ставлення, або ж частково поділяють, комусь розповідаючи, а комусь ні)?

Нажаль, як вже писали колеги, в дитинстві, під впливом стосунків і обставин, всередині кожної людини формується певний "механізм " реагування в тих чи інших обставинах.
В дорослому віці цей "механізм" може заважати, тому є сенс розібратись в ньому та підкорегувати
Ваше життя -це ваші вибори. Ви маєте право на будь-який з них. Ви маєте право не казати, казати, казати потім, казати, що скажете постфактум, або будь що на ваш вибір.
Важливо і Себе розуміти, і інших чути.
З іншими у Вас все ок- Ви їх і чуєте і розумієте.
Залишилось навчитись чути і розуміти Себе - і це насправді цікаво.
При цьому завжди є можливість знайти якесь спільне рішення , коли думки не співпадають.

Доброї ночі!
Судячи з самого питання та доповнень ви пережили в дитинстві так звану "нарцисичну травму". Можете ознайомитись з її описом та звірити його з собою по статтям:
Як зрозуміти, чи пережили Ви в дитинстві нарцисичну травму?
https://upsihologa.com.ua/yak-zrozumiti--chi-perezhili-vi-v-ditinstvi-21-02pavelbasan.html
Як зрозуміти, чи пережили Ви в дитинстві нарцисичну травму? Частина друга
https://upsihologa.com.ua/yak-zrozumiti--chi-perezhili-vi-v-ditinstvi-22-02pavelbasan.html
Про це свідчать і токсичні почуття провини та сорому:

Які питання, ну не знаю, наприклад чому не сказали раніше. Я мабуть буду відчувати провину, сором

І комплекс "гарної дівчинки", яка боїться кого-небудь образити:

Мене немає, бо я завжди в першу чергу роблю так, щоб іншим було добре. Знаю, що це неправильно, але змінити це не можу, бо якщо зроблю так як мені хочеться я починаю прокрувати всі події в голові і переживати, чи я нікого не образила

Я була самостійною можна сказати з 7 років, сама вставала зранку в школу, збиралася, готувала собі сніданок, йшла на автобус. Уроки робила сама, мені ніхто не допомагав, мені просто подобалося вчитися. І всі мені казали, що я золота дитина, що я дуже гарна, і що я маю бути найкращою

І "комплекс миротворця":

А ще я все дитинство намагалася примирити маму з бабусею. Бо вони і досі не можуть знайти спільну мову через якісь образи. А я як дитина дуже хотіла, щоб вони жили мирно, бо мама мені жалілася на бабусю, а бабуся на маму. І мені всіх так було жалко. Я чомусь думала, що зможу їх помирити, купила дитячу Біблію та молилася і щиро вірила, що зможу. Це все було у віці до 10 років. І так само з батьками, постійно хотіла їх примирити, коли були сварки, і дуже засмучувалась коли це не виходило. Ну я чомусь думала, що я відповідальна за стосунки між ними

І ще багато всього іншого, що, я впевнений, ви ще знайдете в цій статті.
Про свої переживання в процесі читання та після ви можете написати тут, в доповненні.

Ваші відчуття дуже наочно демонструють теоретичні основи сімейної психології )
Бо ваша сім'я- це тільки ви втрьох.
Всі інші- якими б близькими вони для Вас не були- знаходяться ПОЗА межами вашої сім'ї.
А ще- коли не вішати на себе те, що НЕ є вашою зоною відповідальності- дійсно відчуваєш легкість.

Ця ситуація проявила схильність вашої мами до маніпулятивної поведінки, причому дитячого рівня.
Ви НЕ маєте "враховувати" в своєму житті примхи іншої людини (мама хотіла б знати ).Це НЕ про відсутність близькості, це про повагу до ваших кордонів.
Вам важливо розібратися в цьому моменті глибше, адже коли людина не відчуває своїх кордонів (а по суті, свого права бути автономною, мати власну думку), то оточуючі люди їх порушують.

Відредаговано автором 18-01-2026 08:31:33

Ви пишете "На що він сказав, що це її справа. Зараз ми спілкуємось, наче б то все добре. Але всеодно мене бентежить ця ситуація"
Що саме бентежить? Яке почуття? Це почуття провини? Ви почуваєтеся по відношенню до мами "поганою дівчинкою", яка щось зробила не так?

Дякую за відповідь. Насправді, це те, про що я писала раніше. Ви лише підтвердили мої припущення.
Це реакції на маму, які зафіксувалися ще в дитинстві. А такі реакції неможливо змінити лише розумінням, чому вони такі і силою волі. Бо це глибинний рівень, куди ці реакції "пішли". І щоб перестати так реагувати, необхідно пропрацювати дитячі травми. А те, що це дитяча психо-емоційна травма, у мене немає навіть сумніву. Потрібне "перепрошивання" цих реакцій на тому ж рівні, на якому вони і зафіксувалися.

Відредаговано автором 18-01-2026 09:21:00

Дуже жаль, що ви знехтували моєю відповіддю і не прочитали статті, на які я дав посилання. Бо якщо б прочитали, то не задавали б це питання:

Я не розумію чому виникають такі відчуття?

А отримали б відповідь раніше. Ну то вже ваша справа.

Добрий день!
Зрозуміло, будь-ласка, радий, що допомогло. Для того й давав посилання.

маю на увазі, що я не можу прийняти той факт, що наприклад моя мама в дитинстві і зараз проявляє маніпулятивну поведінку

Розумієте, те, що Ви зараз переживаєте, переживає в свій час переважна більшість людей, травмованих в дитинстві подібним чином. Я теж, на власному досвіді, знаю, як це складно - прийняти!!! той факт, що твоя власна мати маніпулювала й маніпулює тобою. На таке прийняття потрібен час і його супроводжують доволі непрості переживання - біль, розчарування, втрата надії тощо. Але, нажаль, це необхідно прожити, без цього не буде душевного одужання. Більш того, той, хто не пройшов цей болючий процес усвідомлення деструктивної ролі батьків в своєму дитинстві і житті в цілому, ризикує й надалі перебувати "на гачку" батьківських маніпуляцій.

моя мама в дитинстві і зараз проявляє маніпулятивну поведінку, але разом з тим хвилюється за мене, і в нас добрі відносини

Тут такий момент: так, вона хвилюється за Вас, але це хвилювання в певній мірі більше за СЕБЕ, ніж за Вас. І виглядає воно десь трохи цінічно: "Як я буду жити, якщо з донькою щось станеться?!". Тобто переживання більше за тим, як ВОНА особисто буде переживати будь-які Ваші негаразди, а не як ВИ їх будете переживати. Турбота, так, але з дещо егоїстичним підтекстом.
Що ж стосується добрих відносин, тоя просто впевнений, що це ВАША заслуга, а не її. Тобто це саме Ви своєю поведінкою намагаєтесь побудувати добрі стосунки, щоб між вами був мир і спокій. Якщо б це залежало виключно від Вашої мами - не було б добрих відносин. А було б:

щось не зробила наприклад чи якось не так відповіла, щось в такому плані) бо мама ображалася і могла не говорити зі мною

Тобто ігнор, емоційний шантаж замість добрих стосунків. Тому Ви й були змушені, для того, щоб емоційно ВИЖИТИ в дитинстві, пристосовуватись, просити вибачення, заглажувати свою часто УЯВНУ провину, щоб побудувати щось схоже на мир та злагоду. Саме схоже. Бо насправді побудувати це з подібними людьми - це щось з області фантастики.

Я не можу зрозуміти, це свідомо робиться з її боку чи ні

Вважаю, що іноді і свідомо, а іноді - підсвідомо, як кажуть "на автоматі", за звичкою. Але це НЕ знімає з неї відповідальності за маніпуляції.