Відносини з чоловіком

Доброго дня і з Новим роком Вас!)

Може я дійсно, не правильно себе повела в тій ситуації?

Це ж Ви про сумніви щодо власного права бути собою? Тобто висловлювати свою думку і виражати свої почуття в контексті ситуації, ніби позбавлені цього права? Та хто ж Вас позбавив?
З опису помітно і цілком очевидно, що чоловік Вас зневажає. Знецінює, маніпулює і нав'язує свої погляди на поведінку Вас як дружини. Проте чомусь його нарцисична манера поведінки підступно розхитує Вашу самооцінку. Здається, Вам бракує сил і стійкості, аби не піддаватись його навіюванням, бо ... напевно, ще змалечку засвоїли модель

я скоріше буду мовчати ніж щось говорити.

, адже характер мами нічого іншого не передбачав. А тепер, обравши у свій час чоловіка, схожого характером на маму, поводитесь так само, як і багато років тому.

Тож давайте разом спробуємо розібратись у ситуації -

Випадково помітила, що мій чохол від телефона, який лежав на столі, порізаний ножицями та попалений запальничкою в декількох місцях.

Чи відчули Ви у факті понівеченого чохла від телефону щиру повагу і турботу про Вас від чоловіка? Його тепло і любов, розуміння і увагу?
Якщо ні, то що саме відчули, бо то був ЗНАК. А знак завжди щось означає?

Тому зараз в мене змішані почуття, мозком я розумію, що це не ок, що це не здорові відносити, що так не має бути.

Це про певне розщеплення всередині Вас. Підсвідомо почуття - страх, сумніви, бажання уникати загострення, дитячі моделі реагування і поведінки - сперечаються з поглядами дорослої частини Вашої особистості.
Схиляюсь до думки, згідно якої краще із цього протистояння вийти за допомогою психолога. Поміркуйте і зробіть крок до власної гідності та усвідомлення, в яких стосунках перебуваєте, аби мати змогу їх змінити.

Ситуация в целом как отражение ваших отношений с мужем вообще, не про что-то конкретное.

все було добре

Как кратковременный эпизод да, но глобально похоже есть проблемы - вы не свободны говорить то, что вас не устраивает, ваши слова и переживания обесцениваются, сравнения с мамой и ваша эмоциональная усталость и нежелание что-то делать. Это уже то, что требует тщательного разбора, пересмотра и изменений.
Как давно вы с мужем?
Всегда ли были такие отношения или что-то изменилось с какого-то момента?
Что ценного в отношениях с мужем?

Дякую за доповнення!

У факті понівеченого чохла я відчула приховану агресію. Але що її викликає, я не розумію.

Агресія, кажете. Ймовірно, саме вона, вихлюпнута на Вашу річ. І невідомо за що. Ваш телефон - це, власне, Ваше продовження.

На символічному рівні виглядає так, ніби чоловік знайшов "творчій" спосіб зробити Вам боляче. Причому не напряму, а опосередковано. Драматизму ще додають його слова -

він відповів, що він так захотів просто. І що я взагалі не маю права щось йому говорити, бо це він мені його купив. І раз я така розумна, то наступного разу сама собі купуватиму.

От цікаво, як ці слова можна перекласти на рівні стосунків? Хто над ким господар і хто кому благодійник? В кого які права і де закінчується межа Вашої свободи. Точніше несвободи(!)

я відчула приховану агресію. Але що її викликає, я не розумію

Причиною може бути що завгодно - від конкретної Вашої фрази, вимовленої напередодні, якогось "не такого" погляду, не дуже гарячого борщу і аж до його розчарування життям в цілому. А Вас він може сприймати в якості громовідводу.

Насправді, проблема набагато глибша і складніша, ніж видається.
Цілісна картина Ваших взаємин виглядає приблизно такою. Ви разом з чоловіком створили спочатку пару, а згодом сім'ю, в якій чоловік диктує умови, ображає і принижує, дорікає Вам схожістю з Вашою мамою, маніпулює і тисне мовчанкою та відмовою від їжі, а Ви, як не прикро про це зазначати, погоджуєтесь з таким станом речей і продовжуєте терпіти(!) Страждаєте і виснажуєтесь емоційно, напевно, більше хвилюючись не за себе, а за дитину.
До речі, за такого розвитку подій у дитини буде формуватись вельми хибна модель сім'ї, де мама абсолютно безправна, а батько - капризний і жорстокий пан. Чи допоможуть дитині такі уявлення в дорослому житті? Навряд чи.

Між іншим, наведу Вам принцип, який апріорі реалізується між людьми, включно з родинами та сім'ями. До нас інші ставляться так, як ми їм це дозволяєм(!)
Водночас бути собою і обстоювати свої права та гідність заважають страхи, як то: розлучення, самотності, бідності... А також доволі хибні уявлення про збереження спокою та й в цілому стосунків подружжя ЗАРАДИ дітей.
І на завершення спитаю - що збираєтесь робити із цим

Як тільки щось не подобається йому, одразу мені "прилітає покарання" у вигляді ігнору, мовчання, словесної грубості в мій бік. Це дуже виснажує емоційно

? До чого схиляєтесь?

«Як тільки щось не подобається йому, одразу мені "прилітає покарання" у вигляді ігнору, мовчання, словесної грубості в мій бік. «
Все це має назву-психологічне насильство, й
« У факті понівеченого чохла я відчула приховану агресію»- агресія не прихована, а проявлена. Але, ви, мабуть, так давно з цим живете, що вже або не бачите, або не хочете бачити очевидного. Страшно назвати речі своїм іменем, бо тоді прийдеться щось робити, а ви не готові? Чи то за багато років вже дійсно стало нормою?
Коли чоловік вас «карає», ви погоджуєтесь з цим. І ця « згода « проявляється в тому, що ви стаєте лагідною, «ретельно підбираєте слова, продумують його можливу реакцію і т.д» . Своєю поведінкою ви підтримуєте такі дії чоловіка. Ви граєте в цю гру вдвох.
Як тільки один з вас вирішить припинити, гра скінчиться. І для цього не потрібно розлучатися. Достатньо вам вийти із своєї « ролі», бо судячи з всього, чоловік, як би ви не намагалися, навряд чи має причину змінювати свою поведінку. Що можна зробити? Почати з того, щоб розібратися, чому ви не витримуєте :
«до 2 тижнів повного ігнору мене і навіть дитини та відмови від їжі вдома. Просто ніби чужа людина була в сусідній кімнаті»
Він витримує? Йому норм? Це його вибір?
Чому ви не дозволяєте дорослому чоловіку обирати де йому їсти? Не вмре ж він з голоду? А ви, в вивільнений від приготування час, можете займатися своїми справами.
Це стосується й ігнору: ну, не хоче він спілкуватися, дайте йому таку можливість. Але, це ж не означає, що й ви повинні так себе поводити. Дуже раджу в цей час зустрітися з подругами, родичами та т. і., тобто починайте спілкуватися з іншими людьми.
Ці дії мають допомогти « розірвати шаблон « вашої комунікації з чоловіком. Але, до цього треба бути психологічно готовою.

То есть, по сути, нездоровые отношения и токсичность мужа были всегда. Просто ваше терпение заканчивается, и это не удивительно, вы слишком долго в этом жили, а это невероятно тяжело.
А что вас держало все эти годы с ним рядом? Какие чувства, мысли, убеждения сдерживали, чтобы не завершить эти отношения?
Что для себя сейчас хотели бы от отношений с мужем и вообще?
И какую помощь хотели бы получить от психологов?

Здравствуйте!
Смотрите, все описанные вами проявления мужа:

Випадково помітила, що мій чохол від телефона, який лежав на столі, порізаний ножицями та попалений запальничкою в декількох місцях. В мене одразу виникло питання що це? Для чого? Чому? Я задала їх чоловіку, в спокійному тоні, без претензії, просто запитала. На що він відповів, що він так захотів просто. І що я взагалі не маю права щось йому говорити, бо це він мені його купив

Мелкая пакостливость (проявление пассивной агрессии) с желанием самоутвердиться.

Я як на "пороховій діжці" не знаю де і в який момент вона вистрелить. Не відчуваю себе в емоційній безпеці, бо не можливо розслабитися і бути собою справжньою. Як тільки щось не подобається йому, одразу мені "прилітає покарання" у вигляді ігнору, мовчання, словесної грубості в мій бік

Непредсказуемость, импульсивность, капризность и своеволие, манипулирование игнором и унижение.

він повернув все так, що я зіпсувала всім свято, що він би так себе зараз не поводив, якби я просто повела себе по-іншому

Обвинения и снятие с себя ответственности.

мені треба підбирати слова, вгадувати настрій, мовчати.

Навязывание своего и принуждение постоянно подстраиваться под него -
говорят о его НАРЦИССИЧЕСКОМ характере.
Знаете, что это такое?

И как результат, с одной стороны, у вас возникает здоровое НЕПРИЯТИЕ подобного деструктивного поведения и желание себя ЗАЩИТИТЬ:

Тому зараз в мене змішані почуття, мозком я розумію, що це не ок, що це не здорові відносити, що так не має бути

А с другой стороны:

А в реальності хочеться, заговорити з ним, і щоб все пройшло

присутствует детское!!! желание исчезновения плохого, как когда-то (я уверен в этом) было в отношениях с мамой (а возможно и с папой) - хорошо себя вели и мама "прощала" и становилась условно "любящей":

він мене порівнює в таких випадках з мамою, бо мама завжди татові говорить якісь претензії, коли їй щось не подобається

Ведь на самом деле он сам! похож на вашу маму и вы строите с ним отношения как и с ней. С детской позиции подчинения! взрослому.
Знаете, есть мужья-подкаблучники - обычно у нарциссичных стервозных барышень, а есть и жёны-подкаблучницы, у таких же стервозных эгоистичных мужей. Похоже, это именно ваш вариант. Иначе не возникло бы подобных сомнений:

Може я дійсно, не правильно себе повела в тій ситуації?

Это про детскую "позицию жертвы" - 100% результат травмирования в детстве. Думаю, что мамой. Мама ведь тоже говорила так в детстве? "Ты себя не правильно ведёшь...это из-за тебя всё произошло...сама виновата - не нужно было..."

Доброго дня!
Мені дуже шкода, що Ви живете в такій напруженій атмосфері, де кожне відверте слово чи рух може викликати агресію щ боку чоловіка. І зрозуміло, чому Вам нічого не хочеться робити. Бо коли ми намагаємося постійно контролювати себе - це призводить до психо-емоційного виснаження. Що породжує депресивний стан, з якого потім дуже важко вийти.
Насправді, Вашу ситуацію зовнішніми діями чи якимись правильними словами, вирішити неможливо. Чому?
Тому, що ви перебуваєте у співзалежних стосунках жертви та аб'юзера. При чому, як це не дивно, але ці ролі взаємозамінні. От Ви пишете
"У факті понівеченого чохла я відчула приховану агресію. Але що її викликає, я не розумію. Я як на "пороховій діжці" не знаю де і в який момент вона вистрелить. Не відчуваю себе в емоційній безпеці, бо не можливо розслабитися і бути собою справжньою". Насправді, зовнішні негативні реакції чоловіка дуже легко відслідкувати по його словами та діям. Тоді, як Ваші негативні почуття, які накопичуються роками, глибоко приховані. Але від цього не менш руйнівні. Бо є поняття підсвідомості, на якому ми відчуваємо одне одного. Особливо це стосується рідних людей. Бо сім'я - це єдина енергетична система. Де немає окремої проблеми, в є проблема спільна. Тому, як це не дивно, але от ту саму приховану агресію чоловіка викликають Ваші непропрацьовані образи, Ваші всі невисловлені почуття, які Ви навчилися стримувати, швидше за все, з дитинства. "Мама завжди говорить та очі якісь претензії, коли їй щось не подобається...". Судячи з того, що Ви пишете про стосунки батьків, вони також перебувають у співзалежних стосунках. І швидше за все, батько на мамині претензії більше мовчить. Чи я правильно Вас зрозуміла?
Але ж дитина сама ще не знає, як контактувати з близькими людьми. Тому засвоює та поведінку, яка існує між батьками. І, судячи з усього, Ваша поведінка схожа на поведінку батька.
До цього, ще потрібно розібратися, чи почували Ви себе спокійно та впевнено поруч з мамою? Поруч з батьками? Чи мали можливість висловлювати свої почуття в дитинстві відверто і при цьому відчувати любов?
Адже, якщо дитина не має можливості говорити щиро про свої.почуття, і відчувати себе повністю прийнятою, вона внутрішньо перебуває постійно у стані захисту, напруги, очікування болю. І ця поведінкова модель зберігається та посилюється в дорослому віці. Адже, нами керує наша підсвідомість на 97%, де і закріпилася поведінкова модель жертви. "Раніше він був трішки м'якшим. Але і я не дозволяла собі, щось говорити, якщо чимось була незадоволена, бо сценарій був один і то й же...". Тобто, таке собі замкнене коло.
Саме тому стосунки погіршилися вже і стануть погіршуватися і надалі до тих пір, поки, принаймні, Ви сама не вийдете із сценарію "жертва-аб'юзер".
На мою думку, Ви дуже сильно здатні прив'язуватися до близьких людей. А ця здатність, так само, може бути родом з "дитинства". Бо якщо ми не доотримуємо саме тої любові, яка нам так потрібна в дитинстві, ми її намагаємося отримати від чоловіка. І цим все ще погіршуємо, бо чоловік - не батьки, і не батько. Тому, чим більше хочемо бути "гарною слухняною дівчинкою", яка заслуговує на увагу, тепло та підтримку, тим швидше нас почнуть ображати та відштовхувати грубістю. Чому? Бо така "слухняна дівчинка" в дорослому віці не може викликати повагу. А без поваги любити неможливо.

Відредаговано автором 02-01-2026 12:45:43

Насправді, ваші стосунки з чоловіком можна налагодити, але для цього повинні відбутися, насамперед, кардинальні зміни у Вашому внутрішньому сприйнятті себе. А для цього необхідно серйозне пропрацювання неконструктивних дитячих установок, поведінкових моделей та всіх тих стресів та травм, по які Ви можете навіть не здогадуватися. Але які впливають на Ваші стосунки з чоловіком і відбиваються, як це не гірко, на Вашій дитині. Бо дитина, також, несвідомо, переймає на себе неконструктивні та не гармонічні стосунки батьків.rnВсе, що написано вище - лише мої припущення. Які потребують додаткової інформації про Вас в дитинстві, Ваших стосунків з батьками, та стосунків батьків між собою. Певне, якщо Ви вже втомилися так жити і реально хочете все змінити

Знаєте, після прочитання вашого повідомлення виникають дуже важкі почуття. На жаль, у цій ситуації ваш чоловік приходить не за діалогом, а за конфліктом. Йому важливо скинути внутрішню напругу й втягнути вас у захист або виправдання.
І коли ви починаєте пояснюватися, мовчати через силу або підбирати слова, ви мимоволі даєте ту реакцію, на яку він чекає.
Спробуймо уявити інший варіант поведінки з внутрішньою повагою до себе. Наприклад, ви можете сказати щось у такому дусі:
Мій чоловіче, мені шкода, що сьогодні мої речі не були поважані.
Нехай цей день принесе тобі щось більш приємніше.
Агресія живиться опором. Коли її не годувати страхом чи захистом, гнів часто згасає сам як полум’я без кисню.
Якщо ви відчуваєте, що емоції дуже важкі або ситуація повторюється , робота з психологом допоможе пропрацювати дитячі травми, відновити внутрішню опору, навчитися захищати свої межі і впевнено поводитися в стосунках

Ви так багато років терпите негідне ставлення до себе, що сама "система координат ", якою Ви "виміряєте" те, що відбувається, вже сильно викривлена.
Псування вашого чохла- це НЕ прихована агресія, а пряма.
"Я задала їх чоловіку, в спокійному тоні, без претензії, просто запитала"- в цьому місці адекватною реакцією на псування вашої речі є агресія.
Так запрограмовано природою - у відповідь на вторгнення на "мою" територію у людини виникає агресія, це "записано" в тілі, щоб людина була здатна вижити (боротись, або бігти).
Ваша реакція, "спокійний тон",- це захисна поведінка, завдяки якій Ви можете уникнути ще більшої загрози(наприклад, що Вас почнуть порівнювати з мамою , звинувачувати в чомусь, або застосують до Вас покарання у вигляді ігнору).
Дуже шкода, що 14 років вашого життя Вам довелося пристосовуватись за рахунок знищення власної особистості заради того, щоб якомога менше відчувати себе "проігнорованою ".

Людина має базову потребу бути прийнятою, і Вам довелось пристосуватися до "умов ", щоб ця життєво важлива потреба таки була хоч частково задоволена.
Можу припустити, що така схема реагування виникла ще в дитинстві, тоді, коли дитина просто не здатна вижити без емоційного тепла та любові Дорослого, який ним опікується.

"Гарна новина" в тому, що можна проаналізувати ту "систему координат ", на яку Ви зараз спираєтесь і відкорегувати її , спираючись на об'єктивні критерії - ті базові потреби, які мають задовільнятись в будь якої людини, щоб вона жила в гармонії.
Міняти якісь "точкові" ваші реакції , як то "не звертати уваги на щось" чи "наступного разу зробити так"- НЕ має сенсу. Бо це будуть тільки поверхневі вчинки, за якими НЕ буде сильної опори на нову Себе, яка і конфліктів не провокує, і себе цінує , і не дозволяє ображати.

При цьому немає ніякої гарантії, що коли Ви змінитесь внутрішньо, то чоловік "це зрозуміє і зміниться".
Ваш чоловік, судячи з його дитячої поведінки, поки що не орієнтується в насправді Дорослих вчинках, а перебуває в месиві якихось дрібних дитячих "обідок " і маніпуляцій з області "дворових пацанів ".

Але ваші внутрішні зміни відкриють Вам шлях до внутрішньої впевненості в Собі та гармонії з оточуючими - а там Ви вже самі вирішите, з ким будувати своє подальше життя БЕЗ страху сказати "щось не те", і чи здатен буде ваш чоловік виявитись тим, з ким Ви захочете будувати своє спокійне майбутнє.
Ви ще настільки молоді, а життя настільки цікавіше, ніж страхи, в які Вас заганяють, що є сенс поборотися за Себе і своє щастя.