Не знаю чи кохаю чоловіка.

Доброго вечора, Jasmint!

Іншого я не хочу, але і жити в якомусь вічному непорозумінні не хочеться.

Це про точку роздоріжжя на лінії Вашого життя? Про розгубленість з вибором, куди рухатись далі? Я правильно Вас зрозумів?

От бачите, як сприймається Ваша розповідь. Відчувається, що у шлюбі з чоловіком не отримуєте багато чого з бажаного - задоволення, емоцій, зрештою, відчуття себе коханою. А між тим Ваша історія триває уже 20 років.
Тому цікаво, що було на початку?

Чим Вас привабив чоловік?

З якого моменту з'явилось оце

Не знаю чи ще люблю його.

Ми живемо у Фінляндії, друзів і розваг не має.

Щодо друзів. На Вашу думку, від чого залежить наявність друзів?
Якщо у чоловіка їх нема, то через які обставини та причини ПОДРУГ нема у Вас?

Будемо відверті, коли такі думки приходять

З кожним роком все голосніше це звучить в моїй голові.

, то вони неодмінно спричиняють розгляд можливих варіантів, щодо майбутнього. Тож яким би Вам хотілось бачити своє майбутнє? Наскільки вважаєте цей образ реалістичним?

Але всеодно я хочу щось робити з чоловіком разом і проводити час не тільки на дивані.

Першим кроком на шляху позитивних зрушень може стати зустріч із психологом, який допомагає парам почути одне одного, порозумітись та знайти спосіб збереження шлюбу через розвиток взаємин. Ви розглядаєте таку перспективу? З чоловіком про це говорили?

Дякую за Ваші доповнення!

Наскільки я помітив, то Ваш чоловік виглядав протилежністю Вашому батькові -

Він був правильний. Не пив, навчався в університеті. Гарно поводився, був спокійний. На початку стосунків був ініціативний в міру, не зникав, і брав до уваги всі мої хвилювання.

Він був "правильний". Та чи кохали Ви його? Можливо, лише здавалось, що кохали, а направду шукали "безпечного"?

До створення сімʼї ми зустрічалися довго, їздили по заробітках, жили разом, і вже тоді я відчувала що ми різні.

Щось важливе відчували і всеодно, напевно, сподівались - якось минеться, якось налагодиться.

Чоловік не любив щоб до нас хтось приходив в гості і своїм виглядом та поведінкою показував що йому не подобається що я кудись їду, він ревнивий.

Виходить, Ви намагались обслуговувати більше його емоційні потреби, аніж власні. І пояснюється такий спосіб дій Вашим спадком з дитинтства

Все своє життя я підлаштовувалася під когось. Щоб вгодити батькам, щоб бути зручною, щоб заслужити любов.

На жаль, так вийшло, однак це зовсім не означає, що так має тривати і надалі. Ви можете повернути собі почуття самоцінності, позбутись залежності від намагань заслужити любов. Повагу та авторитет, дійсно, заслуговують. А от любов - ні. Вона або є, або нема.
В роботі з психологом йтиметься про перегляд глибинних установок, сформованих в ранній період життя.

Також і стосовно чоловіка, я знаю що він любить, як з ним говорити, щоб не образити.

Знаєте, іноді оця обережність буває надмірною, бо заважає виражати свої справжні почуття і, відповідно, розвивати стосунки, усуваючи непорозуміння і перешкоди у щирому і відвертому спілкуванні.

Я неначе енергетично здувалась. Сили не було. Я часто думаю що можливо в мене депресія, життя у Фінляндії вимагає багато сил. Тому можливо шукала втіху в чоловікові.

Цілком можливо, щоправда, навряд чи депресія в її класичному вигляді. Може бути апатія, депресивний стан, позаяк тривалий час перебуваєте в стресі та незадоволенні своїх нагальних емоційних потреб. Справжній Вас стан доволі легко можна з'ясувати, звернувшись до спеціаліста.

І я почала відслідковувати що я залежу від його настрою

На мою думку, з цього запиту може початись Ваше звернення на терапію - ЗАЛЕЖНІСТЬ, тобто частково втрачена здатність БУТИ СОБОЮ.

З якихось причин Ви не дали відповіді на моє питання -

Будемо відверті, коли такі думки приходять
цитата:
З кожним роком все голосніше це звучить в моїй голові.
, то вони неодмінно спричиняють розгляд можливих варіантів, щодо майбутнього. Тож яким би Вам хотілось бачити своє майбутнє? Наскільки вважаєте цей образ реалістичним?

Воно здалося занадто важким?

Відредаговано автором 29-11-2025 19:28:27

я не знаю яка я

Частково, мабуть, знаєте, адже багато чого про свої властивості розповіли тут на форумі. А якусь частину себе, дійсно, ще належить зустріти і познайомитись з нею. Це для початку. А потім вже з'явиться нагода і подружитись з нею і поєднати в одне ціле, тобто стати цілісною особистістю. Щоби знати відповіді на питання, хто Ви? Куди йдете? Які бажання, потреби і сенси реалізуєте?

Зараз , скоріше за все, я маю намір розібратися з собою і своїм внутрішнім світом.

Абсолютна слушна послідовність.

Доброго часу доби!
Дуже рада, що Ви налаштовані і вже зробили кроки для того, щоб поліпшити якість свого подружнього жуиття.
Це напрочуд нелегкі проте цікаві теми:
1 - стосунки та як їх будувати та розвивати,
2 - сімейні кризи та як їх проходити в плюс, а не руйнуватися.

Ваша пара має в досягнені 20 років разом, з яких ви обидва, як я зрозуміла з Ваших дописів, підтримуючи одне одного, працювали, будували сімейний добробут. Ви разом народили та виховуєте двох дітей (як я зрозуміла, у дітей добрі стосунки з батьком?), у вас обох вже сформовані маленькі, непомтні побутові звички взаємоповаги та підтримки...
Ламати, не будувати, то набагато простіше. Та чи воно того варте - ось що важливо мати у фокусі при проходжені будь якої сімейної кризи. Тож бажаю Вам плідної роботи чи то з собою окремо, чи в сімейній терапії, але плідної!

Доброго часу доби!
Я бачу, що ви вже пройшли великий шлях у стосунках і зараз чесно ставите собі дуже важливі питання. Це зовсім не дивно, що після стількох років разом ви задумуєтесь про те, чого вам бракує і чи ще є та емоційна близькість, яку ви хотіли б відчувати. І якщо вам потрібен простір, де можна розібратися в собі, краще себе зрозуміти індивідуальна терапія, це якраз той варіант, де ви можете спокійно зрозуміти, чого хочете насправді.

Відредаговано автором 30-11-2025 01:53:46

Доброго вечора Jasmine.
Мої колеги написали вже дуже багато правильних порад, тому я спробую написати лише те, що здається мені головним.
Ви пишете "Все своє життя я підлаштовувалася під когось. Щоб вгодити батькам, щоб бути зручною, щоб заслужити любов"
Коли дитина маленька, вона жити без любові батьків не може. Тому несвідомо робить все можливе, аби лише вони звернули на неї уваги і дали от те саме тепло, яке дитина потребує. Окрім того, дитина у тому, що не отримає порозуміння та любові від батьків звинувачує завжди себе. Тому намагається весь час підлаштовуватися, бути такою, якою її хочуть бачити дорослі... Певне, все це робить несвідомо.
Потім дорослішає, і здається, що може вільно будувати своє життя, але...
От ті самі внутрішні установки та поведінкові моделі, які сформувалися в дитинстві продовжують керувати її життям. І тепер вже доросла людина, і особливо жінка, намагається заслужити любов оточуючих навіть не здогадуючись, що любов дається кожній людині по праву її народження.
Це те, що називається безумовне прийняття. Але воно може бути по відношенню до іншої людини лише тоді, коли є по відношенню до себе. А як на мене, у Вашому сприйнятті себе є дуже багато такого, що не сприймається Вами, відторгається, при чому зовсім несвідомо.
От Ви пишете
"Я людей дуже відчуваю, чи вони в настрої чи без, що люди від мене очікують і чи я задовільнила їхні очікування. Також і стосовно чоловіка, я знаю що він любить, як з ним говорити, щоб не образити. Це саме я чекала від нього. Але він так не вміє. Я неначе енергетично здувалась. Сили не було".
Насправді, абсолютно все в стосунках залежить від того, як ми сприймаємо себе і ставимося до себе. І якщо з дитинства залишилися "не закриті патерни", тобто, не закриті потреби любові від батьків - це стане величезною перешкодою і в стосунках з чоловіком. Адже, чоловік ніколи не зможе дати те, чого не дали батько та мама - у нього зовсім інші функції від природи.
Саме це, як на мене, заважає і Вашим стосункам з чоловіком. Бо, на мою думку, Ви дивитеся на нього через призму очікувань от тої самої маленької дівчинки, яка не відчувала у повній мірі емоційного прийняття від батьків. І щоб показати як би Ви хотіли, щоб ставилися до Вас, з усіх сил намагалися їм догоджати. Але ні він, ні інший якийсь чоловік Вам не дасть того, чого не додали Вам в дитинстві значимі дорослі.
Тому, на мою думку, саме в цьому причина, чому Ви відчуваєте, ніби енергетично здуваєтеся в стосунках з чоловіком. Бо витрачаєте сили в нікуди.
Можливо, напишу дивні речі, але щоб чоловік став більш емоційно наповненим, у першу чергу більш емоційно наповненою, тобто, повною внутрішніх сил, повинна бути саме жінка. Бо емоційна сфера - це більш сфера жіночої природи. Тоді як для чоловічої природи властива любов саме через дію, що насправді, і робить Ваш чоловік. Проблема багатьох сімей саме в тому, що в парі намагаються сприймати близьку людину з позиції свого особистого сприйняття світу. Тоді як жіноча та чоловіча природа кардинально різні. І це аксіома.
Який висновок?
Щоб сімейні стосунки "заграли новими фарбами" потрібно відмовитися абсолютно від усіх попередніх очікувань і навчитися бути самодостатньою (не плутати з самостійністю - це різні речі).
Тобто, спершу необхідно віднайти себе і стати цілісною. Стати жінкою, якій для того, щоб бути щасливою, не потрібно шукати у комусь втіху. А, навпаки, наповнитися самій і стати бездонним джерелом Любові для тих, хто поруч.
А це можливе лише тоді, коли опора буде перенесена із зовнішнього світу на своє Вище "Я". Бо от те саме відчуття депресії - може бути лише внутрішньою порожнечею, яку Ви намагалися заповнити, найперше, чоловіком.

Відредаговано автором 30-11-2025 18:31:58

У вас запрос на терапию, чтобы разобраться в себе.
Может и нет любви, может усталость, эмиграция и кажется, что чувства притупились.
Вы достаточно рано начали отношения с мужем, отец имел проблемы с алкоголем, как я поняла. И часто так бывает, что мы ищем в партнере того, чего не хватило дома. Но дальше мы взрослеем, потребности меняются. И если партнер остается на месте, то разрыв неизбежен. Вы пишите муж ничем не интересуется. И тут правда сложно строить отношения с тем, кому ничего не надо, не интересно. Отношения требуют усилий и усилий обоих сторон.
Плюс вы пишите изначально видели, что вы с мужем разные.
И сейчас, когда эмиграция, у вас возраст, когда кризис наступает и начинается пересмотр, что есть, чего хочу, как дальше хочу, анализ прошлого, может прийти осознание, что дальше нам не по дороге с партнером. То, что держало раньше, уже не работает. Да и дети уже не малыши и вы в том возрасте, что можно все начать как хотите, с другим человеком.
Но это то, что требует тщательного разбора, не просто переписки.
Поэтому рекомендую все же рискнуть и пойти в терапию. Чем бы не завершилась она - налаживанием отношений, разводом или еще чем-то, но это будет осознанное решение, о котором вы вряд ли жалеть будете.
Пока же в запутались, а это тяжело очень быть одной в таких переживаниях, когда и человек же вроде хороший, и долгие годы вместе, дети, а счастья нет, и куча стыда, что вдруг ошибаюсь и наломаю дров, вдруг просто с жиру бешусь и многого хочу. Это правда тяжелая тема и лучше в ней быть с кем-то, кто поможет и поддержит

Насправді, змінити можливо все, повірте. Просто Ви не знаєте, в який бік рухатися і що робити з тим, що відчуваєте.
Вас постійно відкидає назад і Ви, ніби, бігаєте по колу саме тому, що є поняття підсвідомих установок, які формуються в тому ж дитинстві. Ви з усіх сил намагаєтеся щось змінити, використовуєте величезну кількість сил, але .. Нами насправді керує не наша свідомість, а наша підсвідомість. При чому, на рівні рефлексів. А Ви ж розумієте, що рефлекси одним лише бажанням поміняти неможливо. Потрібна глибинна трансформаційна робота на рівні тих самих дитячих установок. Щоб все, що було недоотримане і недожите, перейшло б у більш конструктивну форму.
У кожної людини настає період в житті, коли діти виросли, побутові проблеми, здебільшого, вирішені. І прийшов час розібратися з собою, щоб дати відповідь на більш глибинні питання, які торкаються не лише зовнішнього світу, але і свого вищого "Я". Яке і є нашою основою, насправді.

Добрий день. Ви ясно пишете, що

Тому така проблема - що ми зовсім різні. Він не погана людина, але непідходящий чоловік.

Яке у вас питання до психологів сайту?