Я в терапії 3,5 роки (психоаналіз), у мене депресія та тривожний розлад, антидепресанти не допомагають (пила курсами близько 8 різних препаратів за призначенням психіатра).
У мене є постійне відчуття провини і взагалі і що я не можу впоратися з цим життям, а психотерапевт останній час розповідає історії інших людей (з її практики або літератури) в яких ситуації були набагато гірше але вони впоралися з ними краще за мене, і те як мені потрібна соціалізація. У мене з цим проблеми (панічні атаки коли я виходжу на вулицю, больові відчуття від яскравого світла/шуму/натовпу тощо), не кожний день але часто.
У мене є подруги з якими я зустрічаюся , відвідую заняття з малювання та інколи ходжу на побачення. Енергії робити щось більше зараз немає, мені дуже соромно вислуховувати яка я погана і не справляюся. Я і так це знаю, періодично не можу змусити себе зробити звичайні побутові речі (покупатися/сходити за продуктами коли вони закінчилися/прибираю рідко і погано). Я декілька днів назад сиділа після сеансу і злилася на себе що не можу ніяк зрушити з місця: ні покращити своє життя, ні закінчити його щоб припинити страждати, і подумала що можливо щось не так з моєю психотерапією, я розумію що потрібно змінюватися і це може бути неприємно, але по-ідеї мені має ставати трохи краще, а у мене тільки росте почуття провини.
Психологу я написала про цю ситуацію, близька подруга радить змінити спеціаліста, хочу почути думку зі сторони наскільки це нормально при психотерапії, можливо якісь поради.
Что означают эти оценки?
Оценки вопросов
Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.
Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.
Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.
У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.
С опыта вам могу сказать, с работы с клиентами - иногда нужны паузы - чтоб друг от друга отдохнуть, так сказать морально и психологически. ( если давно работают вместе - больше года)
Или чтото скорректировать в работе.
Дать клиенту отдохнуть от психотерапии и психолога - от постоянного анализа - видь, это тоже требует сил и моральных и физических от клиента - все это разбирать.
Ну там месяц, два или три - кому сколько потребуется.
Сделайте паузу - от психотерапии пока что - месяц примерно. ( и понаблюдайте за собой - за своими ощущениями)
1.Уменьшиться ли тревога.
2.Уменьшиться ли вина.
3.Прибавиться ли сил и т д - понаблюдайте за настроением
Совет вам, могу дать - сделайте пока паузу, вам будет на пользу. ( месяц хотя бы)
А там уже, решите - продолжать ли дальше психотерапию, и с каким психологом, и в каком направлении.
"Я сама себе засуджую, психолог прямо це не говорить, але у її словах це зчитується." - ну вам нужен такой психолог, который не будет вас часто или много критиковать. Или будет делать это точечно или редко - или деликатнее.
Совсем без критики тоже нельзя - иначе не будет объективности.
Но тут же, еще смотря как подавать критику и т д.
Возможно вам подойдет - метод когда вы, просто на консультации выговариваетесь - говорите о своих ощущениях и мыслях - а психолог больше слушает вас. ( чем сам рассказывает истории)
Это уже смотря кто как работает - техника психолога.
Для начала вам нужен хороший психиатр. АД должны помогать. Без медикаментозной помощи, когда нет энергии и сил на самые простые вещи, то психотерапия мало поможет.
У вас был один психиатр?
Какая длительность курсов приема препаратов у вас была?
Психоанализ в качестве психотерапии - не уверена, что хороший вариант. Это метод, в котором десятилетиями можно ходить. Да и в том, где этому хорошо обучают в Украине, тоже много вопросов.
Ну начнем с того, что с учетом ваших диагнозов - непростые диагнозы - и что вы давно в этой проблеме ( а значит ситуация запущенная ) то, то что вы делаете - то что можете уже для вас подвиг!
И это не красивые слова - это так и есть.
Любая ж болезнь накладывает свой отпечаток - и на уровень жизни, и на ее темп ( время) и на самоощущения себя, и на психику, и на социализацию.
Так что, в любом случае - вы молодец! Что не опускаете руки, и стараетесь в этом както существовать и жить!
Да в своем ритме - но пока так - пока лучше не ставьте себе завышенных ожиданий - не от себя, не от психолога.
Потому что, случай у вас не простой. ( нужно на это скидку делать - и вам и психологу)
А не требовать от вас - успеха, или бегом бежать и все делать и менять.
"Енергії робити щось більше зараз немає, мені дуже соромно вислуховувати яка я погана і не справляюся." - это кто вас осуждает психолог или еще ктото?
Насчет психолога - с которым вы работаете три года - то это уже большой срок для любой психотерапии.
Возможно, вам именно психоанализ как метод не подходит ( такое бывает) нужно найти подходящий метод.
Или перестал подходить - так как вы, в этом методе - три года.
В любом случае надо чтото менять, либо психолога - если вы видите, что эффекта от работы с ним мало.
Или сам метод менять - на другой, и искать другого специалиста.
"У мене є постійне відчуття провини і взагалі і що я не можу впоратися з цим життям, а психотерапевт останній час розповідає історії інших людей (з її практики або літератури) в яких ситуації були набагато гірше але вони впоралися з ними краще за мене, і те як мені потрібна соціалізація." - ну тут, скорее всего уже усталость пошла взаимная от работы - и у нее, и у вас ( такое бывает, если люди долго вместе работают - причем в любой работе) и она видимо, уже не знает как вас мотивировать на перемены - потому рассказывает истории - чтоб вы на чужих примерах, увидели может, чтото со стороны.
И тем самым усиливает у вас чувство вины, да.
Ну тут просто не ваш метод - не те методы применяются.
"Психологу я написала про цю ситуацію, близька подруга радить змінити спеціаліста, хочу почути думку зі сторони наскільки це нормально при психотерапії, можливо якісь поради." - вы верно сделали, что написали своему психологу - есть проблема - и ее надо признать, и вам, и психологу - что наверное, уже нужно заканчивать сотрудничество. ( и это тоже нормально, не надо этого боятся)
Но если уже не работает - то значит надо менять и подход, и специалиста - адекватный психолог это поймет.
Ну а вы со своей стороны, поблагодарите его - всетаки три года жизни она с вами прошла ( ну если есть желание конечно)
И вот, а дальше решайте сами - какой вам подход ближе, и ищите нового психолога желательно, тот кто умеет работать с депрессией и тревожными расстройствами.
" Я в терапії 3,5 роки (психоаналіз), у мене депресія та тривожний розлад, антидепресанти не допомагають (пила курсами близько 8 різних препаратів за призначенням психіатра)." - и да, найти другого психиатра ( но с опытом) и еще раз уточнить диагнозы и лечение скорректировать.
Сил вам!
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 384876 для Валентина Михайловна
Основний лікар один, ще були одиничні консультації у двох інших психіатрів. Один препарат від 3 місяців до 2 років, мені підвищували дозу потім змінювали. Я втомилася від ліків бо краще мені не стало, а побічні ефекти (сонливість, зайву вагу) я отримала, останні 4 місяці я припинила пити ліки (психіатр та психолог знають).
Психотерапевт українка, але навчалася в Австрії, в неї нормальна освіта.
А який би підхід ви могли порекомендувати?
Я пробувала займатися з гештальт-терапевтом (6 сеансів, але мені абсолютно не зайшло), потім спробувала психотерапію бо є проблеми які тягнуться з дитинства і я читала що їх краще розбирає саме психотерапія.
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 384877 для Ірина Миколенко
Дякую
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 384877 для Ірина Миколенко
Я сама себе засуджую, психолог прямо це не говорить, але у її словах це зчитується.
Можливо, це дійсно взаємовтома і/або мені перестала підходити методика.
Один препарат від 3 місяців до 2 років, мені підвищували дозу потім змінювали.
Интересно, зачем менять дозировку препарата, который не работает. А 3 месяца АД вроде как мало, насколько я знаю.
Я бы все таки рекомендовала найти другого психиатра.
Не бывает же так, чтобы для вашего случая не было лечения.
По поводу двух других психиатров, то что они говорили? Почему только по 1 консультации у них было?
цитата:
Я пробувала займатися з гештальт-терапевтом (6 сеансів, але мені абсолютно не зайшло), потім спробувала психотерапію бо є проблеми які тягнуться з дитинства і я читала що їх краще розбирає саме психотерапія.
Что именно вам не зашло?
Какие ожидания были от психолога?
Как проходили эти 6 встреч?
цитата:
Я сама себе засуджую, психолог прямо це не говорить, але у її словах це зчитується.
Что именно психолог говорит, что вы слышите осуждение?
Депрессия и тревожное расстройство у вас тоже больше 3,5 лет или меньше/больше?
Что происходило в вашей жизни до того, как вам поставили диагноз?
Что удалось осознать в процессе терапии?
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 384876 для Валентина Михайловна
Лікар робила припущення що стандартне дозування препарату не допомагає, а збільшене може допомогти, займало час поступове збільшення дози і декілька місяців щоб оцінити чи змінився/є результат.
Я в Німеччині, тут великі черги до лікаря, одиничні консультації були (один раз я потрапила по оголошенню в газеті у клініку, вони робили безкоштовні консультації для біженців, там мені порадили шукати психолога для довготривалої терапії, якщо заняття за декілька місяців не допоможуть, звернутися до психіатра за антидепресантами, я так і зробила але потрапила не до того лікаря який проводив первинний прийом, ще я зверталася до психіатра у психіатричній клініці (попросила направлення у лікуючого психіатра), довго чекала чергу (більше півроку) і коли туди потрапила вони взяли аналіз крові та мазки з носа та рота (стандартно). Виявили антибіотикорезистентну бактерію і відправили мене додому лікуватися, поки я пройшла курс мазі і здала тести що цієї бактерії вже немає місце знову зайняте). Тому в мене по факту знову була первинна консультація.
Я ще думала звернутися онлайн до психіатра з України, але якщо він мені випише антидепресанти я не знаю як їх купити. Зараз знаходжуся в Німеччині, ліки можна купити тільки за рецептом. Тому відклала цей варіант.
Гештальт -терапевт: я зверталася очно десь за пів року до початку війни, підозрювала в себе депресію, мені порадила звернутися в цей напрям психолог з ПКТ (вона сказала що не бере клієнтів з депресією та тривожним розладом, тому у нас була одна консультація), сказала що я не дозволяю собі проживати емоції і це краще до гештальт-терапевта.
Гештальт -терапевт сказала що в цьому напрямку клієнт вчиться виражати свої емоції на прикладі психолога. Тобто я сиділа розповідала що мене хвилює, а вона це коментувала. Я не відчувала що працюю зі спеціалістом, а ніби розповідаю історію для якоїсь бабусі на лавочці яка весь час коментує "ой та ви що/мені вас так шкода/я хочу плакати/так ви ж нормальна (на фразу що в мене ще не було серйозних стосунків)" і тд. Я казала що мені це некомфортно, але почула що це моя психіка так противиться роботі зі спеціалістом. Я деякий час змушувала себе ходити, потім усвідомила що я буквально роблю собі неприємно за гроші тому що хтось сказав що так треба. На цьому я припинила нашу співпрацю. Думаю цей метод мені не підходить.
За період психотерапії у мене зменшилася кількість панічних атак, я почала краще розуміти причини своїх відчуттів та реакцій, набралася сміливості комунікувати у стосунках, бо раніше я мовчки ображалася і чекала коли хлопець сам здогадається що я маю на увазі, стала менше хвилюватися що подумають інші люди, і менше гризти себе коли я роблю щось неідеально, почала відпускати образи а не страждати і нести через роки наслідки давніх подій. Тобто прогрес за ці роки є, він помітний, і я вдячна що мені допомогли.
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 384885 для Ірина Миколенко
Дякую. Я не розглядала можливість паузи, поміркую.
Вітаю.
«Основний лікар один, ще були одиничні консультації у двох інших психіатрів. «
На протязі цього часу вам не змінювали діагноз?( якщо можете, напишіть код/и).
Да,так дійсно буває, що депресія погано піддається медикаментозному лікуванню й тоді перша лінія допомоги-це психотерапія. Й, психоаналіз, як і будь-який інший метод, може використовуватися для роботи. Але, справа не тільки в методі, а в більшій мірі в самому фахівці. Бо, на практиці, психотерапевти не « універсальні солдати «, а все ж таки мають певну спеціалізацію. Тобто, спеціаліст має розуміти, як працювати з вашим запитом. І хоча, психоаналіз- це « довгограючий» метод , 3,5 роки достатньо для відчуття вами прогресу. А, якщо його не має, тоді 2 варіанти: або щось з діагнозом не так, або дійсно вже час змінювати терапевта.
Враховуючи важкість отримання консультації у психіатра, я б радила почати із зміни психотерапевта. При пошуку нового, спеціаліста,,звертайте увагу на те, з чим працює фахівець.
Я ще думала звернутися онлайн до психіатра з України, але якщо він мені випише антидепресанти я не знаю як їх купити. Зараз знаходжуся в Німеччині, ліки можна купити тільки за рецептом. Тому відклала цей варіант.
Есть вариант еще, что кто-то передаст вам посылку с Украины с препаратами. Многие перевозчики так делают.
Узнайте, насколько это возможно, потому что это ненормально, что ничего не помогает.
цитата:
За період психотерапії у мене зменшилася кількість панічних атак, я почала краще розуміти причини своїх відчуттів та реакцій, набралася сміливості комунікувати у стосунках, бо раніше я мовчки ображалася і чекала коли хлопець сам здогадається що я маю на увазі, стала менше хвилюватися що подумають інші люди, і менше гризти себе коли я роблю щось неідеально, почала відпускати образи а не страждати і нести через роки наслідки давніх подій. Тобто прогрес за ці роки є, він помітний, і я вдячна що мені допомогли.
А почему тогда есть мысль поменять терапевта, если такой немаленький прогресс?
По поводу гештальт-терапевта не поняла, какие у вас были ожидания от нее?
И что вы имеете в виду под
цитата:
Я не відчувала що працюю зі спеціалістом, а ніби розповідаю історію для якоїсь бабусі на лавочці яка весь час коментує "ой та ви що/мені вас так шкода/я хочу плакати/так ви ж нормальна (на фразу що в мене ще не було серйозних стосунків)
Как бы вы могли почувствовать, что это не бабушка с лавочки, а психотерапевт?
По поводу метод не подходит, то тут у вас опыт только с 1 психологом, по которому выводы делать про целый метод несколько преждевременно
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 384889 для Валентина Михайловна
Я думаю над варіантом передачі посилок з ліками, але у мене зараз немає сил когось шукати/домовлятися тощо. Тому обрала найпростіший варіант, з рецептом від місцевого лікаря замовляю препарати в найближчу від дому аптеку.
Я тому і хочу почути погляди інших спеціалістів, бо прогрес був але зараз я не витримую критики психотерапевта і відчуваю провину ще й перед нею. Я розумію що якщо просто міняти спеціаліста, мені доведеться як мінімум розповідати всю ситуацію спочатку, і знову треба буде витрачати час щоб довіритися чужій людині.
Це складно пояснити, бо це на рівні відчуттів. Прийти вчасно, чути те що я говорю, не перебивати своїми оханнями, розповідати про свої почуття дозовано та в тему, задавати питання які спонукають шукати відповідь. Можливо, дійсно не пішов конкретний психолог, а не метод в цілому. Для мене основними критеріями були наявність освіти, досвіду роботи та суб'єктивне почуття комфорту під час спілкування.
"Виявили антибіотикорезистентну бактерію і відправили мене додому лікуватися, поки я пройшла курс мазі і здала тести що цієї бактерії вже немає місце знову зайняте). " - вам вообще както не везет...
Как будто не в том месте ищите... и не с теми людьми.
""ой та ви що/мені вас так шкода/я хочу плакати/так ви ж нормальна (на фразу що в мене ще не було серйозних стосунків)" і тд. " - вы жалость от нее чувствовали правильно я поняла? И вас это задевало...
Жалость конечно не приятна... одно дело жалость, а другое дело искреннее сочувствие - это разные уровни.
"Я деякий час змушувала себе ходити, потім усвідомила що я буквально роблю собі неприємно за гроші тому що хтось сказав що так треба." - не себя ломать нельзя, особенно в психотерапии - или насильно заставлять.
"На цьому я припинила нашу співпрацю. Думаю цей метод мені не підходить." - правильно сделали, что остановили все.
Ну или метод не подошел - или специалист не подошел ( и да с вашего описания - сомнения есть в ее квалификации).
"За період психотерапії у мене зменшилася кількість панічних атак, я почала краще розуміти причини своїх відчуттів та реакцій, набралася сміливості комунікувати у стосунках, бо раніше я мовчки ображалася і чекала коли хлопець сам здогадається що я маю на увазі, стала менше хвилюватися що подумають інші люди, і менше гризти себе коли я роблю щось неідеально, почала відпускати образи а не страждати і нести через роки наслідки давніх подій. Тобто прогрес за ці роки є, він помітний, і я вдячна що мені допомогли." - вот это круто - прогресс да, существенный и важный!
Значит психоанализ вам подходит, как метод - и специалист с вами хороший работает.
Просто усталость уже пошла друг от друга - такое бывает.
Возможно ваш психолог - думает, что три года прошло - должно быть уже излечение.
И не замечает какие успехи вы уже сделали.
Вы ей это все рассказывали - резюме, к чему пришли, что получилось у вас?
Она знает про это? Если да - то какая ее реакция?
А гештальт терапия - это больше про - здесь и сейчас ощущения, мысли, действия - уклон на настоящее время.
Психоанализ - это про прошлое больше да - анализ прошлых событий и сценариев.
Простой ли этот вариант?
Ведь вам не помогает.
По поводу искать кого-то, то кидаете в фб в группу по месту и будут отклики.
цитата:
я не витримую критики психотерапевта і відчуваю провину ще й перед нею.
Вы так и не написали, что конкретно вам говорит психолог, что вы слышите там критику и что-то неприятное для себя.
Вот просто конкретные фразы, ситуации и тп.
Это важный момент. Мы часто слышим других через призму своего опыта, установок, самооценки и бывает так, что вовсе не то, что говорят другие.
А еще можно и даже нужно на терапии прямо брать и говорить "вот эти слова для меня звучат как критика/обвинение и тп" и прояснять на месте с психологом. Не знаю, как это в психоанализе выглядит, но это важная часть.
↩ Реакція на відповідь № 384893 для Валентина Михайловна
Спробую процитувати: "Мені здається що коли я з вами так працюю я допомагаю вам залишатися в такому стані як ви є зараз "/"Вам потрібно вставати і робити щось" (у мене бувають дні коли я просто лежу і не можу змусити себе щось зробити, останній рік до трьох днів максимум, я довго збираюсь з силами щоб наприклад покупатися/запустити пралку/помити посуд, тобто звичайні побутові дії)/"Вам потрібна активна соціалізація" я часто гуляю на вулиці/їду в транспорті у бервухах бо не можу витримати шум, перспектива спілкування з незнайомими людьми вганяє мене в паніку, тобто інколи мені норм (я знайшла подруг на мовних курсах, відвідую заняття з малювання) але сильно залежить від настрою, якщо випхнути себе через силу в мене почнеться панічна атака, тому останній рік я одразу орієнтуюся на самопочуття/"Вставайте і постарайтеся вийти на прогулянку" я відчуваю себе нікчемою бо часто не можу випхнути себе з дому, або ж можу починаю задихатися і іду назад.
Хочу додати трошки до того, що написали колеги.
Я впевнена, що Ваш психолог – компетентний фахівець.
Але є правило, яке знають усі психологи. При тривожному розладі психоаналіз не допомагає.
До того ж завдання психолога – не критикувати клієнта, а обережно, тактовно змінювати його світогляд, щоб він сам зрозумів свої помилки мислення та поведінки.
Вам підійде когнітивно-поведінкова терапія.
↩ Реакція на відповідь № 384892 для Ірина Миколенко
Просто мені останні багато років нічого не хочеться, і якщо я не буду себе змушувати щось робити так і лежатиму день за днем. Це не кожний день, буває і нормальний настрій.
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 384896 для Ирина Константиновна
"Я тому і хочу почути погляди інших спеціалістів, бо прогрес був але зараз я не витримую критики психотерапевта і відчуваю провину ще й перед нею." - тут такая фишка скрытая может быть - между вами и психологом.
Три года это много - за это время психолог и клиент уже психологически к друг другу привыкают ( все мы люди, а не роботы)
Появляется взаимозависимость эмоциональная, ментальная - и психотерапия может уже переходить в формат дружбы ( чего делать нельзя - иначе работа поломается - просто уже не сможете нормально работать)
И за такой большой промежуток - 3 года - могли накопится какието скрытые претензии или обиды ( что у вас, что у психолога) - или какието недопонимания взаимные - что у вас и произошло видимо - такое тоже бывает.
Почему скрытые - да потому что, не всегда клиенту, можешь все сказать, что думаешь.
И так же, и клиент не всегда говорит, то что думает о психологе - а терпит неудобства - (что было у вас раньше, с другими психологами).
И вот эта скрытая обида, видимо сидит у психолога - которую он вам явно не говорит - но вы ее незримо ощущаете, и чувствуете вину ( а это уже падает на ваш комплекс вины - который видимо у вас давно еще с детства)
Так что, тут лучше всего сделать паузу.
Ну еще вариант, откровенно поговорить с психологом ( но не факт что поможет)
Но хотя бы ситуация между вами с ней - станет яснее.
"Я розумію що якщо просто міняти спеціаліста, мені доведеться як мінімум розповідати всю ситуацію спочатку, і знову треба буде витрачати час щоб довіритися чужій людині." - ну да это не просто... не простой путь.
"Для мене основними критеріями були наявність освіти, досвіду роботи та суб'єктивне почуття комфорту під час спілкування." - хорошие критерии.
"Це складно пояснити, бо це на рівні відчуттів. Прийти вчасно, чути те що я говорю, не перебивати своїми оханнями, розповідати про свої почуття дозовано та в тему, задавати питання які спонукають шукати відповідь." - ну видите вы сейчас ее тоже критикуете)) Она про это знает? Был откровенный разговор с ней? ( если я правильно поняла)
С одной стороны, вы все по делу написали - и чтоб психолог не опаздывал на консультации - и чтоб дозировал эмоции свои и мысли - и чтоб по делу отвечал - все верно.
Но повторяю психолог - тоже человек - и за три года видимо, вы уже перешли грани просто работы - уже ушли в грани дружбы - потому и работа вот начала плыть... ( такое бывает если долго работаешь с клиентом)
"Просто мені останні багато років нічого не хочеться, і якщо я не буду себе змушувати щось робити так і лежатиму день за днем. Це не кожний день, буває і нормальний настрій." - понимаю.
" але сильно залежить від настрою, якщо випхнути себе через силу в мене почнеться панічна атака, тому останній рік я одразу орієнтуюся на самопочуття/"Вставайте і постарайтеся вийти на прогулянку" я відчуваю себе нікчемою бо часто не можу випхнути себе з дому, або ж можу починаю задихатися і іду назад."
Ну да, она как будто вами командует... ( это от усталости - вы устали друг от друга)
А она и раньше, так же вами пыталась командовать?
Просто я так понимаю - она пытается вас так стимулировать - но делает только хуже - у вас сопротивление идет, и потом вина и обида.
Пауза нужна однозначно.
И скажите ей прямо - что ее эти команды на вас не действуют, только хуже делается - не подходит вам такой способ.
И спросите ее зачем она так делает?
Вас стимулировать надо - но более мягко это делать - точно не командами.
Вам наоборот, волю надо дать - чтоб вы сами выбирали.
Чтоб у вас выбор был - действий или не действий.
"тому останній рік я одразу орієнтуюся на самопочуття" - вот это очень верная тактика!
Вы сами ее интуитивно нашли - ее и придерживайтесь.
( ваша психолог - вам даже в этом помогла от обратного) от ее приказов - вы наконец начали понимать, что надо на свои ощущения ориентироваться - чувствовать, что вам говорит ваше настроения - ваши желания и ваше тело.
Она к этому вас подтолкнула - своей тактикой. ( бывает и такие парадоксы)
Так что снова ее можно поблагодарить))
Именно при депрессии то, что нужно!
При депрессии человек - наоборот не слышит своих желаний - они как гаснут...
А вы начали их слышать - ура))
"тому останній рік я одразу орієнтуюся на самопочуття" - это ваш компас - ориентир - ваше самоощущение - делайте все по своим ощущениям - это будет вам помогать.
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 384900 для Ірина Миколенко
Дякую.
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 384900 для Ірина Миколенко
Раніше таких команд не було, вони з'явилися в останні декілька місяців і виганяють мене в додатковий стрес. Я впевнена що вона намагається допомогти, можливо дійсно накопичилася втома.
Я планую дочекатися її відповіді і залежно від неї запропонувати паузу.
В будь-якому разі, вона мені допомогла і я їй за це вдячна, бо 3 роки назад була в абсолютно розібраному стані.
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 384899 для Ірина Миколенко
Щодо критики це стосувалося гештальт-терапевта з яким у мене було 6 зустрічей, мені діяла на нерви така поведінка тому ми припинили співпрацю.
Зараз таких проблем немає
"Раніше таких команд не було, вони з'явилися в останні декілька місяців і виганяють мене в додатковий стрес. Я впевнена що вона намагається допомогти, можливо дійсно накопичилася втома." - вам не хочется признавать, что нужно останавливать консультации с ней?
Вы к ней привыкли да?) ( эмоционально привыкли)
Пора пора... потому что, вы и она буксуете обе.
"Раніше таких команд не було, вони з'явилися в останні декілька місяців і виганяють мене в додатковий стрес." - понимаете, она же тоже человек... у нее могло чтото случиться помимо работы - какието свои проблемы в семье или еще чтото.
Может ей отпуск нужен - может у нее выгорание пошло... ( предположение)
"В будь-якому разі, вона мені допомогла і я їй за це вдячна, бо 3 роки назад була в абсолютно розібраному стані." - ну вот и это здорово!
Просто иногда так бывает - что определенный человек с нами проходит этап - помогает нам - а дальше все, надо идти уже своей дорогой дальше ( возможно у вас именно такой случай)
Поміркуйте - як можна зменшити цю залежність хоча б на 1%.
Що для цього потрібно? Яким чином? на що спираючись і що використовуючи?
Пропозиція, між іншим, актуальна і по відношенню психологів, які долучились до вашої теми.
Відредаговано автором 07-09-2025 17:26:07
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 384905 для Ірина Миколенко
Мені здається що коли я з вами так працюю я допомагаю вам залишатися в такому стані як ви є зараз "/"Вам потрібно вставати і робити щось" (у мене бувають дні коли я просто лежу і не можу змусити себе щось зробити, останній рік до трьох днів максимум, я довго збираюсь з силами щоб наприклад покупатися/запустити пралку/помити посуд, тобто звичайні побутові дії)/"Вам потрібна активна соціалізація" я часто гуляю на вулиці/їду в транспорті у бервухах бо не можу витримати шум, перспектива спілкування з незнайомими людьми вганяє мене в паніку, тобто інколи мені норм (я знайшла подруг на мовних курсах, відвідую заняття з малювання) але сильно залежить від настрою, якщо випхнути себе через силу в мене почнеться панічна атака, тому останній рік я одразу орієнтуюся на самопочуття/"Вставайте і постарайтеся вийти на прогулянку" я відчуваю себе нікчемою бо часто не можу випхнути себе з дому, або ж можу починаю задихатися і іду назад.
Да, порой неприятно это слышать, но ведь без маленьких шажков вперед ничего ж и правда не изменится.
Составьте план на каждый день, где в каждом дне будет хоть какое-то действие, которое вы не делали до этого. Вначале попробовать, потом закреплять, как новую привычку. Постепенно, без рывков. С тем, чтобы и записать это самой, смотреть на свой успех и хвалить себя.
Вам терапевт просто констатировала факт, что надо вставать и что-то делать. Осуждение и критику добавили вы, потому что ощущаете себя виновато, стыдно перед терапевтом.
По поводу психиатра - вам нужен новый врач, онлайн с Украины, найти того, кто привезет АД. Огромное количество людей в фб общаются в группах аля украинцы в Германии (ищи по своему городу).
Вы пишите, что выбираете простой путь. Но вы как раз выбираете сложный путь, в котором ничего не меняется.
Все таки при депрессии медикаментозное лечение первично. Без него никак.
По поводу панических атак, то возможно стоит взять с собой препараты, чтобы как только она начнется - принять лекарство, выучить и записать себе в телефон упражнения дыхательные и попробовать их, когда наступит ПА. И при это не возвращаться домой, а справится лекарствами, упражнениями. Ведь по сути вы закрепляете возвратом домой поведение и ничего и правда не меняется.
Терапия это не только осознание, но осознание+проживание+действие. Без последнего ничего происходить не будет, какой бы терапевт или подход не был
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 384908 для Валентина Михайловна
Дякую, я поміркую над цим.
Перед і під час панічної атаки я відчуваю біль, а безпосередньо не можу видихати (тільки вдохи виходять). Тому коли я відчуваю що вона скоро почнеться я намагаюся знизити рівень подразника (шум, світло), наприклад, гуляю в темних сонцезахисних окулярах і бервухах. Але це не завжди допомагає, плюс мені соромно сидіти і хапати повітря на людях. Сидіти тому що з'являються дивна слабкість в ногах і не можу йти, це проходить через пару хвилин але все одно дуже неприємно.
Ліки які знімають тривожність я пила, вони чудово допомагали, але вони викликають залежність тому я пропила курс і поки його не можна повторювати. Дихальні вправи я не пробувала, тому що під час панічної атаки не можу дихати. Можливо є сенс потренуватися в спокійному стані. Дякую
Я бы предложила вам обсудить с терапевтом, самой поискать и попробовать разные варианты упражнений.
И каждый день пробовать по чуть- чуть. Например, дойти до ближайшего магазина/парка/остановки и тп. Пусть это будет 100м, завтра 120, через неделю 200. Неважно. Идея в том, чтобы был прогресс, за который вы и сама себя будете хвалить и будет ощущение "вот, я смогла, у меня получилось".
Потом, когда понимаете, что стало легче по этому пункту, его продолжаете, новое что-то пробуете из того, что сейчас пугает, кажется, что нет сил и тп.
И дальше по списку.
Это как с похудением, правильными питанием и тп. Психика сопротивляется, если все сразу, но и ничего не изменится, если я буду ходить в зал к тренеру, но ничего не делать и считать, что надо паузу сделать потому что что-то не помогает мне (но тренировки я не делаю, питание не меняю).
Клиента нельзя тоже до бесконечности поддерживать в том, что он просто говорит, и ничего не делает. По чуть-чуть, но надо как-то слегка подталкивать и подсвечивать, что нужны действия.
Ну и да, психиатр обязательно новый.
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 384906 для Володимир Анатолійович
Це хороше запитання, але у мене немає на нього відповіді.
Це хороше запитання, але у мене немає на нього відповіді.
Насправді питаня не для відповіді, його завдання - запустити процес ПОШУКУ відповіді(!)
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 384912 для Володимир Анатолійович
Я розумію, процес запустився. Сподіваюся, я зможу собі відповісти.
Дякую
Ірина Гуральчук
психолог
Психолог больше не активен на сайте
Доброго дня.
Якщо б Ви дозволили собі щиро розізлитися на психологів, психотерапевтів, психіатрів, які Вам досі не допомогли, якою б Ви тоді почувалися? Що буде, якщо Ви дозволите собі бути сердитою ?
Поділюся міркуваннями, які виникли після прочитання всього, чим Ви поділились. З Вашого опису у мене виникає припущення, що зараз Ви на дуже важливому етапі свого зцілення. І тут є дві сторони медалі — з одного боку Ви помічаєте, що весь шлях який Ви пройшли, дав Вам певний ресурс: Ви вже багато можете, розумієте, усвідомлюєте, маєте компетентність в психологічних питаннях, що стосуються Вашої ситуації, вмієте і дозволяєте собі про себе дбати з врахуванням Ваших потреб і можливостей. З іншого боку: доводиться зіткнутися з тим, що лікарі, психологи, терапевти — не всесильні і не зовсім можуть допомогти цілком вирішити проблему.
Як відчуваєте, чи могли б Ви витримати зараз водночас цінування і вдячність до себе та фахівців за те, що отримали в процесі, коли звертались за допомогою і співпрацювали зі спеціалістами, і разом з тим - злість і розчарування, що все ж при чималих зусиллях і вкладеннях досі не отримали цілком те, чого потребували?
Що відчуваєте, якщо спробувати водночас охопити одне і інше?
