Як зупинити токсичність в сім'ї

Question

Доброго дня.
Я переживаю труднощі у стосунках з чоловіком. В крайній сварці він наговорив дуже неприємних слів. З кожним разом його слова в конфліктах стають все більш жорсткими. Потім, коли я намагаюся достукатися до нього, він вибачається і обіцяє більше так не робити - але це лише слова, бо щойно я вразлива і щось прошу або щойно припущуся помилки - це повторюється, і він в момент сварки вважає свою поведінку цілком виправданою, що я це заслужила, що я винна в тому, що він так реагує. 

Щодо крайньої сварки, я пам'ятаю частину того, що він казав, а щодо частини слів - пам'ятаю що це було щось зовсім надмірне, але не можу згадати що саме він сказав. В мене це викликало сльози, бо знову мені було важко, а він атакував, бо лиш день до того обіцяв не вести себе так. 

Тепер я не знаю, що ще мене тримає - чому я не йду. І щодо того щоб щось змінити, щоб налагодити стосунки - я вже теж розчарована. Стільки зусиль, а результат - наче стає тільки гірше.

Також ловлю себе на думці, наче мені вже хочеться, щоб пошвидше настав черговий конфлікт - щоб побачити кульмінацію, побачити, чи він нарешті все-таки виконає обіцянки і почне відноситися людяно, чи трапиться щось, що дасть мені досить впевнено для прийняття рішення. 

А поки що я переживаю хвилі тривоги, злоби, образи - за таке ставлення до мене, з думками про те, як боляче, що сама близька людина так зі мною вчиняє. 

Я думаю про те, що чоловік таким чином через негатив до мене зливає напругу від власних невдач і страхів. І може йому самому потрібно більше співчуття і розуміння. І водночас такий біль за саму себе - адже навіть якщо йому важко, він може про це сказати, шукати рішення, просити підтримку, а не зливати це на мене таким чином. Таке враження, що він чіпляється за найменшу можливість злити на мене агресію.

Як мені себе вести, щоб це зупинилося? 
Як мені прийняти правильне для себе рішення — чи виходити зі стосунків, чи намагатися ще?
Я не хочу потім шкодувати, що зробила не все що могла , і не хочу щоб через мої недопрацювання у випадку розлучення в наступних стосунках мати ті самі проблеми. Але хочу зрозуміти, де межа, коли буде ясно, що я зробила все від мене залежне?

Яна Музик · Answer

Здравствуйте. На какой почве у вас конфликты? Здесь сложно ответить, что у вас происходит в семье, почему вы стремитесь достучаться до мужа, что хотите до него донести. может напишете пример вашей ссоры?

Валентина Жемчужникова · Answer

Если не ошибаюсь, то буквально на днях вы писали тут про ту же проблему, вам давали обратную связь, задавали вопросы, но вы не ответили. Из чего делаю вывод, что потребность сейчас просто выговориться.
Что касается ваших отношений с мужем, то слишком много вопросов, которые нужно разбирать индивидуально- какие обиды и претензии накопились, как вы общаетесь, какие в целом и у вас отношения были раньше, что ценного в них и что для себя сейчас хотите?

Владимир Анатольевич Тарасенко · Answer

Доброго ранку, An!
[quote]Але хочу зрозуміти, де межа, коли буде ясно, що я зробила все від мене залежне?[/quote]
Якщо не помиляюсь, 28 липня ви вже відкривали тему саме з цих же питань.
У діалог з вами включились психологи. Вони вам співчували, уточнювали деяку інформацію, коментували ситуацію, звертались до ваших почуттів, дещо радили стосовно ваших можливих дій... А що від вас - жодного відгуку.
Для себе хочу уяснити - на що ви розраховуєте з таким підходом?

Владимир Анатольевич Тарасенко · Answer

[quote]Коли Ви запитуєте: "на що ви розраховуєте з таким підходом" — я почуваюся змушеною виправдовуватися за свій біль і спосіб звертатися за допомогою. Я розраховую на розуміння, прийняття і підтримку в тому стані і з тими можливостями, які є. Мені зараз складно дати відгук на кожну реакцію та запитання. Для мене цінно те, що я можу тут вільно висловити те, що болить, і що мені відповідають, підтримують, дають рекомендації, що я не сама зі своїми труднощами навіть якщо не можу зараз зробити більше для вирішення проблем, навіть якщо наразі не можу повноцінно включитися у співпрацю з психологом[/quote]
Щось відбулося, ви помітили? Ви почали з собою контактувати, з власними почуттями та намірами, зі своєю готовністю/неготовністю вдаватись до активності... Не стільки контактувати, а ще й оформлювати свої емоції у цілком зрозумілу словесну форму. 
І це гарна прикмета. Вона засвідчує, що не впали на самісіньке дно розчарування і безпомічності. Навпаки, свідомо уявляєте, що для вас актуальне на цей момент.

Якщо у щось і включатись, то, насамперед, у взаємодію з СОБОЮ. А з психологом вже пізніше, коли відчуєте наповнення бодай якесь помітним ресурсом і бажання наважитись на цей крок.

Валентина Жемчужникова · Answer

Вы точно имеете право на просто выговориться и ничего не решать.
Просто важно это и самой осознаваться и озвучивать. Чтобы было понятнее, что вам важно сейчас. 
По поводу того, что вы не можете полноценно включиться сейчас, то что вас останавливает? Почему даже онлайн формат вопрос-ответ вам сложно дается? Что с вами происходит?

Оксана Селезнева · Answer

«Для мене цінно те, що я можу тут вільно висловити те, що болить, і що мені відповідають, підтримують, дають рекомендації, що я не сама»
Це все добре. Але, Ви не думаєте, що таким чином , уникаєте необхідності приймати рішення?
Так буває, що людина довгий час ходить до психолога, навіть змінює психологів ( ну, немає достатньо компетентного, який би зміг допомогти). І все виглядає так, начебто людина дійсно хоче знайти вихід, дуже старається, але не виходить. Бо це ілюзія, самообман. Це імітація діяльності. Чому так? Тому що запит зовсім інший. Пропоную Вам подумати, в чому дійсно Ваша потреба?

«Доброго дня. Коли Ви запитуєте: "на що ви розраховуєте з таким підходом" — я почуваюся змушеною виправдовуватися за свій біль і спосіб звертатися за допомогою»
А питання було зовсім в іншому. Але, Ви побачили те, що побачили . Для мене це виглядає так, коли на скаргу людини, що вона хоче їсти їй дали вудку, а людина сидить на березі та нічого не робить ( хоча, робить- страждає від голоду). Її питають: чому ж ти не ловиш рибу? - Ну, типу, я не на це розраховувала.
Психологи- теж люди. Вони витрачають свій час, знання щоб допомогти ( безкоштовно). І « оплата « в цьому процесі- це розуміння, що твої поради були комусь корисні.

Оксана Селезнева · Answer

Я не чекаю від людей, які звертаються  на форум, вдячності, правильності чи зручності. Я справді тут, бо хочу бути корисною — наскільки можу. Й « оплата « для мене- це розуміння що комусь моя робота допомагає. Це нормальне бажання людини. Для того, щоб це відчувати, мені потрібно , щоб зв’язок був живим і чесним. Якщо в ньому виникає напруга, злість, недовіра — це не "погано", це частина процесу. Тому, ця переписка дуже цінний матеріал для терапевтичної роботи. Вона відкриває конфлікт між потребою в контакті та турботі з одного боку та страхом повторення досвіду, де допомога перетворювалась на владу або моральний борг. 
Усе це класичні механізми переносу. Наприклад:
«Та, схоже, коли я отримую безкоштовну допомогу, в свою чергу "оплата" в цьому процесі — стати приймачем пасивної агресії і проекцій тих, хто собі це дозволяє, бо ж "безкоштовно".»
Це про мене або про когось, хто змусив Вас колись грати в свою гру: бути зручним, вдячним, хорошим? Про щось старе, але зараз дуже активне?

«Я звертаюся за допомогою, бо мені нестерпне моє життя і потрібна стороння підтримка, яку я беру так, як можу.»
Ніхто й не заперечує Вашого права на це, але й я не повинна відповідати Вашим очікуванням про « ідеального помічника «: не потребувати нічого, окрім можливості Вам допомогти. ( мама?)
І я добре розумію, що Ваш гнів- це захист від болю, від повторення травматичного досвіду. Але, для того, щоб стале легше, необхідно визнати, що цей біль та реакції- частина старої логіки й рухатися в напрямку зцілення цієї історії.

Валентина Жемчужникова · Answer

[quote]Коли до мене говорять по-людськи, по-доброму, обережно — в мене все всередині стискається від переживання, що щойно я відкриюся і буду вразливою — до мене знову віднесеться грубо або відстороняться. І зовсім не було сил пережити це знову.[/quote]
Обычно так бывает, когда с детства ребенок сталкивается с опытом, где его откровения и честность используется потом против него же, когда встречается сарказм и подколы. И это формирует ощущение, что открываться небезопасно. 

И тут двоякий момент- открыться страшно, потому что опыт был плохой. Но с другой стороны, без того, чтобы открыться, у вас не будет шанса получить другой опыт - безопасный, где будет принятие, вы сможете быть услышанной, без осуждения, без критики и почувствовать, что безопасность это не сказки, а реальность, но да, не со всеми бывает. 
Отношения это всегда уязвимость.
И тут психотерапия как раз будет тем местом, где есть возможность получить тот самый новый опыт, который потом можно пробовать переносить в жизнь, с другими людьми.
Но это долгий путь и местами болезненный.
Но лучше проделать этот путь и стать более счастливой, чем не рискнуть и так и остаться с ощущением, что никому нельзя открываться, доверять и страхом, что будет только больно. Так тяжело жить и невозможно строить отношения

Авторизация

Поиск психолога и психотерапевта

Статьи, обзоры, словарь и темы по психологии

Тесты для самопознания и психологические викторины

Авторизация

Як зупинити токсичність в сім'ї

Ответы психологов