Як справитись самотужки з розчаруванням

Здравствуйте!
А зачем это делать самостоятельно? Почему не пройти такую необходимую в данной ситуации психотерапию с психологом?
Или вопрос в финансах? Дело в том, что прожить боль и травмы не так легко одной, без терапевтических приемов и техник.
Бывший, судя по описанию поведения, был нарциссичным, а значит Вы точно имеете нарциссическую травму. А возможно, имели ее еще ранее, с детства, потому как выбирают таких людей в партнеры всегда НЕ случайно, а по совпадению с семейной моделью.
Исцелиться же от нарциссической травмы самостоятельно точно не выйдет.

Те, що Ви змінили зачіску, намагаєтеся змінити стиль життя – це правильно.
Але боротися з душевним болем точно не треба. Треба цей біль прожити та відпустити. Поставити психологічну крапку.
Але Вам вже написав колега, що сама Ви це зробити не зможете. Це непроста ситуація.
Потрібна допомога психолога.
.

Відредаговано автором 15-03-2025 07:11:15

Самостоятельно у вас явно не получается, ведь прошел год, а вам все так же тяжело. И это нормально, ведь переживания нужно разделять, а не оставаться в них одной.
Психотерапия как раз поможет быстрее прожить и отпустить предательство мужа, его уход и то, что у него теперь новая семья. Это больно, тяжело и нужно время и прожить все эмоции и чувства. Сама вы еще долго будете вариться в этом и не факт, что станет легче.

Здравствуйте. Что Вам сейчас больше всего болит в связи с этой ситуацией?

Доброго вечора.
Насправді, зрада - це маленька смерть, коли людина, яка "вмерла" в стосунках із зрадником, повинна знову відродитися спершу. І вже тільки після цього почати знову повноцінно жити.
Вся Ваша сумна сповідь наповнена словами "довіра", "довіряти", "вірити чоловікам", "довірливі стосунки", що наштовхує на думку про те, що у Вас є певна схильність, створивши уявний п'єдестал, занадто ідеалізувати представників сильної статі... Адже, повністю покладатися і вірити можна лише у Господа Бога. Тоді як чоловіки - це лише люди, які можуть привести себе як завгодно залежності від ситуації. Тому питання "Як почати знову вірити чоловікам і дати можливість побудувати довірливі відносини?" може так і залишитися риторичним без будь якого продовження до тих пір, поки Ви не навчитеся бути самодостатньою. (Не плутати із самостійністю). Тобто, перестанете шукати опору в чоловіках і знайдете таку опору в собі та навчитеся бути щасливою незалежно від обставин.
Скажете, легше сказати, аніж зробити?
І тоді все по порядку.
Якщо досі Ви відчуваєте біль та образи, ні про яку "прокачку" говорити не можна. І насправді, не має значення, скільки часу пройшло після того, що вже сталося. Ви до цих пір живете тим своїм болем, а отже, немає ніякого внутрішнього прийняття того, що вже сталося. А це внутрішня боротьба, насамперед, із самою собою та своїм життям.
Далі Ви пишете "..я прийняла рішення ,не ставати між дитиною і його жінкою ,і навіть дозволила їм (усім разом) проводити час разом ,коли він приїздить у відпустку...". Певне, зберегти для донечки батька - дуже правильно та благородно, але... Для чого Вашій дочці зустрічатися з тією його жінкою? Тим паче, так швидко після того, як він пішов до неї? Вам не здається, що це якась мазохистська жертовність? "Я страждаю, мені боляче, але за свій рахунок нехай ті, хто мене образили та принизили будуть щасливими?". Ви скажете, що так робите заради своєї донечки? Але який урок може винести маленька дівчинка з такої "шведської" сім'ї? Що можна зраджувати своїх рідних, а потім продовжувати щасливо жити? І чому Ви тоді дивуєтеся, що Ваш екс-чоловік хизується своїми новими стосунками і ніби насміхається над Вами? Скажіть, як поводиться хижак зі своєю приниженою жертвою?
"...іноді я даю собі право по плакати ,проживаючи всю ту біль яку він завдав ... Але потім беру себе в руки ,і живу життя далі ...". Яким життям Ви живете?
І хіба це можна назвати життям, тягнучи за собою от ту роль приниженої та ображеної жертви, яка не вміє зовсім опиратися?
Розумію, те, що пишу - може бути боляче. Але інколи, щоб людина нарешті почала відчувати свою цінність, необхідно говорити те, що є насправді...
На мою думку, Ваша проблема набагато глибша, аніж травма від зради та розлучення. І приховується вона у тих моделях поведінки, які були сформовані набагато раніше. Бо все схоже на те, що у Вас є схильність до співзалежних стосунків, до ідеалізації близьких людей і до певної покірної жертовності. А з таким "вантажем", певне, нові стосунки не будуються. І Ви інтуїтивно це відчуваєте.
А як склалися стосунки між Вашими батьками? Чи були між ними зради? Адже, нерідко, діти несвідомо повторюють у своєму житті батьківські сценарії...