Іспанський сором за себе в минулому

Щодо психотерапії, в мене склалося враження, що психолог сприймає на свій особистий рахунок моїх *тарганів* і мені з одного боку хочеться це опрацювати, а з іншого я просто боюся сказати, боюся неадекватної реакції, виявитися насправді нехорошою людиною за його оцінкою.

Це може бути переносом. Явище в психотерапії, коли клієнт проєктує на свого психолога власні переживання, приписуючи фахівцю ту чи іншу реакцію на свої слова чи дії. (Коли психолог проєктує свої реакції на клієнта - це контрперенос. І обидва явища є нормальними в будь-якому людському стосунку, в тому числі, психотерапевтичному альянсі.) Перенос обов'язково варто проговорювати зі своїм психологом, навіть якщо є страх осуду, бо і перенос, і страх осуду - цінні джерела для пізнання себе і вирішення психологічних проблем. Чи довіряєте Ви своєму психологу? Якої реакції на себе з його/її боку боїтеся? І головне, хто з Ваших близьких (мама/тато/партнер, тощо) реагували на Вас подібним чином?

Якщо хтось значущий для Вас соромив Вас за Вашу поведінку, кажучи що Вас "занадто" чи Ви "ганьбите" інших своєю присутністю. Або якщо Ви помилялися в дитинстві/юнацтві і замість не осудливої реакції з боку близьких (всі помиляються, бо ми люди, так буває) Ви отримували шквал осуду, то могла сформуватися така ж захисна реакція і до себе. Важливо розглянути зі своїм психологом, що саме за цією реакцією стоїть.

Доброго вечора!

В таких випадках краще змінювати психолога чи говорити як є? Підсилення відчуття що я ненормальна людина це частина психотерапевтичного процесу чи щось пішло не так?

Терапія, на мій погляд, це не допомога на шляху від болю, тобто складних і важких переживань. Навпаки - підтримка йти вглиб болю, витримуючи його тиск і розбираючись з ним. Щоправда, для цього руху потрібен ресурс. Спитайте себе і відчуйте, чи маєте ви зараз необхідний ресурс?

Я бачу, що це може бути відсилка до стосунків з батьками і це гарний матеріал для пропрацювання в терапії, водночас відчуття ніби насправді реально перед моїм психологом почуття сорому і провини і реально побоювання що він мене особисто засудить.

Може бути таке відчуття/передбаченя, а от наскільки воно об'єктивне, справдиться або ні - перевірити можна лише в реальному контакті. Та й, зрештою, чим ризикуєте, коли наважитесь?

Ви боїтеся, що психолог Вас засудить. Це одна з думок, яка зупиняє деяких людей звернутися по психологічну допомогу..
Як правило, людина сама себе засуджує за якісь свої вчинки, почуття, думки. І думає, що й інші також засуджують. І зазвичай вона в цьому має рацію. Обов'язково є хтось, хто засудить.
Але чи може засудити психолог?
Загалом психолог теж людина, яка має свої моральні принципи і норми. І, звичайно, як людина засудити вона може. Але Він ще має професійну етику. І фахівець поділяє своє особисте та професійне. Але! Його особисте не прозвучить у професійному просторі.
У психолога є завдання: допомогти розібратися, що з клієнтом відбувається. І більшість фахівців бачать у розповідях клієнтів їхнє страждання. Завдання психолога полягає і в тому, щоб за будь-яких обставин бути за клієнта. Тому, що той звернувся до нього по допомогу і вірить йому. Психолог відповідає за те, щоб створити безпечні умови для самовираження клієнта.
Якщо у Вас є відчуття, що психолог має до Вас якесь негативне ставлення, обов'язково повідомте йому про це
Психолог - це не друг, не батько, не суддя, це ваше дзеркало
І якщо Ви думаєте, що він засуджуватиме, лаятиметься, соромитиме, то швидше за все у Вас стався на нього перенос значущої для Вас фігури

Відредаговано автором 20-02-2025 01:55:02

Проговорить это с психологом точно стОит. Поскольку тут, скорее ваши страхи и переживания стыда, вины. Возможно это ваш привычный сценарий, который вы воспроизвели в терапии и разобрать его будет очень полезным.

Но если окажется, что психолог и правда все взял на себя и будет обиженным по этому поводу, то психолога лучше сменить, поскольку хороший психолог умеет справляться с подобными ситуациями. Для этого он проходил и проходит личную терапию и у него есть супервизия.

Доброго вечора.
Насправді, коли пропоацьовуються якісь травматичні ситуації, можуть бути моменти дискомфорту, але... Результативною можна вважати лише ту роботу, яка приносить стан полегшення після завершення сеансу.
Окрім того, є поняття довіри між психологом та людиною, яка до нього звернулася. А це само по собі унеможливлює стан "відчуття ніби насправді реально перед моїм психологом почуття сорому і провини і реально побоювання що він мене особисто засудить". Основне мірило професійності спеціаліста - це безоціночне сприйняття людини, з якою проводиться психотерапія.
Ви і тільки Ви сама повинні вирішувати, чи хочеться Вам і надалі працювати з тим чи іншим спеціалістом. Це, знову ж таки, питання довіри і питання результативності самої роботи.

Окрім того, якщо Ви бачите, що "...може бути відсилка до стосунків з батьками і це гарний матеріал для пропрацювання в терапії...", як на мене, дещо дивно, що цього не бачить сам психотерапевт. І не пропонує працювати саме в цьому напрямку. Адже, розуміння цілісної картини запиту клієнта, де дитячі травми, в більшості звернень, займають чи не найперше місце - це гарантія результативності роботи. Окрім того, сам процес психотерапії, орієнтований на покращення сприйняття себе, в тому числі, і в минулому.
Адже, ми "тодішні" і ми "теперішні" - це абсолютно дві різні людини. Це як, наприклад, звинувачувати чи соромитися себе за те, що ми, наприклад, не вміли повзати, чи ходити у віці немовляти. Кожної миті свого життя ми обираємо насправді найкращий варіант дій і поведінки відповідно лише тому досвіду та тим знань, які ми отримали від батьків і накопичили, "набиваючи власні синці та гулі".
І тоді виникає питання.
Як можна, загалом, впоратися з проблемою, коли
така кількість питань не озвучується під час терапії і
залишається поза увагою? Думаю, відповідь Ви
знаєте і самі, інакше б не виникло бажання звернутися на цей сайт за допомогою.

Відредаговано автором 21-02-2025 09:25:16

Вітаю!
Те, що ви описали стосовно психотерапії, дуже важливо проговорити з психологом вашим і дослідити такі ваші почуття і почування в ваших з ним стосунках.

Доброго дня!

я просто боюся сказати, боюся неадекватної реакції, виявитися насправді нехорошою людиною за його оцінкою

Ваші страхи сковують Вас. Мабуть, Вам дуже важко перебувати в такому напруженому стані.
Що може трапитися найстрашнішого, коли Ви наважитеся піти у свій страх? І що найстрашнішого може статися, коли Ви цього не зробите?

В таких випадках краще змінювати психолога чи говорити як є? Підсилення відчуття що я ненормальна людина це частина психотерапевтичного процесу чи щось пішло не так?

Ви можете вибирати для себе безпечний простір і того спеціаліста, з яким за Вашими відчуттями Ви зможете вільно і ефективно рухатися у вирішенні Ваших психологічних труднощів.