Ще один правдивий серіал на тему насильства над дітьми та того, як минуле впливає на все подальше життя.
Сценаристам браво – протягом усієї першої серії ми спостерігаємо, як головний герой ретельно «закидається» різними речовинами, напивається та божеволіє від героїнової ломки. «Ось же мерзотник і мудак!» – думаємо ми. Коли думка про мерзотництво Патріка досягає апогею, нам відкривають його сімейну історію, від якої волосся стає дибки. Там усе, що ви можете собі уявити про жорстоке поводження з дитиною. Тільки ось ми звикли думати, що це відбувається в сім’ях бомжів, алкоголіків та інших соціальних низів. А тут – аристократична британська династія з Оксфордами за плечима, розумні та поважні люди. Найближче оточення обирає не бачити – наочна ілюстрація впливу соціопата на думки та дії інших.
Видно, що автор книги, яка лягла в основу серіалу, ретельно вивчав питання насильства над дітьми та процес роботи з ним. Тут тобі і «скажеш комусь – уб’ю», і постійні флешбеки (дуже наочні). І спадковість травм, які тягнуться з покоління в покоління. І динаміка проживання та опрацювання травматичного досвіду. І, головне, важливість сказати «Ні!», дати відсіч, як один із найважливіших кроків до одужання, який працює навіть через 30-40 років, коли насильника давно немає в живих.
Неймовірний серіал. Камбербетч геніальний і з кожною роботою стає ще геніальнішим. Гра настільки добра, що перетворює, здавалося б, звичайну п’ятисерійку на справжню арт-терапію.
Якщо ви колись були жертвою насильства, якщо у вас є власні дитячі травми (а вони є майже в усіх) і якщо при цьому ви частково опрацювали/опрацьовуєте їх у терапії, то подивіться обов’язково.
